Читать книгу Загублена земля. Темна вежа III - Стивен Кинг - Страница 5

«Загублена земля» – третій том довжелезного циклу під назвою «Темна Вежа». Джерелом натхнення і до певної міри взірцем цієї історії стала епічна поема Роберта Браунінґа «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов».

У першому томі (його назва – «Шукач») розповідається про те, як Роланд, останній стрілець світу, що «зрушив з місця», переслідує й нарешті наздоганяє чоловіка в чорному – чаклуна на ймення Волтер, котрий прикидався другом Роландового батька в ті часи, коли в Серединному світі ще панувала єдність. Втім, наздогнати цього накладача заклять (він людина тільки наполовину) – це не кінцева мета Роланда, а лише чергова віха на шляху до могутньої й загадкової Темної Вежі, що стоїть на перетині часових потоків.

А власне, хто ж такий Роланд? Яким був його світ доти, доки не зрушив з місця? Що таке Вежа й чому він так прагне дістатися до неї? Цілісна картина нам не відома, є тільки уривки відповідей. Вочевидь, Роланд – це лицар, обов’язок якого полягає в тому, аби втримати на місці (а можливо, навіть відновити) світ, у спогадах Роланда «сповнений любові й світла». Втім, чи справді Роландові спогади відтворюють істинний стан речей у його світі – це ще під великим сумнівом.

Нам достеменно відомо, що він змушений був рано пройти випробування на дорослість, бо дізнався, що його мати стала коханкою Мартена, значно могутнішого за Волтера чаклуна. Ми знаємо, що це Мартен влаштував так, аби Роланд дізнався про зраду матері, сподіваючись, що хлопець не витримає випробування й змушений буде піти «на Захід», туди, де простягалася спустошена земля. І ми також знаємо, що Роланд, успішно склавши іспит, зруйнував усі Мартенові плани.

Ми також знаємо, що якимось дивним чином світ Роланда у своїй основі пов’язаний із нашим і час від часу між цими світами відкривається прохід.

На покинутому шляху для диліжансів, котрий тягнувся через усю пустелю, стояла придорожня станція. Там Роланд зустрів Джейка, хлопчика, який помер у нашому світі. Сталося це так: стоячи на розі вулиці в середині Мангеттену, Джейк дістав стусана й упав під колеса автомобіля, що наближався. Джейк Чемберз помер на асфальті під пильним поглядом чоловіка в чорному (Волтера), але прийшов до тями в Роландовому світі.

Перш ніж вони наздогнали чоловіка в чорному, Джейк помирає знову… і цього разу винуватцем його смерті стає стрілець. Вдруге поставши перед найболючішим вибором свого життя, Роланд вирішує принести в жертву свого символічного сина. Діставши можливість обирати між Вежею і хлопчиком, Роланд обирає Вежу. Останні слова, які промовляє Джейк до стрільця перед тим, як упасти в прірву: «Вперед. Цей світ не єдиний, існують інші».

І нарешті, протистояння між стрільцем і чоловіком у чорному відбувається на вкритій білим пилом голгофі зі зогнилими скелетами. Чоловік у чорному пророкує Роландове майбутнє за допомогою колоди карт таро. Особливу увагу Роланд мусить звернути на три дуже дивні карти – В’язня, Даму Тіней і Смерть («але не для тебе, стрільцю»).

Дія другого тому «Крізь час» починається на березі Західного моря невдовзі після того, як завершилося протистояння Роланда й Волтера. Змучений, стрілець прокидається серед ночі й бачить, що припливом на берег винесло зграю повзучих хижих потвор – омаромонстрів. Не встигнувши добутися межі, за яку ці істоти заходити бояться, Роланд втрачає від їхніх укусів два пальці правої руки. Отрута потвор проникає у його кров, і дорогою на північ уздовж берега Західного моря стрілець починає слабнути… можливо, смерть уже дихає йому в лице.

Дорогою йому трапляються троє дверей, що стоять просто на прибережному піску. Кожні двері відчиняються (для Роланда й лише для нього) у наш світ, в місто, де, як виявляється, жив Джейк. Прагнучи не тільки врятувати своє життя, але й видобути трійцю людей, що мусять супроводжувати його на шляху до Вежі, Роланд тричі потрапляє до Нью-Йорка на різних відрізках нашого часу.

В’язень – це Едді Дін, наркоман-героїнник із Нью-Йорка кінця 1980-х років. Переступивши поріг дверей на узбережжі моря в своєму світі, Роланд опиняється в свідомості Едді Діна тієї миті, коли літак Едді сідає в аеропорту Кеннеді. (Едді контрабандою перевозить кокаїн для чоловіка на ім’я Енріко Балазар.) Під час неприємної спільної пригоди Роланд розживається невеликою кількістю антибіотика і забирає Едді Діна до свого світу. Але наркоману Едді не надто до вподоби, коли з’ясовується, що його примусили потрапити до світу, де немає ширева (чи, як на те пішло, курей гриль).

Другі двері приводять Роланда до Дами Тіней. Її особистість роздвоєна – насправді в одному тілі співіснують дві жінки. Цього разу Роланд опиняється в Нью-Йорку на початку 1960-х років, у свідомості прикутої до інвалідного візка молодої активістки боротьби за захист громадянських прав Одетти Голмс. Деттою Волкер називає себе підступна й сповнена ненависті жінка, що ховається в глибині Одеттиної свідомості. Коли ця подвійна жінка примусово опиняється в світі Роланда, то наслідки цього для Едді й стрільця, котрий швидко втрачає рештки сили, виявляються неоднозначними. Одетта вважає, що все, що з нею відбувається, – це сон чи галюцинація. Детта, з її стократ брутальнішим і прямолінійним розумом, просто спрямовує всі свої зусилля на те, аби знищити Роланда й Едді, котрі здаються їй дияволами в білій плоті й справжніми катами.

Джек Морт, серійний вбивця, що його криють за собою треті двері (Нью-Йорк середини 1970-х), – це сама Смерть. І хоча ні Одетта Голмс, ні Детта Волкер ні сном, ні духом про це не відають, Морт уже двічі спричинився до великих змін у їхньому житті. Морт, чий modus operandi3 полягає в тому, щоб або штовхнути свою жертву, або скинути їй щось на голову згори, за час своєї шаленої (а втім, такої обережної) кар’єри вчинив з Одеттою і перше, і друге. Коли Одетта була дитиною, він скинув їй на голову цеглину, загнавши маленьку дівчинку в кому і принагідно посприявши народженню Детти Волкер, потаємної сестри Одетти. Мине багато років, і 1959 року Морт знову вигулькне на Одеттиному шляху. Цього разу він зіштовхне її просто під колеса поїзда метро на станції «Ґрінвіч-Вілідж». І знову Мортові не вдалося здійснити задумане, бо Одетта вижила, проте дорогою ціною: колеса поїзда відрізали їй ноги біля колін. Тільки присутність молодого лікаря-героя (а також, можливо, потворного, проте впертого духу Детти Волкер) рятує їй життя… чи, принаймні, так здаватиметься на перший погляд. Для Роланда ці взаємозв’язки свідчать про значно потужнішу силу, ніж простий збіг обставин. На його думку, це знову почали об’єднуватися колосальні сили, котрі обертаються довкола Темної Вежі.

Роланд дізнається, що Морт, можливо, є першопричиною іншої загадки, в якій криється згубний для розуму парадокс. Бо жертва, на яку полює Морт саме тоді, коли стрілець вступає в життя маніяка, – не хто інший, як Джейк, хлопчик, котрого Роланд зустрів на придорожній станції та загубив під горами. У Роланда ніколи не було жодних причин, аби сумніватися в розповіді Джейка про те, як він помер у нашому світі, чи допитуватися, хто був його вбивця. Авжеж, Волтер. Коли довкола місця, де, помираючи, лежав хлопчик, почала збиратися юрба, Джейк побачив чоловіка в рясі священика, і Роланд ані на мить не сумнівався, кого стосується цей опис.

Він і зараз у цьому впевнений. Так, Волтер, поза сумнівом, був там. Але що, як це Джек Морт, а зовсім не Волтер, штовхнув Джейка на проїжджу частину під колеса кадилака? Чи таке можливе? Роланд не може сказати напевне, але якщо це так, тоді де зараз Джейк? Мертвий? Живий?

Загублений десь у часі? І якщо Джейк Чемберз досі живе собі й хліб жує в своєму світі, в Мангеттені середини 70-х, то як так вийшло, що Роланд досі його пам’ятає?

Попри весь цей сумбурний і, цілком імовірно, небезпечний розвиток подій, перевірка дверей – і видобування трьох супутників – завершується для Роланда успішно. Едді Дін погоджується зайняти своє місце в світі Роланда, бо закохується в Даму Тіней. Ще двоє з Роландової трійці (Детта Волкер і Одетта Голмс) поєднуються в одну особу, що має риси характеру і Детти, і Одетти, – це відбувається, коли стрілець нарешті спромігся змусити їх визнати існування одна одної. Ця гібридна жінка здатна прийняти кохання Едді і відповісти на нього взаємністю. Так Одетта Сюзанна Голмс і Детта Сюзанна Волкер стають однією жінкою: Сюзанною Дін.

Джек Морт конає під колесами славетного поїзда «А» на тій самій станції метро, де п’ятнадцять чи шістнадцять років тому відтяло ноги Одетті. Його смерть – не надто велика втрата.

І ось, уперше за всі незліченні роки, Роланд із Ґілеаду шукає Темну Вежу не сам. Місця Катберта й Алана, його супутників із далекого минулого, тепер посідають Едді й Сюзанна… втім, стрілець схильний бути не надто добрим другом. Навіть дуже поганим другом.

В «Загубленій землі» історія цих трьох мандрівників, що бредуть Серединним світом, продовжується через кілька місяців після протистояння біля останніх дверей на узбережжі. Вони вже просунулися на добрий шмат шляху в глиб материка. Відпочинок закінчується, і починається пора навчання. Сюзанна вчиться стріляти… Едді – різьбити… а стрілець дізнається, які почуття виникають, коли людина божеволіє, помалу, крок за кроком втрачаючи розум.

(Забігаючи наперед, зроблю одне уточнення: мої читачі з Нью-Йорка помітять, що я досить-таки вільно повівся з географією міста. Маю надію, що мені це пробачать.)