Читать книгу Clavus Domini - Сергій Батурин - Страница 6

– Коли я побачив серед повстанців твого батька, людину сумирну та законослухняну, я зрозумів: якщо вже він не стерпів, то це означає, що піднялося все місто,– за десять років по тому розповідав мені, вже підліткові, батьків брат, мій дядько тесля Алон, приїхавши до нас на гостину.– Якби всі разом кинулися на штурм палацу, можливо, щось і вийшло би. А так – що? Два наші загони оточили святилище, а один, до котрого пристали й ми із Зерахом, вирушив до хоромів покійного царя.

Ми йшли юрмиськом, без жодних спроб вишикуватися в бойові порядки, озброєні абияк, і розтяглися на дві стадії19. Командирів ми тоді не мали, та й були готові воювати радше на словах, бо останні тридцять сім років завдяки царю Іроду видалися мирними, і піднімати зброю проти людини жодному з тих, хто був із нами, не доводилося. Зерах ішов, пощулившись, якось невесело озираючись на попутників, весь час відкидаючи кінці куфії за плечі. Він крокував, човгаючи підошвами сандалій, і ця важка хода видавала в ньому натомлену одвічною, без початку й кінця, важкою працею людину. Нижній край його довгого плаща плескався довкола ніг.