Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 50

Ти пам’ятаєш той підозрілий будинок,

заселений якимись невтішними зомбі?

Після пошуків житла, спання на стільцях

і у ваннах, після кількох ночей готельної печалі

ти торкалася пальцями його цегли,

і вона була тепла й груба,

наче свиняча шкіра.

Пам’ятаєш того старого,

який трапився нам на сходах?

Притиснувшись до стіни, аби пропустити,

він завмер, дивлячись услід

настороженим поглядом.

Як він ловив кожен твій рух,

заворожено задивляючись угору,

доки в потоках сонця й пилу

спалахували твої порцелянові литки,

горіли твої солодкі коліна.

Сержант, який вів його справу,

питав розгублено й недовірливо:

– Ну як же так? Місяць! Минув цілий місяць!

Ви що – не помічали, що він зник, що його немає? Цілий місяць?!

– Ну що ж, – виправдовувався я, – це був найкращий місяць у нашому житті.

– Ну а запах? – не міг заспокоїтись сержант. –

Ви що – не помічали запаху?

– Ну що ж, – не погоджувався я. –

Живі тут пахнуть не краще.

– Ви знаєте, що він помер в ліжку? Просто над вами. Проїв собою матрац,

стік на підлогу.

Ще трішки – зішкрібали б його зі стелі.

Невимовне літо починалось тоді за нашими вікнами,

гіркі новини передавали по державному радіо,

і якби я міг померти, я би помер під ті новини.

Ти візьмеш моє серце, коли воно зупиниться, ти наповниш

його надією, щоби воно знову забилося у твоїх руках.

Що він говорив, дивлячись тобі услід?

Що він міг сказати, побачивши тебе?

Любити тебе навіть по смерті.

Я буду любити тебе навіть по смерті.

Ми чекаємо на неї, аби вилітати в повітря,

пробиваючи в темряві тунелі та ями.

Давай, старий зомбі, рухай кінцівками,

підспівуй смерті, підігравай їй

на розбитому банджо.

Співай про те, що ти знаєш краще за інших.

Час не має над нами влади, ми відганяємо його своїм співом.

Наша любов весело плескає в долоні,

щоденно поливаючи квіти

на наших могилах.