Читать книгу Еге ж… - Сергій Мисько - Страница 4

– Дядьку, ви вже знаєте, як правильно їсти електронні помідори? – запитав його сусідський хлопчик Дмитрик.

Дмитрик грався у дворі разом зі своєю сестричкою близнючкою Василинкою. Вони на своїх перших, чесно зароблених, канікулах. Школярі, але з пісочницею ще не розлучилися. Петро не раз розповідав їм про електронні овочі майбутнього. Тепер дітлахи, захоплені цими казками, вирощували свої диво рослинки. Пригортали піском кольорові камінці. Поливали їх. Потім встромлювали поверх палички і чіпляли на них кульки.

* * *

Відпустка, яку він провів у забутих здоровим глуздом селах, на південних просторах країни, вже в котре, змінило його й так строкате життя, повне непередбачуваних курйозів.

Відпочинок вдався. Свіже повітря, якісна натуральна їжа, неймовірні історії, нові знайомства, свіжі ідеї… Це не якісь там столичні буденні теми про сірих бичків. Останнім часом він взяв за правило мандрувати пішки. Єднання з природою і всяке таке. Навіщо обмежувати себе коробкою транспортного засобу?

Безмежний степ, стрічки річок, помірний клімат – аграрний рай. Петра вразили масштаби виробництва. Поля, сади, виноградники… Просив хазяїв просто походити по плантаціях. Ті, вражені таким проханням, ввічливо пускали на імпровізовану екскурсію, дивуючись з якого дикого краю ця доросла дитина.

Петро Чорт ходив поміж рослин і говорив з ними… Він не очікував від себе такого нестримного лету душі. Особливо вразили його баштани. Південне диво – рябі кавуни, викликали у нього шалений сплеск емоцій. Куди оком кинь, аж до туди де сонце сходить, лежали ці великі, солодкі їстівні кулі. Їх були десятки тисяч. Він здійняв руки догори, закрив очі і вигукнув, що є сили: «О-о-о!!!».

Згодом йому відкрилася і зворотна сторона цієї краси… Чорт оцінив копітку працю людей, які вирощують ці скарби. Скільки вкладено в землю людської енергії! Тепер Петро знав напевне, чим буде займатися найближчим часом.

На осінь вирішив вступити на заочну форму навчання до аграрного університету. Обрав відразу два факультети. Агрономія і інженерія… Так він міг навчатися, заробляти гроші на життя, завершити недописаний роман, а ще втілювати в реальність свою нову ідею.

Чорт аж занадто наполегливо перейнявся вивченням відповідних наукових галузей. Життя набуло структури чіткого алгоритму. Мозок карбував новий формат реальності. До цього часу, приспаний потенціал творця, вдало починав продукувати неймовірні варіанти втілення нових ідей. Відповідні напрацювання в цій галузі вже були, але таке революційне рішення могло визріти тільки у голові Петра.

…Закінчив навчання екстерном за три роки.

Як йому це вдалося? Неймовірно, але Петро й сам не міг повною мірою усвідомити, що ж насправді відбулося. Він вже не той Петро, який тільки мріяв і насолоджувався життям. В ньому виникла непереборна потреба по мірі своїх сил і можливостей вносити корективи в процеси буття…

Не за горами той час, коли йому не забракне духу знати всю правду про себе. А поки Петро Петрович Чорт – доросла дитина, яка росте і прагне до знань.

Хто він? Звідки? Навіщо? Ці вічні проблеми актуальні не тільки для нього, бо й звичайні люди теж в одвічному пошуку, бо замість відповідей отримують все нові й нові питання.

* * *

Втілення в реальність ідеї безсмертних рослини, пришвидшила звістка про друк престижним видавництвом його збірки казок. Петро, на радощах, витратив всі заощадження на купівлю кольорових повітряних кульок зі смайликами, які роздав на площі випадковим перехожим.

Він ніколи і ні за чим не жалкував. Просити в борг – не його правило.

Голодна уява малювала неймовірні частування… Навіть сни зваблювали його смаколиками, від яких на ранок бурчало у животі. В деяких снах, їжа у вигляді кольорових кульок падала прямо з неба на землю, мов манна небесна. Кульки підстрибували, розліталися врізнобіч, аж поки не зникали за горизонтом. Він дійшов висновку, що проста їжа має бути взагалі безкоштовною, її має бути дуже багато, аби вистачало всім… А все інше, як то розваги і всілякі модні девайси – будь ласка працюй та плати.

Плоди матимуть форму кульок. Одного розміру, однієї форми, але різні за кольором та смаком.

Початок літа… Орендований клаптик землі у столичному передмісті. Район Лисої гори. Воскресенська слобідка… Варіант із газети оголошень. Старенький будиночок. Головне – великий город, обнесений високим парканом.

«Все просто і складно одночасно!» – раз по раз вигукував Петро, записуючи у щоденник результати поточного дня експерименту. Так мабуть почували себе перші алхіміки, отримавши більш-менш очікуваний результат своїх потуг створити філософський камінь.

Всі процеси відбувалися згідно чіткого алгоритму. Невеличка срібляста куля – біо-резонатор магнітного поля землі, розміщений посеред поля на спеціальній підставці. Ця конструкція нагадувала м’ячик для гольфу, готовий до удару ключкою.