Читать книгу Ялта. Ціна миру - Сергей Плохий - Страница 13

Коли 5 лютого о четвертій годині пополудні розпочалося друге засідання конференції, Рузвельт був рішуче налаштований надати своєму досі формальному головуванню на конференції більш вагомого змісту. Він прагнув визначити порядок денний подальшого обговорення. Оскільки воєнні питання «Велика трійка» вирішила напередодні, він запропонував передусім затвердити зони окупації в Німеччині. Проте насправді найбільше переймався участю Франції в окупаційному режимі – він виклав це питання Сталіну під час особистої зустрічі за день до того.

Перш ніж хтось міг відреагувати, Рузвельт передав Сталіну карту Німеччини, на якій було позначено зони окупації. Сталін, не відхиляючи пропозиції Рузвельта напряму, запропонував власний порядок денний. Питання, які він хотів «додати» до списку президента, включали можливе розчленування Німеччини, створення нового уряду, узгодження практичного значення терміна «безумовна капітуляція» та виплату репарацій. Цю саму програму Молотов представив західним колегам за кілька годин до того; вона не залишала місця для обговорення французького бажання приєднатися до «Великої трійки» в механізмах контролю над окупованою Німеччиною.

Рузвельт запропонував своєрідний компроміс, відзначивши, що пропозиції Сталіна можна було б розглянути в контексті обговорення окупаційних зон. Однак радянський лідер не був готовий до компромісів. Він зазначив, що хоче з’ясувати, чи лідери союзників і далі стояли на своїх попередніх позиціях щодо розчленування Німеччини. Сталін стверджував, що Рузвельт і Черчилль колись говорили про таке розчленування і висували конкретні плани: президент пропонував розділити Німеччину на п’ять держав, а прем’єр-міністр – на дві. Сталін тоді зазначив, що підтримує позицію президента. Він також вважав «прийнятним» поділ Німеччини натроє, як пропонував Черчилль у Москві в жовтні 1944 р.

У розпорядженні Сталіна були підготовлені його експертами із зовнішньої політики плани поділу країни на чотири, п’ять і сім держав. Радянський лідер був явно гнучким у цьому питанні. У подальшій дискусії Сталін проявив майстерність переговірника. Запитуючи, чи «президент або прем’єр-міністр досі віддані принципу розчленування», він поставив західних лідерів перед вибором: або вони беруть на себе зобов’язання із розчленування, або визнають, що змінили попередні позиції і відповідно пояснюють, чому так сталося. У будь-якому разі вони втрапляли у незручну ситуацію. І Рузвельт, і Черчилль розуміли, що їх утягнули в обговорення питань, які вони радше залишили б за межами конференційної зали{133}.

П’ятого березня 1945 р., рівно за місяць після цієї розмови в Ялті, журнал Time опублікував політичну колонку «Привиди на даху», написану Віттейкером Чемберсом. Автор, давній симпатик комуністів, котрий тепер став затятим антикомуністом, стверджував, що цар Микола II, колишній володар Лівадійського палацу, похвалив би Сталіна за його досягнення в Ялті. Справді, чимало елементів сталінської політики щодо Європи наприкінці Другої світової війни, здавалися безпосередньо запозиченими в імператора-попередника. Територіальні зміни та надбання Сталіна близько відповідали стратегічним цілям, які цар сформулював на початку Першої світової війни{134}.

«Великі зміни відбудуться передусім у Німеччині», – заявив російський імператор французькому послу Морісу Палеологові 21 листопада 1914 р.

Як я вже сказав, Росія анексує колишні польські території та частину Східної Пруссії. Франція, безумовно, забере назад Ельзас-Лотарингію і, можливо, також отримає Рейнські області. До Бельгії повинні приєднатися значні території навколо Аахену, адже вона цілком заслуговує на це! Що стосується німецьких колоній, то Франція та Англія поділять їх на власний розсуд. Крім того, я хотів би, щоб Шлезвіґ, включно із зоною Кільського каналу, відійшов до Данії… А Ганновер? Чи не було б розумним відродити Ганновер? Створивши невелику незалежну державу між Пруссією та Голландією, ми закладемо міцне підґрунтя для надійного миру в майбутньому. Зрештою, саме цим варто керуватися у наших роздумах та діях. Наші діяння можна буде виправдати перед Богом та Історією, тільки якщо вони надихатимуться величними моральними ідеями та рішучістю забезпечити мир у світі на довгі часи{135}.

Сталін навряд чи згадав би про Бога, однак він би погодився, що ялтинські провадження повинні витримати випробування історією. Він також прагнув миру в усьому світі й хотів убезпечитися від потенційних загроз від Німеччини для його панування у Східній Європі. Він розглядав той самий набір інструментів для досягнення мети, як і його попередник із династії Романових. У Миколи ІІ ніколи не було нагоди реалізувати свої плани, але Сталін 1945 р. цілком контролював ситуацію на полі бою. Росія, яка програла Першу світову війну, тепер була переможницею, і Сталін намагався повністю змінити ситуацію на свою користь.

Сталін не лише приїхав до Криму в царському вагоні, а й привіз із собою чимало багажу царської епохи. Російська революція була прямим наслідком Першої світової війни, і чимало аспектів сталінського мислення та навіть зовнішнього вигляду походили з тих часів. Текст першої радянської пісні Другої світової війни «Війна священна» тісно перегукувався з однією з патріотичних пісень періоду Великої війни. Як і цар, Сталін назвав себе «верховним головнокомандувачем», а свій штаб – Ставкою або верховним головнокомандуванням, однак, на відміну від царя, він рідко покидав столицю. Поновлене впровадження погонів і офіцерських чинів у Червоній армії також натякало на Першу світову війну.

Незважаючи на численні заяви щодо протилежного, саме Сталін уперше включив ідею розчленування Німеччини до порядку денного союзників. Це відбулося в найбільш невідповідний час, у листопаді 1941 р., коли німецькі війська швидко наближалися до Москви, змусивши посольства союзників і радянські міністерства покинути столицю і переїхати до міста Куйбишев (Самара) на берегах Волги. Двадцять першого листопада 1941 р., коли німці перебували лише за 65 кілометрів від Москви, Молотов послав телеграму Івану Майському, тодішньому радянському послові в Лондоні, з таким повідомленням: «Сталін вважає, що Австрія повинна бути відокремлена від Німеччини як незалежна держава, а саму Німеччину, включно із Пруссією, слід розділити на кілька більш-менш незалежних держав, щоб забезпечити гарантію миру європейських держав у майбутньому».

Повідомлення призначалося для британських комуністів, але того ж місяця, відповідно до інструкцій із Москви, Майський обговорив питання розчленування Німеччини з Ентоні Іденом. Британський міністр закордонних справ не виключив такої можливості, але сумнівався, що розчленування саме собою розв’яже проблему, оскільки воно могло спричинити німецький рух супротиву та прагнення до возз’єднання. Черчилль поставився до пропозиції прихильніше, ніж його міністр закордонних справ. П’ятого грудня 1941 р., коли німці перебували лише за 25 кілометрів від Москви, Молотов отримав телеграму від Майського, де було вказано, що Черчилль виступає за відокремлення Пруссії від решти Німеччини. Однак, як і Іден, він хотів уникнути публічного розголосу цього питання, щоб не зміцнити положення нацистів. Ставлення союзників до ідеї Сталіна потроху теплішало{136}.

Битва за Москву досягла вирішальної стадії 5 грудня 1941 р. Цього дня свіжі радянські дивізії, перекинуті з Далекого Сходу, де вони були розгорнуті проти Японії, почали контрнаступ проти виснажених і замерзлих німецьких військ. Коли Ентоні Іден прибув до Москви 15 грудня, щоб обговорити зі Сталіним співпрацю під час війни та майбутнє мирне врегулювання, Червона армія відтіснила німців із Москви і звільнила міста Клін і Калінін (Твер), розташовані від радянської столиці на відстані 85 і 150 кілометрів відповідно. Як швидко зрозумів Іден, Сталін щодень ставав дедалі сміливішим. Для початку він запропонував передати західну частину Східної Пруссії Польщі, а її східну частину – в окупацію СРСР на двадцять років, щоб гарантувати виплату Німеччиною воєнних репарацій. Австрія мала бути відновлена як незалежна держава, а Рейнська область, як і Баварія, – перетворитися на окремі утворення. Усі ці заходи мали б послабити Пруссію, яка перетворилася б на «державу Берлін».

Іден відповів, що особисто не виступав проти передачі Східної Пруссії Польщі і припускав можливе відокремлення Рейну та Баварії від інших німецьких територій. Він вважав, однак, що розчленування буде ефективним лише в тому разі, якщо здійсниться з допомогою місцевих сепаратистських рухів, які варто було заохочувати; в іншому разі ірредентистський рух рано чи пізно об’єднає країну. Британський уряд був готовий розглянути можливість розчленування Німеччини, але Іден не мав повноважень брати якісь зобов’язання, поки це питання не обговорить уряд. Сталін намагався натиснути на гостя, щоб той прийняв радянську пропозицію, але Іден стояв на своєму. Сталіну залишалося хіба що чекати{137}.

Радянці продовжували планувати розчленування Німеччини, але не тиснули на союзників у цьому питанні. Воно було включене до переліку питань, які вивчала спеціальна комісія, створена у вересні 1943 р. під головуванням Максима Литвинова, попередника Молотова на посту народного комісара закордонних справ та недавнього посла у Вашингтоні. Пізніше того ж місяця комісія отримала довгу доповідь зі сценаріями розчленування Німеччини на три, чотири або сім частин, підготовлену групою економістів на чолі зі світилом радянської економічної науки Євгеном Варгою. У наступні місяці Литвинов бомбардував Молотова письмовими повідомленнями, які стверджували, що розчленування є найефективнішим способом попередження майбутньої німецької агресії. Проте, на думку Литвинова, ця ідея мала лише часткову підтримку у Британії та Сполучених Штатах.

Така оцінка, ймовірно, вплинула на рішення радянців не порушувати це питання на Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. Під час конференції Рузвельт і Черчилль рішуче підтримали цю ідею. Так само її обстоювали і Сталін із Молотовим, але вони грали в іншу гру. На засіданні Молотов зазначив, що СРСР відкритий для обговорення: він погодився, що радянська громадська думка підтримує розчленування. Судячи зі вказівок для радянської делегації та особистих зауважень Молотова на конференції, головною його проблемою була секретність. Поширення будь-якої інформації щодо переговорів про розчленування Німеччини або про виплату репарацій, на думку Молотова, «лише слугуватиме подальшому об’єднанню німецького народу в його воєнних зусиллях і зіграє на руку Гітлерові»{138}.

Найімовірніше, Сталін хотів зберегти свої плани в таємниці не від Гітлера, а від німецьких офіцерів, які перебували в радянському полоні і яких він використовував у період пропагандистської війни проти нацистів з літа 1943 р. Якби радянська позиція стала загальновідомою, було мало шансів, що Ліга німецьких офіцерів, яка розпочала свою діяльність восени 1943 р. і серед очільників якої були генерал Вальтер фон Зейдліц та фельдмаршал Фрідріх Паулюс, продовжила б співпрацю. Ліга використовувала імперські німецькі символи у своїй пропаганді, яка була спрямована на офіцерів гітлерівської армії та закликала до відновлення німецьких кордонів до 1937 р. На цьому етапі Сталін не планував створювати соціалістичну Німеччину і вдовольнявся консервативною ідеологією керівництва ліги. Проте члени ліги були б здивовані, дізнавшись, що їхній радянський покровитель планує розчленувати їхню країну. Ліга була козирем у грі з Гітлером та союзниками, від якого Сталін не був готовий відмовитися.

«Коли “Велика трійка” зіткнулася з найголовнішим питанням – що робити з Німеччиною? – у руках Йосипа Сталіна був туз, якому Вінстон Черчилль і Франклін Рузвельт могли хіба що позаздрити», – писав журнал Time 12 лютого 1945 р. «Вони не мали нічого подібного: повноцінна організація німецьких цивільних осіб та офіцерів, знаних серед німецького народу, готова перейти до завойованого Рейху, якщо Сталін так захоче». Здається, що до осені 1943 р. Сталін остаточно прийняв політику заохочувати союзників, щоб ті планували розчленувати Німеччину, приховуючи при цьому власну участь у поділі{139}