Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 51

Ей, пасажире з розбитим вантажем,

з кров’ю в кишенях пальто, із золотом у шлунку,

що ти крутишся на переїздах і дратуєш псів?

Що ти чекаєш на своїх мішках із зібраною

провідниками білизною?

Чекаю, що колись випадково шлюзи відкриються

і мене винесе звідси в теплу і неторкану безвість,

яку так люто охороняють вівчарки.

Чекаю, що вони хоча би раз помиляться

і залишать без нагляду цей перехід,

коридор у нічному повітрі.

Ну і що там, у твоїх валізах?

Що там – за підкладкою твого одягу?

Там усе, що потрібно, аби ніколи не повертатися назад:

іграшки, які я розгризав, щоби побачити їхні хребти,

і фотокартки поетів, чиї очі я виколював від любові та осуду,

і чиї вірші – хитрі, мов номери телефонів, –

я намагався

завчити напам’ять.

Там листи від братів і жінок,

там земля з могил і сталь фабричних верстатів,

і гострі шматки порцеляни, об які я постійно ранив долоні,

і дріб’язок, який я вибирав із дароносиць у церквах,

куди забігав від холодного дощу,

і дитячий одяг, який я збирав по світу, як гербарій.

І що ти будеш робити, пасажире,

коли вирвешся на той бік?

О, я вже про все подбав.

Я поселюся в найнебезпечнішому з притулків.

Я заведу знайомства з найганебнішою поганню міста,

з найвідомішими скандалістами та співаками.

Я торгуватиму взуттям і натхненням,

втративши голову, загубивши сум.

Я роздягатиму найнедовірливіших жінок у місті.

Спрага і мої втомлені пальці

робитимуть їх невиліковно легкими.

Перепаливши серце, як паровозне вугілля,

битимусь і перемагатиму, щоби, коли надійде час,

забратися куди подалі,

всім віддячивши і всіх обдуривши.

Прямо-таки усіх?

І навіть мене?

І навіть тебе, смерте,

і навіть тебе.