Читать книгу Сплячі красуні - Стивен Кинг - Страница 35

Джаред сидів на лавці в дальньому кінці перевдягальні і взувався. Недоумки Софомори вже ретирувалися, побоюючись побиття мокрими рушниками – вправа, якою уславився Ерік зі своїми поплічниками. Чи, може, правильніше було б сказати: знеславився. «Ти кажеш “френулум”, я кажу “френула”, – подумав Джаред, взуваючи кросівки. – Краще все це послати геть».

У душі Ерік, Курт і Кент ухкали, хлюпали й волали всі ті стандартні приказки: «йоб тебе, матір твою йоб, твою вже йоб, ніде ставить проб, поцілуй мене у гузно, підар тебе пестив, шльондра твоя сестра, у неї менстра» і таке інше. Це було нудно, а йому ще так довго вчитися в цій школі до випуску.

Воду закрили. Ерік з іншими двома почалапали мокрими підошвами до тієї зони у перевдягальні, яку вони вважали їхнім приватним заповідником – тільки для сеньйорів, на вашу ласку – це означало, що, перш ніж вони зникли за рогом, Джаред зазнав лиш короткого покарання видом їхніх голих сідниць. От і добре. Він понюхав свої тенісні шкарпетки, скривився, запхнув їх собі до спортивної сумки і зашморгнув на ній блискавку.

– Дорогою сюди я бачив Стару Ессі, – говорив Кент.

Курт:

– Оту бездомну лялю? Ту, що з магазинним візком?

– Еге. Мало не наїхав на неї, а то б завалився у той сральник, де вона живе.

– Хтось мусив би вичистити її звідси геть, – сказав Курт.

– Мабуть, вона учора ввечері розпакувала свою заначку Двобаксового Чака99, – сказав Кент. – У повнім вирубоні. І, певне, ще й у чомусь викачалася. Усе обличчя в якійсь гиді, типу павутиння. Погань, нахер. Я бачив, як воно ворушиться, коли вона дихає. Ну, я їй і крикнув, авжеж: «Гей, Ессі, як воно справи, дівко? Як справи, ти, беззуба стара пиздо?» Нуль реакції. Мертво, нахер.

Курт сказав:

– От, якби існувало таке магічне зілля для приспання дівчат, щоб трахати їх без попередніх улещувань.

– Є таке, – сказав Ерік. – Називається руфіз100.

Вони вибухнули реготом, а Джаред подумав: і це той, хто веде Мері на «Аркейд Фаєр». Отой парубок, отам.

– Плюс, – продовжив Кент, – у неї там зібрано всяке дурнувате лайно, у тому невеличкому вибалку, де вона спить, включно з верхньою половиною магазинного манекена. Мені майже все таке похер, але в сраку п’яна бездомна курва у павутинні? Це для мене вже капець, понад усяку міру капець.

– У мене зараз цілком інший капець, – в голосі Курта прозвучала меланхолійна нота. – Ситуація невтішна. Я б зараз видрючив навіть якусь зомбі з «Ходячих мертвяків»101.

– У тебе вже була така, – сказав Ерік. – Герріет Девенпорт. Знову праісторичний регіт. «Навіщо я це слухаю?» – запитав себе Джаред, і знову йому спливло на думку: Мері йде на концерт з одним із цих прибацаних. Вона не уявляє, який Ерік насправді, а після нашої розмови там, на трибуні, я не певен, чи вона мені повірить, якщо я їй розкажу.

– Ти не будеш дрючити ту лялю, – сказав Кент. – Але це кумедно. Треба нам пройтися там після школи. Подивитися на неї.

– Навіщо після школи, – сказав Ерік. – Зірвемося після шостого уроку.

Ляскіт долонь, це вони затверджували між собою угоду.

Джаред підхопив свою спортивну сумку і пішов.

Уже тільки під час обіду, коли поряд з Джаредом сів Френкі Джонсон, він розказав Джареду про чудернацьку жіночу сонну хворобу, яка спершу була тільки в Австралії і на Гаваях, а тепер з’явилася в Окрузі Колумбія, у Ричмонді, і навіть у Мартинсбергу102, що звідси не так уже й далеко. Джареду на мить згадалося те, що Кент розказував про Стару Ессі – павутиння в неї на обличчі – та потім він вирішив, що цього не може бути. Тут – ні. Ніколи аж такого цікавого не траплялося в Дулінгу.

– Вони називають це Авророю. Агов, це салат з курчатини? І як він? Хочеш, поміняємося?