Читать книгу Марадона - Сергій Жадан - Страница 7

Коли приходить великдень і небо стає прихильнішим до нас,

і всі напружуються – мовляв, великдень, аякже,

тоді в землі починають перевертатись покійники,

розбиваючи ліктями холодну глину.

Мені доводилось ховати друзів,

я знаю, як воно – закопувати своїх друзів,

мов собака кістку,

чекаючи, коли небо стане до тебе прихильнішим.

І є такі соціальні групи,

для яких подібні ритуали особливо важливі,

я маю на увазі, насамперед, середній бізнес.

Всім доводилось бачити,

який смуток охоплює цих регіональних

представників російських нафтових компаній,

коли вони з‘їжджаються на безмежні

цвинтарні поля, аби закопати

ще одного брата з відстреленими легенями;

всім доводилось чути тверде биття сердець,

коли вони стоять біля домовини

і витирають скупі сльози й соплі об своє

дольче й габана,

і хуячать геннесі

з одноразового

посуду.

Ось так, Коля, – говорять, – ось тобі й відкат.

На безмежних полях офшору

ми, як дикі гуси восени, падаємо в холодні

плеса забуття, зі шротом у печінці.

То як, – радяться, – ми

спорядимо нашого брата

в його довгий шлях

до осяйної Валгали Лукойлу?

Хто буде супроводжувати його

в темних печерах чистилища?

Тьолки, – говорять усі, – тьолки,

йому потрібні будуть тьолки,

хороші тьолки,

дорогі й без шкідливих звичок,

вони будуть гріти його взимку,

вони студитимуть йому кров навесні,

ліворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

і праворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

так, щоби він навіть не помітив, що вже помер.

Ох, ця смерть – територія, де не ходять наші кредитки.

Смерть – територія нафти, хай вона омиє його гріхи.

Ми покладемо йому до ніг зброю і золото,

хутра і тонко помелений перець.

В ліву руку ми вкладемо йому останню нокіа,

в праву руку – грамотну ладанку з Єрусалима.

Але головне – тьолки,

дві тьолки, головне – дві платинові тьолки.

Так, це головне, – погоджуються всі.

Головне, – погоджуються тьолки.

Головне-головне, – підтакує Коля зі своєї домовини.

На великдень ми всі такі сентиментальні.

Стоїмо, чекаємо, коли мертві

встануть і вийдуть до нас із потойбіччя.

Ніколи так не цікавишся смертю,

як ховаючи друзів.

Коли вони третій день чатують

під дверима моргу, він зранку третього дня

долає, зрештою, смертю смерть, і виходить

до них із крематорію, бачить,

що всі вони знесилено сплять,

після триденного забуху,

лежать просто серед трави,

в обриганих

дольче й габана.

І тоді він тихо, щоби не розбудити,

забирає в одного з них

підзарядку для нокіа

і повертається

в пекло

до своїх

блондинок.