Читать книгу Пророк - Тарас Шевченко - Страница 10

– Чого ти ходиш на могилу? —

Насилу мати говорила. —

Чого ти плачеш, ідучи,

Чому не спиш ти уночі,

Моя голубко сизокрила? —

– Так, мамо, так. –  І знов ходила,

А мати плакала, ждучи.

Не сон-трава на могилі

Вночі процвітає.

То дівчина заручена

Калину сажає,

І сльозами поливає,

І Господа просить,

Щоб послав він дощі вночі

І дрібнії рóси.

Щоб калина прийнялася,

Розпустила віти.

– Може, пташкою прилине

Милий з того світа.

Зов’ю йому кубелечко,

І сама прилину,

І будемо щебетати

З милим на калині.

Будем плакать, щебетати,

Тихо розмовляти,

Будем вкупочці уранці

На той світ літати.

І калина прийнялася,

Віти розпустила.

І три літа на могилу

Дівчина ходила.

На четверте… Не сон-трава

Вночі процвітає,

То дівчина з калиною

Плаче, розмовляє:

– Широкая, високая

Калино моя,

Не водою до схід-сонця

Поливаная.

Широкії ріки-сльози

Тебе полили,

Їх славою лукавою

Люде понесли.

Зневажають подруженьки

Подругу свою,

Зневажають червоную

Калину мою.

Повий мою головоньку,

Росою умий.

І вітами широкими

Од сонця закрий.

Вранці найдуть мене люде,

Мене осміють,

Широкії твої віти

Діти обірвуть.

Вранці-рано на калині

Пташка щебетала,

Під калиною дівчина

Спала, не вставала.

Утомилось молодеє,

Навіки спочило…

Вставало сонце з-за могили,

Раділи люде, встаючи.

А мати й спати не лягала,

Дочку вечерять дожидала

І тяжко плакала, ждучи.