Читать книгу Корона. Книга 1: Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955) - Роберт Лейсі - Страница 3

Вінстон Черчилль в опозиції

1945—1951

Вінстон Черчилль прибув 20 листопада 1947 року на королівське весілля до Вестмінстерського абатства як гість. Колишній прем’єр-міністр запізнився (чиста випадковість, на думку друзів; навмисний розрахунок, на думку критиків) – і всі присутні встали, щоб привітати його. «Усі встали, – повідомив сер Генрі “Чіпс” Ченнон, біограф, – усі королі та королеви». Важко було повірити, що цього чоловіка британський електорат випхав із влади трохи більше як два роки тому. “У Вінстона немає сорому?” – запитує “Боббеті”, маркіз Солсбері, в першому епізоді “Корони”, коли Пітер Морган уявляє, як головний консервативний критик Черчилля міг висловити свою зневагу. “Він обурливий, – відповідає Ентоні Іден, не дуже відданий помічник і номінальний заступник Черчилля. – Але ти повинен ним захоплюватися… Бідний старий Еттлі… Ніхто не встав, щоб привітати його”».

Вінстон Черчилль, з яким ми вперше зустрічаємось на початку «Корони», теоретично є розчарованою людиною, вже не прем’єр-міністром, а лідером опозиції Його Величності. Наприкінці Другої світової війни міжпартійний уряд, яким Черчилль успішно керував від темних днів 1940 року, почав втрачати популярність.

Європейська війна була тріумфально виграна. І хоч Японія ще вела боротьбу, заступник лідера коаліції Клемент Еттлі відчув, що настав час, коли Лейбористська партія знову повинна завдати удару. На наступних загальних виборах британський електорат рішуче з ним погодився, надавши лейбористам величезну більшість зі 146 депутатів, щоб ті реалізували свою програму побудови нової яскравої та вічної «держави добробуту», що передбачає безплатну Національну службу охорони здоров’я та програму суцільної націоналізації.

Король Георг VI запропонував прем’єр-міністру, що йшов, нагородити його Орденом Підв’язки, але Черчилль відмовився. «Як я можу прийняти Орден Підв’язки, – сказав він, – коли британці щойно нагородили мене орденом Копняка?»

Однак уже в жовтні 1951 року, після шести років соціалістичного уряду, Велика Британія по-доброму сприйняла Черчилля та його консерватизм. Велика реформаторська адміністрація Клемента Еттлі була виснаженою, а життя багатьох людей залишалося похмурим, багато товарів повсякденного побуту – від солодощів до тютюну, все ще були нормованими. Обіцяний електорату новий день ще не настав.

Перед черговими загальними виборами консерватори обіцяли британцям нові підходи до розв’язання задавнених проблем і чітку програму дій, зокрема, зобов’язуючись будувати 300 000 нових будинків на рік. І всередині партії деякі ледь чутні голоси доводили, що потрібно запропонувати й нового молодого лідера. З 1945 року «Боббеті» Сесіл (він став маркізом Солсбері в 1947 році) керував групою незадоволених молодих торі, які планували переконати свого шанованого, але постарілого лідера подати у відставку або принаймні делегувати – на постійній основі – контроль партії Ентоні Ідену, міністру закордонних справ, якого сам Черчилль визнав своїм наступником.

Проте старий прем’єр не мав таких планів. Він рішуче відбив щонайменше два напади від своїх колег, а Іден відмовився стати учасником будь-якого перевороту. Отже, Вінстон Черчилль знову оселився на Давнінг-стріт 26 жовтня 1951 року після того, як електорат однозначно надав перевагу торі.

Однак усмішки на багатьох обличчях консерваторів були вимученими. Лейбористська партія легко перемогла у всенародних виборах (від 48,8 до 44,3 відсотка), і лише перша система виборчих округів дала Черчиллю хитку більшість із 17 місць. «Боббеті» Солсбері та дедалі більша кількість його колег-консерваторів не переставали наполягати, що на порядку денному партії треба зазначити вихід на пенсію їхнього 76-річного лідера, але сам Черчилль на це не зважав, адже казав, що то був «останній приз, якого я прагну».

Витіснений з Давнінг-стріт у 1945 році Лейбористською партією Клемента Еттлі, Вінстон Черчилль зміцнив свою репутацію «підбурювача війни» промовою у Фултоні, штат Міссурі, де він пустив в обіг вираз «залізна завіса»; «Від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці залізна завіса опустилася на весь континент». У цій статті описувалося, як опозиційний лідер торі намагався пом’якшити свій імідж і відвоювати владу – що він і зробив у жовтні 1951 року