Читать книгу Війни художників - Станіслав Стеценко - Страница 14

«Вечерняя Москва», 20 березня 1940 року

Сегодня в Доме художника проходит Семинар руководителей районных семинаров пропагандистов политшкол, комсомольских начальных политкружков, кружков по изучению биографии В. И. Ленина и И. В. Сталина, кружков основного типа по изучению истории партии.

* * *

Водій – капітан держбезпеки Осипов – з вітерцем промчав Берію по Іллінці, нещодавно перейменованій на вулицю Куйбишева. Валер’ян Куйбишев, перший заступник голови Раднаркому і член Політбюро, входив до найближчого оточення Сталіна і був претендентом на місце Молотова. Але не склалося. Він помер у 35-му, у зеніті своєї кар’єри. І колишня вулиця московських крамарів була названа його ім’ям.

Колись тут височіли Воскресенський монастир і Церква Миколи – Великий хрест. Натомість нині з’явилися безликі сірі будинки у стилі «радянський модерн».

Автомобіль Берії швидко перетнув Нікольський та Іпатьєвський провулки, Красну площу. Капітан Осипов був гарним водієм, як то кажуть, водієм від бога, тому й возив самого наркома.

Над перехрестями на дротах звисали новомодні семафори-світлофори, схожі на чотиригранні пірамідки. На кожній із чотирьох площин – коло. Верхня частина червона. Нижня – зелена. Посередині – жовта смуга. По колу ходить стрілка. Вказує на червоне – потік машин зупиняється, на зелене – їде. На жовте – знову всі зупиняються! Ось до чого дійшла техніка! Правда, водій Берії, капітан Віктор Осипов, на стрілки не дуже зважав. Бо міліціонер, який знаходився неподалік семафора, побачивши його автомобіль, відразу ж зупиняв увесь транспорт і давав машині всесильного наркома Лаврентія Берії «зелену вулицю».

Ці семафори – гордість товариша Берії! Раніше такий семафор-світлофор стояв на металевій нозі, його вручну повертав міліціонер, що вимагало неабияких зусиль. До кінця зміни постовий ледь тримався на ногах.

А тепер рух регулює електрика. Особиста заслуга наркома-новатора товариша Берії! Тому що він розумний. Розуміється на техніці – навчався в Бакинському політехнічному інституті. Один з небагатьох в уряді, хто навчався у вищому навчальному закладі.

Нарешті автомобіль Берії повернув до Спаських воріт. Ворота розчинилися перед ним. Вартові виструнчилися і віддали честь.

Берія гримнув дверцятами, махнув охоронцю біля входу в будинок Раднаркому, миттю злетів сходами на другий поверх, повернув направо, штовхнув останні двері з табличкою «Приемная Председателя Совета Народных Комиссаров СССР». Кивнув Козирєву – першому помічникові Молотова, який піднявся йому назустріч. Відмахнувся від секретаря, що спробував його зупинити. Пройшов через кімнату охорони в зал засідань і тільки тоді потрапив у кабінет. Молотов, сидячи за столом, втупився в нього важким поглядом крізь скельця пенсне, наморщив високого лоба із залисинами і заворушив заячою губою під настовбурченими темними вусами.

– Лаврентію, ти вриваєшся до головраднаркому, наче в нужник! – Молотов ударив розчепіреною долонею по полірованій кришці величезного, «під антикваріат», столу, його очі зло блиснули.

– В’ячеславе, немає часу для церемоній, – Берія махнув рукою і впав у крісло. Схрестив ноги, кинув капелюха на стіл – продемонстрував, що він, Нарком внутрішніх справ, абсолютно рівний головраднаркому.

– Твої люди спровокували самогубство порядної людини! Людини, яка пройшла громадянську війну! Члена партії із 17-го року! А дружина цієї людини лежить у Скліфі! – гуркотів голос головраднаркому.

«Значить, вже знає, – з полегкістю подумав Берія. – Тим краще». Розвів руками:

– Порядні люди не стріляються, коли бачать під вікнами машину НКВС. Погодься зі мною, В’ячеславе.

На кілька секунд два погляди крізь пенсне схрестились, ніби шпаги дуелянтів. І Берія, і Молотов відчували, що рано чи пізно вони зустрінуться на вузькій доріжці й далі вже піде лише один. Урешті-решт Молотов відвів погляд і посунув Берії папірець.

На папірці було видрукувано: «Москва. Триває “Виставка німецького образотворчого мистецтва”».

– І все? – невдоволено запитав Берія, взяв папірець і сховав у кишеню.

– На цьому тижні все, – відрізав Молотов. – Були кінематографісти, вже поїхали. Є суто технічні візити по лінії торгпредства в Красноярський край і на Кубань. Але, вважаю, що це не те, що цікавить Хазяїна.

– Хто керує виставкою?

– Від СРСР її курує голова оргкомітету Спілки радянських художників Олександр Герасимов. Від Наркомату іноземних справ – Берзін. Курував. А хто керує безпосередньо, мені невідомо. Дізнайся у Герасимова, чорт забирай!

Герасимов був особистим другом Ворошилова й улюбленцем Сталіна.

– Добре, добре, дізнаюся, – Берії раптом здалося, що Молотов щось від нього приховує у справі, яку доручив йому Хазяїн. – Не кип’ятися! Що ще ти знаєш про цю виставку і взагалі про це все?

Молотов поправив пенсне, не дивлячись на Берію, буркнув:

– Нічого.

– Ну, як нічого, то бувай, – Берія встав, взяв зі стола капелюха, подумки додав: «Бувай, Кам’яна заднице, ще станцюю лезгінку на твоїй могилі», і вийшов.

А в Молотова на столі вже лежала шифротелеграма від посла у Лондоні Майського, де з посиланням на слова шведського посла було сказано, що якщо Англія і Франція, або хоча б тільки Англія, погодяться на мир із Німеччиною, то вермахт ще влітку 1940-го завдасть удару по СРСР. Підставою для розриву пакту може бути напад людей у формі співробітників НКВС на делегацію німецьких художників у Москві. Напад буде відзнято на кіноплівку і розповсюджено серед провідних світових інформагентств. У якості джерела інформації називався військовий аташе шведського королівства. Молотов міг сказати про шифротелеграму Майського Берії, але не хотів, аби той записав зайве очко у свій актив. Про це він має доповісти сам. Молотову було невідомо, що інформацію Майському шведський дипломат «злив» на особисте прохання британського військового аташе, який працював на МІ-6. А військовий аташе отримав наказ від керівника згаданого відомства Мензіса.

Молотов не знав, що МІ-6 розпочала кампанію з дезінформації радянського керівництва, а тому зняв трубку і попросив з’єднати його з Ближньою дачею. Трубку взяв черговий офіцер Іван Богданов. А потім Молотов почув голос Сталіна:

– Слухаю…

* * *

Берія, сідаючи в машину, сказав Саркісову:

– Герасимова я візьму на себе. А ти їдь у Контору і дізнайся, хто по лінії виставки контактував із цим Берзіним. Хай як слід промацають цих людей. Мені здається, що Берзін був ворогом народу. Або англо-французьким шпигуном. Він був у Франції й Англії. Міг там знюхатися з троцькістами або білоемігрантами. А ще нехай наші люди кілька тижнів простежать за дружиною Молотова.

Очі Саркісова округлилися:

– За дружиною голови Раднаркому? – він ковтнув слину.

– Запам’ятай, Саркісов: сьогодні голова – завтра ворог народу! Для партії і товариша Сталіна немає авторитетів. До речі, для товариша Берії також. Дружина Молотова – жидівка. Подивися, з ким вона контактує за кордоном. Усі міжнародні єврейські організації! А жидів завжди контролювали американці. Чиї союзники американці сьогодні? Англійців і французів. Зрозумів?

– Так точно, товаришу нарком, зрозумів, вибачте за політичну короткозорість!

– Що ти зрозумів зі своїми шістьма класами? Перл дуже охоча до любовних утіх. Кам’яна задниця якось, хильнувши зайвого, сам пожалівся на це Кобі, а той сказав мені. Уяви, що та жидівка за нашими спинами знюхається з ворогом народу або шпигуном? Та й сам Молотов нам за таку інформацію тільки подякує. Словом, знайдеш коханця Карповської, партія не залишить цей вчинок без подяки.

Рафаель Саркісов справді мав 6 класів освіти. Трудову діяльність розпочав водієм тюрми НКВС – водив «чорного воронка». Потім працював особистим водієм Лаврентія Берії. Останній взяв його до себе ординарцем, а згодом зробив помічником. Саркісов був відданий Лаврентію Берії до останнього ґудзика на мундирі.

* * *

Нагляд за Перл Карповською – Поліною Жемчужиною-Молотовою – дав результат вже за тиждень. Агенти Саркісова доповіли Берії, що Поліна Молотова вийшла зі свого дому ввечері 20 березня, коли Кам’яна задниця саме був на засіданні Раднаркому. Сіла за кермо свого «Mercedes-Benz 540K», подарованого після підписання пакту з Ріббентропом концерном «Мерседес» Молотову. Заревів мотор з фантастичною потужністю – півтори сотні кінських сил, й автомобіль почав швидко набирати швидкість. Агенти кинулися слідом на старенькому ЗІСі.

Автомобіль повернув від центру і помчав на південний захід столиці. Агенти намагалися не відстати. Перл-Поліна виявилася чудовим водієм. Користуючись перевагою в потужності, вона один за одним обганяла автомобілі, що йшли в попутному напрямку. І агентам НКВС вартувало величезних зусиль не відстати. Урешті-решт вони втратили автомобіль Перл з поля зору в районі станції метро «Площа Свердлова». Кружляючи між будинками близько двох годин, вони таки знайшли «мерседес» неподалік Москви-ріки біля невеликого, але гарного будиночка. Агенти перелізли через паркан і побачили в щілину між завісами, як Перл-Поліна прощається з… іншою жінкою. Вони довго цілувалися і про щось говорили в передпокої. Та, з якою цілувалася Перл Карповська, була в негліже. У кімнаті було розібране ліжко.

Агенти прослідкували шлях «мерседеса» аж до Кремля. Перл повернулася додому, коли Молотов ще був на засіданні Раднаркому. Швидко було встановлено особу господині будиночка на березі Москви-ріки. Нею виявилась секретарка і коханка наркома оборони Ворошилова – Надія Тузова.