Читать книгу Знову вільна - Tamsen Fadal - Страница 3

Більшість із вас знає мене як тележурналістку, письменницю, підприємницю й ведучу. Незалежно від того, перетиналися ми у студії чи на вулиці чи ви читали мої тексти, вам відомо, що у мене виникли тимчасові перешкоди. Так траплялося з нами всіма. Однак саме те, що ми робимо під час падінь, визначає, як високо ми зрештою злетимо. Я дізналася про це вже давно, і цей урок із року в рік залишається правдивим. У мене це почалося замолоду. Наступного дня після Різдва я втратила матір. Мені було двадцять років. Мати завжди мріяла про весілля та про чудового чоловіка й прекрасну родину для мене. Проте я сподіваюся, що вона стежить із небес і тішиться з того, як склалося моє життя, незважаючи на те, про що ми обидві мріяли. У своїх мандрах я щоденно думаю про неї, згадуючи її силу, цінності й любов, яку вона віддавала нашій родині, щоб орієнтуватись у житті.

Узявшись записувати свої думки й писати про те, що допомагає мені з дня у день на шляху до цієї нової, недослідженої території мого життя – мого розлучення,– я гадки не мала, що мої безладні поради самій собі колись будуть опубліковані в черговій книжці. Спершу я просто записувала чи фіксувала те, що допомагало мені упродовж розриву стосунків, і нові проблеми, які виникали щодня. Лише начитавшись електронних листів від численних жінок із усієї країни, що опинилися в такій самій ситуації, та поговоривши з ними, я усвідомила: справа не в розлученні, а в часі, коли ми стаємо новими жінками.

Я маю подякувати безлічі людей, але передусім – своєму татові, Джимові Фадалю. Він завжди буде вірити в любов. Я бачила, як він утратив мою матір через рак, але після того сам виростив двох дітей, ніколи при цьому не перестаючи вірити в любов. Багато років по тому він знайшов Керол, яку досі зве своєю нареченою. Колись давно він сказав мені, що краще бути самій, аніж самотньою з кимось. Він вірив серцем і душею, що істинна любов існує, і передав цю думку мені, а я вірю, що можу передати її вам.

Мушу подякувати своєму братові, Крістанові Фадалю, та братовій, Дженн Фадаль, які слухали мене щодня перед початком роздільного проживання з чоловіком, а потім – під час розлучення.

Менший брат був моєю опорою, і саме він дав мені знати: хоч що станеться, все буде гаразд, а я, врешті-решт, виберуся з цього сильнішою. Моєму небожеві, Себастьяну: твоя маленька усмішка щоденно нагадує мені, що на цьому світі існує чисте щастя.

Моїй неймовірній редакторці, Елізабет Беєр із видавництва St. Martin’s Press: звідки мені було знати, що відтоді, як я зустрінуся з тобою, щоб обговорити свою ідею й думки, ми станемо справжніми подругами, що пройдуть разом величезну частку цієї подорожі? Ти була неймовірна, і я завжди буду за це вдячна. Ці сторінки наповнені твоїм серцем, душею й численними твоїми порадами мені, а ще ти змусила мене повірити, що я справді можу допомогти людям, які читають цю книжку сьогодні.

Стівові Коену з видавництва St. Martin’s Press, із яким я пообідала разом одного дуже важливого дня у своєму житті після багатьох років спроб зустрітися вдень. Того дня, який він зробив стерпним, хоч і сам тоді про це не відав.

Керол Манн, моїй літературній агентці, яка вперше зустрілася зі мною понад десятиліття тому, коли я ще навіть не була заміжня. Вона заохотила мене вкотре розписати все це на папері після того, як мій шлюб розпався, щоб поділитися досвідом і порадами. Ця книжка стала можливою завдяки тому, що вона скористалася моїм голосом і своїм досвідом.

Карен Келлі, від усього серця – дякую. Ти була зі мною, відколи я вперше в житті замислилася про написання книжки. Ти вірила в мою ідею та мій голос, і, якби ти не вдосконалювала цього голосу, ця книжка не стала б можливою. Ти – людина, якій я можу зателефонувати після кількох місяців мовчання й розпочати з того, чим ми закінчили. Пітерові Ґолдберґу, моєму телевізійному агентові, який обрав мене на телеринку, коли я була простою молодою репортеркою, і прищепив мені віру в себе, щоб інші теж у мене повірили.

Даян Дануа, ти була мені сестрою, близькою подругою й людиною, яка бере слухавку щоразу, коли мені треба посміятися, поплакати чи попросити тебе повторити ту саму пораду, яку ти повторила вже мільйон разів. Ми познайомилися 2001 року на заході для самотніх людей у Філадельфії і весь вечір шукали хлопців. Зрештою стосунки з тобою стали найкращими, які я там зав’язала.

Шеннон Елізабет: хоч ми й кузини, для мене ти – справжня, наче рідна сестра. Ти взяла участь у моєму житті в безліч способів, і я радію щоразу, коли ми збираємося разом як справжні родички.

Бет Фельдман і Марто Трейсі: ви обидві від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса вірили в мене від самісінького початку й залишалися зі мною до сьогодні. Не уявляю свого життя без вашої любові, вашого заохочення й вашої віри в мою ідею. Дуже-дуже люблю вас обох.

Ребецці Міллмен, подрузі, яка завжди в мене вірила й досі залишається людиною, на яку я завжди можу розраховувати.

Найспокійнішій людині, яку я знаю,– Джессіці Белуччі. За багато років ти одержала багацько телефонних дзвінків на нервах і стала оком безлічі моїх бур. Я дякую тобі знов і знов, але цього завжди недостатньо.

Крісті й Теде Скофілд: якщо згадати всі особливі події мого життя у Нью-Йорку, то ви обидвоє від самого початку були невід’ємною частиною цих моментів. Від порад до сміху та потужної любові, що їх ви даєте як одне одному, так і людям довкола себе.

Оджініко Обіекве, ти – взірець оптимізму, бо постійно нагадуєш мені, що треба рухатися вперед і вгору.

Валері Велес і Даян Поттінґер, ви обидві знали дуже багато раніше за всіх інших і допомагали мені почуватися гарною всередині й зовні, попри дні, коли мені навіть із ліжка вилазити не хотілося.

Заку Р. Сміт, ти показав мені, як слова можуть змінити світ, людину й чиєсь життя. Я навіки заворожена всіма тими моментами, які ти обернув на слова, просто слухаючи й допомагаючи мені пояснити свої думки в цій книжці. Усі ви були справжніми друзями, ніколи не відверталися від мене, тішилися з мене в часи веселощів і не кидаєте мене надалі, навіть якщо мені раз у раз випадають слізні вечори. Я навіки вдячна вам усім за всю ту щиру любов, яку ви мені подарували.

Неймовірним жінкам і чоловікам, які поділилися зі мною своїми думками та історіями. Ваші історії були надзвичайно особистими, і розповідати їх часто було складно. Ці історії допомогли мені зрозуміти, що це справді мандрівка, і ми кожної її секунди, хоч би якою складною вона була, опинятимемось у кращому становищі й заново відкриватимемо в собі кращу людину. Дякую, що відкрили свої серця й довірилися мені тоді, коли були найбільш уразливі.

А ще – всім хлопцям, яких я кохала раніше, у час, коли мені, певно, не хотілося вам дякувати,– тепер я вам дякую. Ви показали мені, що відкривати своє серце нормально, а ще нормально, якщо щось просто не виходить. Це просто нормально. Дякую вам за миті, які ми розділили, та за спогади, що досі раз у раз викликають у мене усмішку.

Минуле прекрасне для тих, хто навчився жити теперішнім.

І нарешті – Матсенові, найпухнастішому чоловічкові в моєму житті, який, напевно, знає більше історій про мене, ніж будь-хто на світі. Він розділив зі мною більше сліз і радощів, ніж я можу згадати. Він злизував оті сльози, коли я була сумна чи налякана. Суботніми вечорами, коли ми лежали під ковдрою на дивані й дивилися кіно, він часто випрошував піцу. Він давав мені привід підводитися та йти на прогулянку тими ранками, коли мені хотілося знову накрити голову ковдрами та пролежати під ними весь день.

Безумовна любов. Ось що я хочу подарувати вам на подальших сторінках. І сподіваюся, що ви знайдете спосіб вічно дарувати її собі.

Цілую, Тамзен