Читать книгу Війни художників - Станіслав Стеценко - Страница 9

А тиждень тому перший лорд адміралтейства, 64-річний лисий товстун Вінстон Черчилль, девізом якого було: «Пять-шість сигар на день, три-чотири склянки віскі й ніякої фізкультури», у своєму лондонському будинку на Давнінґ-стріт, 10, приймав керівника британської розвідки МІ-6 Стюарта Мензіса. Мензіс – 50-річний худорлявий, вибритий до блиску чоловік з блідим обличчям, русявим волоссям і ледь помітною лисиною – сидів прямо, на краєчку крісла, як і треба було сидіти перед майже новоспеченим прем’єром Великої Британії. На перший погляд, Мензіс нагадував не розвідника, а директора банку, що прийшов з доповіддю до людини, яка цим банком володіє.

На журнальному столику лежали газети, коробка із сигарами, стояли дві чашки паруючої духмяної кави з молоком і два широких бокали з коньяком.

Черчилль товстими доглянутими пальцями дістав з коробки коричневу гаванську сигару «Romeo Y Julieta» (цьому сорту він віддавав перевагу серед усіх інших), розмочив її кінчик у коньяці, розколупав сірником. Засунув до рота і лише тоді почав гортати газети – радянську «Правду» і німецьку «Фьолькішер Беобахтер», що їх простягнув йому Мензіс. Обидві газети були офіційними партійними друкованими органами – відповідно ВКП(б) і Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Назва «Фьолькішер Беобахтер» перекладалася як «Народний спостерігач».

Черчилль, як нерідко бувало, забув запалити сигару і, розглядаючи газету, просто жував її кінець.

Він знав, що Мензіс не переносив диму сигар, але не збирався обмежувати себе в праві палити де завгодно, коли завгодно і з ким завгодно. Відомо було, що навіть для міжконтинентального авіаперельоту він нещодавно замовив спеціальну кисневу маску з отвором для сигари.

Черчилль розглядав карикатури на британського прем’єра Чемберлена в «Правді», а потім подібні ж карикатури – у «Фьолькішер Беобахтер», на які по черзі вказував йому Мензіс. Нарешті витяг пожовану сигару з рота і сказав:

– Shit! (Лайно!) Я про те, що фіни капітулювали перед Радами. Але довго трималися. Неочікувано довго! Сенсаційно довго, Мензісе! Фіни виявилися кращими солдатами, ніж росіяни. Яке, за нашими даними, було співвідношення людських ресурсів? – Черчилль запитально-уважно подивився на Мензіса.

Запитання не заскочило керівника МІ-6 зненацька:

– Три радянських солдати на одного фіна, my lord, – швидко відповів він.

Черчилль гмукнув, посміхнувшись краєм рота, підняв брови:

– Отакої! Гармати?

– 40 до 1, – Мензіс добре підготувався і відповідав, як школяр-відмінник таблицю множення на уроці вимогливого викладача математики.

– Жах! Танки?

– 70 до 1.

Від останніх цифр Черчилль навіть присвиснув й округлив очі. Уперся руками в коліна і нахилився вперед, наче від здивування збирався підвестися. Але не підвівся, а лише видихнув:

– Суворо. А втрати?

– Приблизно 4 до 1. Четверо вбитих росіян на одного фіна. За останніми даними, можливо, навіть 5 до 1, – Мензіс називав цифри сухо й беземоційно.

– Слухайте, Мензісе, це майже катастрофа для Сталіна! Як там у них: «Но от Москвы до Британских морей Красная армия…» – Він зробив жест затиснутою між пальцями сигарою, наче запрошуючи Мензіса продовжити. – Нагадайте ж…

– «…всех сильней», – Мензіс непогано знав російську.

Черчилль засміявся, гортаючи газети і вказуючи на карикатури:

– Як на мене, нацисти трохи зліше зображають Чемберлена. Зате у Рад бувають непогані ідеї. І взагалі, як на ваш погляд, Стюарте, який лад економічно потужніший – соціалізм чи націонал-соціалізм?

– My lord, Гітлер робить шокуючі економічні успіхи. Безробіття подолано, будуються автобани через усю країну, от-от буде зроблено народний автомобіль. Назва… Здається, «фольксваген» у перекладі – «народний автомобіль». За достовірною інформацією, Гітлер особисто брав участь у його проектуванні…

– Це означає, що проект «народного автомобіля» надважливий для Гітлера, – швидко вставив Черчилль, кинувши допитливий погляд на Мензіса. Від нього не сховалися нотки захоплення у тоні керівника розвідки.

– Так, my lord, за нашою інформацією, фюрер наказав збудувати автомобільний завод, що буде найбільшим у Європі й вироблятиме найдешевшу «народну» автівку.

– Стюарте, та ви симпатизуєте скаженому єфрейтору? – у тоні Черчилля промайнули металеві нотки. Всім було відомо про його особисте несприйняття, майже ненависть до фюрера німецького народу, який закінчив Першу світову єфрейтором.

– У Британії іноді досить сказати правду, щоб тебе звинуватили у зраді, – ледь посміхнувся Мензіс.

– Не ображайтесь, – вже миролюбно сказав Черчилль. – Якщо чесно, то я завжди симпатизував вам. Незалежно від того, як ви ставитесь до біснуватого фюрера. Якщо хочете, то я вибачаюся. Що ще цікавого?

– Узагалі? – уточнив Мензіс.

– Зокрема. У цієї солодкої парочки – Сталіна і Гітлера.

– Суцільні освідчення у коханні. «Радянський чи німецький народ підтримує «чергові мирні ініціативи» радянського чи, відповідно, німецького уряду. Усе це кочує з «Правди» в «Беобахтер» і навпаки. Іноді здається, що журналісти обох газет переписують один в одного тексти…

– Я маю на увазі поза пресою, – Черчилль витяг сигару з рота, нахилився до стола, сьорбнув кави і знову відкинувся в кріслі. Затиснув сигару в зубах і зчепив руки на великому животі.

– Десять-п’ятнадцять ешелонів з нафтою, хлібом, рудою щодня проходять через радянський кордон у Німеччину. Спільні військові паради Червоної армії і вермахту відбулися по всьому периметру нового кордону. Йдуть обміни культурними делегаціями. Час од часу, правда, німецькі літаки порушують радянський кордон, та Москва на це поки що не зважає. Не направила Берліну жодної ноти.

Черчилль пропустив повз вуха інформацію про порушення кордону літаками, але ухопився за культурний обмін.

– Обмін культурними делегаціями? Якими саме? Хіба у них схожі погляди на культуру?

– Досить схожі. В останній «Правді» великий матеріал про те, що у Москві помпезно відкрилася виставка німецьких художників. Ось, прошу, – Мензіс ткнув пальцем у третю шпальту «Правди» і підсунув її Черчиллю. Він акцентував увагу Черчилля саме на цьому повідомленні, бо добре знав про особливу пристрасть першого лорда до образотворчого мистецтва. – Потім буде візит-відповідь, аналогічна виставка у Берліні. Патронують німецьку виставку особисто Гітлер і Ріббентроп. Відомо, що Гітлер сам вважає себе гарним художником-акварелістом.

Черчилль уважно проглянув матеріал. Він і сам вважав себе гарним художником. Навіть під псевдонімом брав участь у кількох виставках. Гмукнув:

– Цікаво виглядають два прапори – один зі свастикою, другий – із серпом і молотом на фасаді виставкового залу. Хотілося побачити б це у кольорі. Два червоних прапори. Схрещені серп і молот, здається, трохи схожі на свастику. У нацистів прапор ефектніший. Можу закластися, що ваш улюблений єфрейтор, Мензісе, сам вигадав його. Кажете, що виставку патронує фюрер? Дуже цікаво.

Черчилль важко підвівся з глибокого крісла, обійшов навколо стола, тримаючи руки за спиною і продовжуючи нервово жувати сигару.

– Сталін – хитрий старий лис. Son of а bitсh! (Сучий син!) У Польщі вусач нас переграв. Зі слабкою армією, озброєною старими гвинтівками, ледь не на возах, без жодного пострілу хапнув величезний шматок цієї країни. Але, на щастя, хоч у Фінляндії піймав величезного облизня… А потім Сталін кинувся в обійми Гітлеру… Як дівка, яка боїться зґвалтування і тому намагається вийти заміж за потенційного ґвалтівника. Кинувся в обійми єфрейтора не без допомоги, звісно, слабака Даладьє і цього віслюка Чемберлена. Не розумію, навіщо це потрібно Адольфу? Я маю на увазі пакт зі Сталіним. Судячи з того, що Ради так обгидилися у Фінляндії, Червона армія мало на що здатна. Адольф міг би забрати всю Польщу. Всю! Єфрейтор пошився у величезні дурні! Думаю, що він це тепер розуміє і вже шкодує, що пустив Ради на берег Бугу.

Мензіс крутив головою слідом за Першим лордом Адміралтейства. Він не сумнівався, що Черчилль ось-ось стане прем’єром і сподівався, як мінімум, зберегти за собою пост керівника секретної служби. А, як максимум, – зайняти нинішнє місце Черчилля. Він тримав свої контакти з Черчиллем у таємниці від Чемберлена, вважаючи, що навряд чи це сподобається останньому. Відтоді як Черчилль став Першим лордом Адміралтейства, Мензіс щотижня бував у того вдома з неофіційною доповіддю. Черчилль телефонував і запрошував керівника розвідки на сигару і чашку кави. Мензіс не палив і, через підвищений тиск, віддавав перевагу чаю. Але завжди приходив і приносив усі матеріали, що могли зацікавити майбутнього керівника уряду.

Тим часом Черчилль, немов планета круг Сонця, зробив кілька повільних кіл навколо стола й зупинився біля полотен з пейзажами, що висіли на стіні. Стояв, похитуючись із п’яток на носки.

– Як вам ці полотна? – запитав він Мензіса, вказуючи рукою із затиснутою між пальцями сигарою.

– Вони чудові, my lord! – захоплено відповів Мензіс. – Я відразу, як тільки увійшов, звернув на них увагу! Особливо оця робота з вівцями на лузі. У вас чудовий смак. А хто автор?

– Чарльз Морін, ще зовсім молодий художник. Я нещодавно їх придбав. І дуже дешево, – сказав Черчилль. Було помітно, що він потішений оцінкою полотен керівником секретної служби.

– Він дуже талановитий! – Мензіс знав, що під псевдонімом Чарльза Моріна, який досить часто виставляється, здебільшого на виставках для художників-аматорів, ховається сам Вінстон Черчилль.

Мову про полотна «молодого Моріна» перший лорд, очевидно забуваючи, заводив ледь не кожної другої зустрічі. З усмішкою на круглому обличчі Черчилль знову важко вмостився в крісло і зчепив руки на великому животі. У тиші було чутно, як гучно дихає його велике тіло. Він раптом згадав про незапалену сигару, простягнув руку за запальничкою у вигляді Біг-Бену і почав повільно розкурювати сигару, огортаючи себе і Мензіса клубами духмяного диму. Помітив, що той мимоволі скривився, наче від зубного болю.

– Мензісе, ви ніколи не палили? – Черчилль відкинувся на спинку крісла.

Мензіс на хвилину замислився, почухав кінчик носа, який від тіні, що пробігла худим обличчям, здавалось, загострився, і відповів:

– Ні, my lord.

– Чому? – в голосі Черчилля відчувалося щире здивування.

– Не знаю, my lord, – стенув плечима Мензіс. – Наче не маю в цьому потреби.

Черчилль посміхнувся:

– Чому? Говорять, що сигари негативно впливають на взаємини з жінками. Це повна нісенітниця! Запитайте у моєї дружини – Клементини. Упевнений, що старість впливає набагато гірше. Скажу більше: якби я не палив, то вже був би трупом.

– Ви заперечуєте результати наукових досліджень? – ввічливо запитав Мензіс. На лобі у нього з’явилося кілька зморшок.

– Так, заперечую! – з жаром вигукнув Черчилль. – І ви зараз зі мною погодитеся! Це було під час Першої світової. Я вийшов з бліндажа. Хотів закурити, але згадав, що забув сірники. Повернувся назад, і, щойно зачинилися двері, в те місце, де я стояв, ударив снаряд. Всі, хто спочатку вийшов разом зі мною, загинули.

Мензіс щиро розреготався:

– Дійсно! Мy lord, ви спростували всі наукові викладки!

– Отож. Але, як говорять наші союзники французи, «реверон а нотр мутон» – «повернімося до наших баранів». Ми повинні всіляко стримувати Сталіна від подальшого падіння в обійми Гітлеру. У цьому випадку зґвалтування вусача нам набагато вигідніше, ніж його шлюб.

– Після того, як Ради показали слабкість у фінській кампанії, Гітлер став уникати сталінських обіймів, – зауважив Мензіс. – Жодної зустрічі на високому рівні…

– Правильно. Дружать із сильним, – погодився Черчилль. – Слабак, навпаки, сам напрошується у друзі до сильного.

– Виступаючи у танковому військовому училищі під Берліном, Гітлер знову говорив про необхідність початку швидкого руху Німеччини на схід.

– Це точна інформація? – явно зацікавлено запитав Черчилль, випускаючи вгору кільця диму і уважно спостерігаючи, як вони, повільно похитуючись, підіймаються вгору і розчиняються у повітрі.

– Абсолютно, – запевнив Мензіс. – Ми маємо стенограму виступу.

– Язик його – ворог його! Єфрейтор зірвався! Мені здається, що коли він виступає і починає кричати, то входить у транс, а мізки не встигають за язиком. Похід вермахту на схід – це був би непоганий шанс для Британії передихнути. Треба, щоб про цей виступ обов’язково дізнався Сталін.

– Я вважаю, що радянська розвідка вже доповіла йому.

– А якщо ні? – Черчилль уважно подивився на Мензіса. Мало хто міг витримати його погляд.

Мензіс опустив очі.

– Це неважко виправити, ми передамо стенограму через радянського посла Майського, не сумніваюся, що Сталін клюне на цю наживку і накаже розвідці надати підтвердження.

– І вони його отримають! – Черчилль стиснув кулак правої руки і вдарив ним по долоні лівої. – Обов’язково отримають! Але у виступі мало потрібної нам конкретики. Треба, аби Сталін вважав, що удар буде не на Захід, а саме на Схід і якщо не сьогодні, то завтра. Потрібно щодня сіяти між Сталіном і Гітлером насіння недовіри. Чуєте, Мензісе? Ми не повинні допустити цього шлюбу! Якщо вони, не дай боже, поберуться, Британії і Франції кінець. Та що там Британії і Франції. Всьому світу кінець! Треба, щоб Сталін чекав удару на схід. Потрібна якась конкретика, – Черчилль замислено барабанив пальцями по столу. – Скажімо, що готується провокація – напад на якусь німецьку делегацію, що зараз перебуває в СРСР.

– На яку саме? – подав голос Мензіс.

– Не має значення. Деталі не так важливі. Це може бути напад хоча б на тих же німецьких художників, таких дорогих фюреру. Влаштуйте витік інформації, що буде провокація з нападом на цю делегацію. Скажімо, самих німців, переодягнених у форму НКВС. Це привід, провокація, як було на кордоні з Польщею.

– Навіщо нам підігрувати Чемберлену? – здивувався Мензіс. – Ця операція піде йому в актив.

– Тому, любий Стюарте, що план удару Гітлера на захід, який бельгійці дістали з німецького літака, – це не блеф.

– Ви про літак з офіцером німецького генштабу, що заблукав і сів у Бельгії? Ми не маємо підтвердження справжності документів, що були в ньому. Не думаєте, my lord, що то може бути дезінформацією від служб Канаріса чи Гейдріха? – запитав Мензіс.

– Яка дезінформація, Стюарте?! – майже вигукнув Черчилль. Попіл з його сигари розсипався на килим, що вкривав підлогу. Він цього не помітив. – Це випадок, який трапляється раз на сто років і відкриває карти гравців! Час до нападу відлічується днями! Причому зупинити вже нічого не можна. Це бомба із включеним часовим механізмом! А щодо підтримки… Чемберлен уже вкрай непопулярний у Британії. Після того, як Гітлер атакує західні держави, уряд Чемберлена впаде. А наступним прем’єром буду я. І мені не потрібен союз Гітлер – Сталін. То буде кошмаром і для Британії, і для всього світу!

– Чемберлен і Даладьє наче намагаються тиснути на Сталіна, – невпевнено зауважив Мензіс, згортаючи газети, які Черчилль відсунув від себе. Він незграбно зіштовхнув зі столу чайну ложечку, нахилився, дістав її і, не знаючи, що з нею робити – озирнувся у пошуках слуги. Але зустріч була конфіденційною і прислуги не було. Хотів продовжити думку, та Черчилль, незважаючи на нього, заговорив із жаром:

– Сталін – азіат. У нього міцні нерви. Дипломатичний тиск на нього не діє! Мене більше цікавить, чи справді Даладьє з Чемберленом наважаться бомбардувати нафтові родовища в Баку? Як ви думаєте, Мензісе? – Черчилль відкинувся в кріслі, закинув одну товсту ногу на іншу, відкривши погляду Мензіса шкарпетки кремового кольору. – Покладіть ложку на стіл, ви ж усе одно не вживаєте кави. Наступного разу замовлю вам чай.

– Дякую, my lord. На кінець березня заплановано польоти з бази в Хабінії розвідувального «Локхіда» і фотозйомки Баку й Батумі. Але…

– Ніколи! – перебив Мензіса Черчилль і на підтвердження своїх слів ляснув долонею по столу. Від різкого руху попіл посипався йому на білу накрохмалену сорочку. Та він не звернув на це найменшої уваги. – Ніколи, чуєте, Стюарте? Чемберлен не буде бомбардувати Ради! Така моя думка! Тут чиста психологія. У старого Невіла з’явився величезний комплекс після того, як він зганьбився зі спробою організувати проти Росії інтервенцію у 20-х роках. Чемберлен взагалі нікого не здатен бомбардувати. Він панічно боїться військових дій. Може, тому, що починав з керівництва поштою й охороною здоров’я. Чемберлен – ганчірка й нікчема, – Черчилль ще раз ляснув долонею по столу, неначе ставлячи печатку на свій вердикт щодо особистісних якостей Чемберлена.

– Чемберлен тричі літав до Гітлера, – ввічливо заперечив Мензіс.

– Саме тому! – майже вигукнув Черчилль. Він напрочуд жваво для своєї комплекції схопився з крісла і навис над Мензісом, як гора. – Він літав просити миру. Принижувався перед цим знахабнілим німецьким єфрейтором! І принижував Британію! Shit! Damn! (Лайно! Чорт!) Але не розумів, що в нього був вибір не між війною і миром. У нього був вибір між війною й безчестям! Він вибрав безчестя, а тепер одержить ще й війну. Його уряду залишається – місяць, від сили два. Далі почнеться наша партія! І ми її мусимо виграти. Від результатів цієї великої гри залежить майбутнє Європи! Навіть усього світу! Так що, Мензісе, ваше завдання на найближчий час – укласти Сталіну в вуха, що Гітлер хоче його пошити в дурні. Йому повинні снитися німецькі танки на вулицях Москви!