Читать книгу Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми - Сельма Лаґерлеф - Страница 5

1

Коли всі птахи й звірі заснули міцним сном, з лісу вийшов лис Смірре.

Щоночі виходив Смірре на полювання, й непереливки було тому, хто безтурботно засинав, не встигши забратися на високе дерево чи сховатися в глибокій норі.

М’якими, нечутними кроками підкрався лис Смірре до озера. Він давно вже вистежив зграю диких гусей й наперед облизувався, думаючи про смачну гусятину.

Але широка чорна смуга води відділяла Смірре від диких гусей. Смірре стояв на березі й від злості клацав зубами.

Аж раптом він помітив, що вітер поволі підганяє крижину до берега.

«Ага, здобич все-таки моя!» – посміхнувся Смірре й, присівши на задні лапи, терпляче став чекати.

Він чекав годину. Чекав дві години… три…

Чорна смужка води між берегом і крижиною ставала дедалі вужчою.

Ось лис вловив гусячий дух.

Смірре ковтнув слину.

З шелестінням і легким дзенькотом крижина вдарилася об берег…

Смірре приловчився й стрибнув на лід.

Він підкрадався до зграї так тихо, так обережно, що жоден гусак не почув наближення ворога. Але стара Акка почула. Її різкий крик рознісся над озером, розбудив гусей, підняв всю зграю в повітря.

Та все ж Смірре встиг схопити одного гусака.

Від крику Акки Кебнекайсе прокинувся й Мартін. Сильним помахом він розкрив крила й стрімко злетів угору. А Нільс так само стрімко полетів донизу.

Він стукнувся об лід і розплющив очі. Спросоння Нільс навіть не зрозумів, де він і що з ним сталося. Та раптом він побачив лиса, що тікав з гусаком в зубах. Не вагаючись, Нільс кинувся навздогін.

Бідолашний гусак, що потрапив у пащу Смірре, почув тупіт дерев’яних черевичків й, вигнувши шию, з боязкою надією озирнувся.

«Ах, он хто це! – сумно подумав він. – Отже, пропав я. Куди такому впоратися з лисом!»

А Нільс зовсім забув, що лис, якщо схоче, може розчавити його однією лапою. Він гнався по п’ятах за нічним злодієм і твердив сам собі:

– Лише б наздогнати! Лише б наздогнати!

Лис перестрибнув на берег – Нільс за ним. Лис кинувся до лісу – Нільс за ним.

– Зараз же відпусти гусака! Чуєш? – кричав Нільс. – Інакше я тебе так відлупцюю, що не радий будеш!

– Хто це там пищить? – здивувався Смірре.

Він був допитливим, як усі лиси на світі, тому зупинився й повернув морду.

Спочатку він навіть не побачив нікого.

Лишень коли Нільс підбіг ближче, Смірре розгледів свого страшного ворога.

Лису стало так смішно, що він ледве не випустив здобич.

– Кажу тобі, віддавай мого гусака! – кричав Нільс. Смірре поклав гусака на землю, притис його передніми лапами й сказав:

– То це твій гусак? Тим краще. Можеш подивитися, як я ним поласую!

«Цей рудий злодюга, здається, й за людину мене не вважає!» – подумав Нільс і кинувся вперед.

Обома руками він вчепився в лисячий хвіст і смикнув що було сили.

Від несподіванки Смірре випустив гусака. Тільки на секунду. Але й секунди вистачило. Не гаючи часу, гусак рвонувся вгору.

Він дуже хотів би допомогти Нільсу. Але що він міг вдіяти? Одне крило у нього було зім’яте, з іншого Смірре встиг повисмикувати пір’я. До того ж у темряві гусак майже нічого не бачив. Може, Акка Кебнекайсе щось придумає? Треба швидше летіти до зграї. Не можна ж лишати Нільса в такій біді! І, важко змахуючи крилами, гусак полетів до озера. Нільс і Смірре проводжали його поглядом. Один – з радістю, інший – зі злістю.

– Ну що ж! – прошипів лис. – Якщо гусак втік від мене, то тебе я вже не випущу. Миттю проковтну!

– Ну це ми ще побачимо! – сказав Нільс і ще дужче стиснув лисячого хвоста.

Й справді, спіймати Нільса виявилося не так просто. Смірре стрибнув вправо, а хвіст занесло вліво. Смірре стрибнув вліво, а хвіст занесло вправо. Смірре крутився, як дзиґа, але й хвіст крутився разом з ним, а заразом – і Нільс.

Спочатку Нільсу було навіть весело від цього шаленого танцю. Та невдовзі руки у нього затекли, в очах зарябило. Навколо Нільса піднімалися цілі хмари торішнього листя, його вдаряло об коріння дерев, очі засипало землею.

«Ні! Довго так не протриматися. Треба тікати!»

Нільс розтулив руки й випустив лисячий хвіст. І відразу ж, наче вихором, його відкинуло далеко убік і вдарило об товсту сосну. Не відчуваючи болю, Нільс став дертися на дерево – вище, вище – і так, без перепочинку, ледь не до самісінького вершечка.

А Смірре нічого не помічав – все крутилося й миготіло у нього перед очима, і сам він як заведений крутився на місці, розмітаючи хвостом сухе листя.

– Годі тобі танцювати! Можеш трохи перепочити! – гукнув йому згори Нільс.

Смірре зупинився як укопаний і з подивом подивився на свій хвіст.

На хвості нікого не було.

2

– Ти не лис, а ворона! Кар! Кар! Кар! – кричав Нільс.

Смірре задер голову. Високо на дереві сидів Нільс і показував йому язика.

– Все одно від мене не втечеш! – сказав Смірре і всівся під деревом.

Нільс сподівався, що лис зрештою зголодніє і подасться шукати собі іншу вечерю. А лис розраховував, що Нільса рано чи пізно здолає дрімота і він звалиться додолу.

Так вони і просиділи цілу ніч: Нільс – високо на дереві, Смірре – внизу під деревом. Моторошно в лісі вночі! В густій пітьмі все навколо наче скам’яніло. Нільс і сам боявся поворухнутися. Ноги й руки в нього затерпли, очі злипалися. Здавалося, що ніч ніколи не скінчиться, що ніколи більше не настане ранок.

І все-таки ранок настав. Сонце повільно піднімалося далеко-далеко за лісом.

Та перш ніж з’явитися над землею, воно послало цілі снопи вогняних блискучих променів, щоб вони розвіяли, розігнали нічну темряву.

Хмари на темному небі, нічний іній, що вкривав землю, застиглі гілки дерев – усе спалахнуло, засяяло. Прокинулися лісові мешканці. Червоногрудий дятел застукотів своїм дзьобом по корі. З дупла вистрибнула білочка з горіхом в лапках, сіла на гілку і почала снідати. Пролетів шпак. Десь заспівав зяблик.

– Прокидайтеся! Виходьте зі своїх нір, звірі! Вилітайте з гнізд, птахи! Тепер вам нічого боятися, – промовляло до всіх сонечко.

Нільс полегшено зітхнув й розправив затерплі руки й ноги.

Раптом з озера долинув крик диких гусей, і Нільс з верхівки дерева побачив, як вся зграя знялася з крижини і полетіла над лісом.

Він крикнув їм, замахав руками, але гуси промайнули над головою Нільса й зникли за верхівками сосен. Разом з ними полетів його єдиний товариш, білий гусак Мартін.

Нільс почувався таким нещасним і самотнім, що ледве не заплакав.

Він подивився вниз. Під деревом як і раніше сидів лис Смірре, задерши гостру морду, і єхидно шкірився.

– Гей ти! – крикнув йому Смірре. – Мабуть, твої друзі не надто тобою переймаються! Злазь-но краще, приятелю. В мене для дорогого друзяки гарне містечко приготоване, тепленьке, затишне! – І він погладив себе лапою по череву.

Та от десь зовсім близько зашуміли крила. Серед густого гілля повільно й обережно летів сірий гусак.

Наче не помічаючи небезпеки, він летів просто на Смірре.

Смірре завмер.

Гусак летів так низько, що здавалося, крила його ось-ось зачеплять землю.

Ніби відпущена пружина, Смірре підскочив догори. Ще трошки, і він схопив би гусака за крило. Але гусак вивернувся з-під самісінького його носа і тихо, мов тінь, пронісся до озера.

Не встиг Смірре отямитися, а з гущавини лісу вже вилетів другий гусак. Він летів так само низько й повільно.

Смірре приготувався. «Ну, цьому вже не втекти!» Лис стрибнув. Всього лишень на волосину не дотягнувся він до гусака. Удар його лапи розітнув повітря, і гусак, наче нічого й не було, зник за деревами.

За хвилину з’явився третій гусак. Він летів криво і навскіс, ніби в нього було перебите крило.

Щоб не схибити знову, Смірре підпустив його зовсім близько – ось зараз гусак налетить на нього й зачепить крилами. Стрибок – і Смірре вже торкнувся гусака. Але той сахнувся вбік, і гострі кігті лиса тільки скрипнули по гладенькому пір’ю.

Потім з гущавини вилетів четвертий гусак, п’ятий, шостий… Смірре кидався від одного до іншого. Очі в нього почервоніли, язик висолопився набік, руда блискуча шерсть скуйовдилася. Від злості й голоду він нічого вже не бачив; він кидався на сонячні плями й навіть на свою власну тінь.

Смірре був немолодий, досвідчений лис. Собаки не раз гналися за ним по п’ятах, і не раз повз його вуха зі свистом пролітали кулі. І все-таки ніколи Смірре не почувався так кепсько, як цього ранку.

Коли дикі гуси побачили, що Смірре зовсім знесилів й, ледве дихаючи, повалився на купу сухого листя, вони припинили свою гру.

– Тепер ти довго пам’ятатимеш, як зачіпатися зі зграєю Акки Кебнекайсе! – прокричали вони на прощання й зникли за лісовою гущавиною.

А в цей час білий гусак Мартін підлетів до Нільса. Він обережно підчепив його дзьобом, зняв з гілки і попрямував до озера.

Там на великій крижині вже зібралася вся зграя. Побачивши Нільса, дикі гуси радісно заґелґотали й залопотіли крилами. А стара Акка Кебнекайсе виступила вперед і сказала:

– Ти перша людина, від якої ми бачили добро, і зграя дозволяє тобі лишитися з нами.