Читать книгу Велика картина - Шон Кэрролл - Страница 5

У старих мультфільмах «Дорожній бігун» («Road Runner») персонаж Койот Вайлі дуже часто біжить у повітрі над прірвою. Однак він, усупереч нашим сподіванням, не падає під дією сили гравітації, принаймні падає не одразу. Натомість він спантеличено зависає. Лише коли усвідомлює, що під ногами більше немає землі, каменем летить донизу.

Ми всі як той Койот Вайлі. Відколи люди почали замислюватися над різноманітними речами, то стали розмірковувати над своїм місцем у Всесвіті, над причинами своєї появи тут. Висувалося багато можливих тлумачень, і прибічники тієї чи іншої теорії часто одне з одним погоджувалися. Проте вже довший час панує загальновизнана думка, що десь у тому всьому є певний сенс, який треба тільки відкрити й усвідомити. Для цього є раціональні підстави – ніщо не стається без причини. Це переконання служить землею під ногами, тим підґрунтям, на якому ми вибудовуємо всі наші життєві принципи.

Наша впевненість у такому світогляді поволі починає вивітрюватися. Тепер, коли ми ліпше розуміємо світ, думка про те, що він має якусь трансцендентну мету, видається все більш непереконливою. Стару картину світу замінила нова, дивовижна картина, вона захоплює й надихає, але водночас кидає нам виклик і бентежить. У рамках цієї картини світ уперто відмовляється давати нам прямі відповіді на важливі питання про мету і сенс.

Проблема в тому, що ми ще ані до кінця не усвідомили, що цей перехід відбувся, ані повністю не усвідомили його далекосяжні наслідки. Ці питання добре відомі. За останні два століття Дарвін перевернув шкереберть наше уявлення про життя; навіжений герой Ніцше оплакав смерть Бога, екзистенціалісти шукали правдивість в абсурдності, та й сучасним атеїстам теж дозволили зайняти місце за столом у цьому товаристві. Та все ж багато хто вдає, ніби нічого не змінилося; дехто насолоджується новою будовою, добросердно вірячи, що коригування картини світу полягає лише в заміні декількох старих напучувань новими.

Правда в тому, що земля пішла у нас із-під ніг, і ми лише набираємося духу, щоб глянути вниз. На щастя, зависання в повітрі над прірвою не завжди завершується смертельним падінням. Із Койотом Вайлі нічого б не сталося, якби він спорядився одним із реактивних ранців фірми АКМЕ[1]. Тоді він міг би полетіти куди захоче. Тож час і нам братися майструвати поняттєві «ранці».

Яка ж фундаментальна природа реальності? Філософи відносять це питання до сфери онтології – учення про засадничу структуру світу, про компоненти та їхні взаємозв’язки, що в підсумку утворюють Усесвіт. Онтології можна протиставити епістемологію – учення про те, як ми здобуваємо знання про світ. Онтологія – галузь філософії, що досліджує природу реальності; ми також можемо говорити про «ту чи іншу» онтологію, посилаючись на її певну засадничу концепцію сутності природи.

Кількість підходів до онтології в сучасному світі просто приголомшує. Головне питання полягає в тому, чи існує реальність узагалі. Реаліст відповість: «Звісно, так»; але є ще ідеалісти, які вважають, що насправді існує лише Розум (з великої букви), а так званий реальний світ – лише послідовність думок усередині цього Розуму. Серед реалістів ми маємо моністів, що вважають світ однорідною речовиною, і дуалістів, що вірять у дві окремі субстанції (матерію і дух). Навіть люди, які погоджуються, що є лише один тип речей, можуть сперечатися, чи речі можуть набувати фундаментально різних властивостей (наприклад, ментальних чи фізичних). І навіть погляди тих, хто погоджується, що є лише один вид речей і що світ суто фізичне явище, можуть не збігатися щодо того, які аспекти цього світу «реальні», а які «ілюзорні». (Чи кольори справжні? А свідомість? А мораль?)

Вірите в Бога чи ні – себто теїст ви чи атеїст – це складова вашої онтології, а втім це далеко ще не все. Релігія – зовсім інша річ. Вона асоціюється з певними віруваннями, найчастіше з вірою в Бога, хоча визначення Бога можуть суттєво відрізнятися в різноманітних релігіях. Релігія також може бути культурною силою, сукупністю інститутів, способом життя, історичним спадком, набором обрядів і принципів. Це щось набагато більше і набагато заплутаніше за перелік доктрин. Як доповнення до релігії маємо гуманізм – набір вірувань і практик, не менш різноманітних і гнучких за релігійні.

Ширша онтологія, що її зазвичай асоціюють з атеїзмом, – це натуралізм, згідно з яким є лише один світ, природний, чиї шаблони виявляються у вигляді «законів природи», що їх можна відкривати завдяки науковим методам та емпіричним дослідженням. Нема окремого надприродного, духовного чи божественного світу, як і нема вселенської теології чи трансцендентної мети, властивої природі Всесвіту чи життю людини. «Життя» і «свідомість» не означають сутності, відокремленої від матерії, – це способи висловлюватися про явища, що постають із взаємодії надзвичайно складних систем. Мета й сенс життя виникають, імовірніше, завдяки суто людським актам творіння, ніж походять із чогось позалюдського. Натуралізм – філософія єдності закономірностей, що описує всю дійсність як суцільну мережу.

Натуралізм має довгий і славетний родовід. Ми знаходимо його сліди в буддизмі, у вченні античних атомістів, а також у конфуціанстві. Через сотні років по смерті Конфуція китайський мислитель Ван Чун, переконаний натураліст, послідовно виступав проти поширених у його часи вірувань у привидів і духів. Однак спростовувати докази на користь натуралізму насправді стало важко лише протягом останніх кількох століть.

⁂

Ті всі «-істи» й «-ізми» можуть трохи спантеличити. На щастя, нам не потрібно точно чи вичерпно перераховувати всі можливі варіанти. Проте нам слід серйозно замислитися над онтологією. Вона лежить в основі нашої «проблеми Койота Вайлі».

За останні приблизно п’ятсот років інтелектуальний прогрес людства повністю перевернув наші фундаментальні уявлення про світ. Повсякденний досвід підказує, що навколо є безліч найрізноманітніших речей. Люди, павуки, скелі, океани, столи, вогонь, повітря, сходи – здається, що ці сутності кардинально відрізняються одна від одної, заслуговуючи на окремий рядок у нашому переліку основних складників реальності. Наша «народна онтологія» плюралістична, повна міріад окремих категорій. І це навіть якщо не враховувати понять, які видаються здебільшого абстрактними, проте вони, мабуть, однаковою мірою «реальні»: від чисел до наших цілей, від мрій до принципів визначення того, що «правильно», а що «неправильно».

Відповідно до збільшення наших знань ми так-сяк наближаємося до простішої, універсальнішої онтології. Цей імпульс виходить із сивої давнини. У VI столітті до н. е. грецький філософ Талес (Фалес) Мілетський припустив, що вода – першооснова всього; на протилежному ж кінці світу індійські філософи вважали, що брахман (Всесвітня душа) – єдина абсолютна реальність. Розвиток науки пришвидшив і систематизував останню тенденцію.

Галілей виявив, що навколо Юпітера є супутники, і припустив, що Юпітер – тіло, якому властива гравітація, як і Землі. Ісаак Ньютон продемонстрував, що сила тяжіння універсальна: під її дією і рухаються планети, і падають яблука з дерева. Джон Далтон показав, як можна представляти різні хімічні сполуки у вигляді комбінацій найпростіших структурних елементів, названих атомами. Чарлз Дарвін установив, що всі живі форми походять від спільних предків. Джеймс Клерк Максвелл та інші фізики об’єднали такі докорінно відмінні феномени, як блискавка, випромінювання й магніти, назвавши це «електромагнетизмом». Ретельний аналіз зоряного світла виявив, що зорі складаються з тих же атомів, що є на Землі, а згодом Сесілія Пейн-Гапошкіна довела, що зорі – це переважно кисень і гелій. Альберт Айнштайн об’єднав час і простір, а разом із тим матерію й енергію. Фізика елементарних частинок учить нас, що кожен атом періодичної таблиці елементів складається з трьох елементарних частинок: протонів, нейтронів і електронів. Усі предмети, до яких ви коли-небудь торкались чи просто бачили їх, створені лише з тих трьох частинок.

Тепер ми уявляємо собі реальність інакше, ніж тисячоліття тому. На фундаментальному рівні нема відмінностей між «живим» і «неживим», «земним» і «небесним», «матерією» і «духом». Є лише вихідна речовина, що в реальності постає перед нами в найрізноманітніших формах.

Як далеко зможе зайти процес об’єднування та спрощення? Цього не скажеш напевне. Однак можна зробити обґрунтоване припущення, виходячи вже з того, чого ми досягли: він ніколи не спиниться. Ми зрештою усвідомимо світ як єдину цілісну реальність, не зумовлену, не підтримувану чи підвладну чому-небудь іззовні. Це дуже важливо.

⁂

Натуралізм виголошує неймовірно гучну заяву, але ми можемо з повним правом піддавати її сумніву. Коли ми дивимося у вічі іншій людині, нам не здається, ніби ми бачимо просту сукупність атомів чи спостерігаємо страшенно складну хімічну реакцію. Часто ми відчуваємо такий зв’язок із Всесвітом, який виходить за межі суто фізичного; це і трепет від милування морем або небом, і схоже на транс марення під час медитації або молитви, і відчуття любові до когось близького й дорогого нам. Різниця між живими істотами й неживими предметами видається значно глибшою, ніж просто відмінність у способі впорядкування молекул. Досить глянути навколо, щоб думка про те, ніби все видиме й відчутне можна якось пояснити безликими законами, що керують рухом матерії та енергії, видалася нам безглуздою.

Зважаючи на наш повсякденний досвід, не так уже й легко погодитися з думкою, що життя може просто походити з нежиття або що наша свідомість не більш ніж наслідок взаємодії атомів, які підкоряються законам фізики. Таке ж важливе значення мають і звертання до трансцендентного призначення вищих сил, що, здається, дають відповіді на найцікавіші питання, що так люблять ставити люди: «Звідки взявся Всесвіт?», «Навіщо я тут?», «Навіщо це все взагалі?». Натуралізм, навпаки, каже просто: «Не на такі питання треба відповідати». Не кожен прийме такий світогляд беззаперечно, не ставлячи своїх запитань.

Натуралізм – це спосіб сприйняття світу не очевидний або природний для нас. Докази на його користь збиралися роками, вони є результатом наших невтомних пошуків якнайліпше зрозуміти глибинну природу речей. Однак залишається ще багато незвіданого. Ми не знаємо, як виник Усесвіт і чи він сам один. Ще остаточно не знаємо всіх без винятку законів фізики. Не знаємо, як почалося життя і як виникла свідомість. І зрештою ми ще не дійшли згоди, як нам слід жити в цьому світі, щоб вважатися гідними людськими істотами.

Натуралістові доводиться стверджувати, що хай навіть поки що й нема відповідей на ці питання, та зрештою їх можна буде знайти в рамках саме його світогляду. Тож у цій книжці ми й візьмемося їх шукати.

⁂

Ті нагальні питання про життя, безпосередньо пов’язані з нашими глибинними уявленнями про Всесвіт, які ми ставимо перед собою. Багато людей переймають ті уявлення доволі буденно зі свого культурного середовища, а не внаслідок власних серйозних роздумів. Кожне нове покоління не вигадує правила життя з нуля – ми успадковуємо ідеї та цінності, сформовані протягом тривалого періоду часу. Тепер домінує світогляд, за яким людське життя значуще й важливе за космічними мірками і воно щось більше за простий рух матерії. Нам слід ліпше старатися, щоб погодити наші міркування про сенс життя із сучасним науковим баченням Усесвіту.

Серед тих людей, хто визнає наукове підґрунтя реальності, існує переконання – зазвичай безумовне, – що ті всі філософські поняття свободи, моралі та призначення має бути доволі легко конкретизувати остаточно. Ми ж сукупності атомів, нам просто слід добре ставитися одне до одного. Що тут такого складного?

А насправді це може бути складно. Приязно ставитися одне до одного – для початку непогано, але на цьому далеко не заїдеш. А що, коли у двох людей несумісні тлумачення приязності? «Дайте миру шанс» (Give peace a chance)[2] видається чудовою ідеєю, проте в реальному світі є різні діячі з різними інтересами, а тому конфлікти неминучі. Відсутність надприродної сили, що веде людство, ще не означає, ніби ми не можемо осмислено розмірковувати над категоріями добра і зла, але це також не означає, що ми з легкістю можемо їх відрізняти.

Сенс життя не можна звести до спрощених гасел. Через деякий час я помру; якась пам’ять про моє перебування на Землі, може, й збережеться, однак я вже цим не насолоджуся. Зважаючи на це, яким життям тоді варто жити? Як урівноважувати сім’ю та кар’єру, добробут і втіхи, дії та роздуми? Всесвіт величезний, а я лише його крихітний елемент, що створений з тих же частинок і підкоряється тим же силам, як і решта, – це само по собі абсолютно нічим не допомагає відповісти на поставлені вище питання. Тож доведеться нам набиратися розуму й відваги, якщо ми хочемо в тому розібратися.