Читать книгу Пророк - Тарас Шевченко - Страница 4

«Породила мене мати

В високих палатах

Та й понесла серед ночі

У Дніпрі скупати.

Купаючи, розмовляла

Зо мною, малою:

«Пливи, пливи, моя доню,

Дніпром за водою.

Та випливи русалкою

Завтра серед ночі,

А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш.

Залоскочи, моє серце,

Нехай не сміється

Надо мною, молодою,

Нехай п’є-уп’ється

Не моїми кров-сльозами —

Синьою водою

 Дніпровою. Нехай собі

Гуляє з дочкою.

Пливи ж, моя єдиная.

Хвилі! мої хвилі!

Привітайте русалоньку…» —

Та й заголосила,

Та й побігла. А я собі

Плила за водою,

Поки сестри не зостріли,

Не взяли з собою.

Уже з тиждень, як росту я,

З сестрами гуляю

Опівночі. Та з будинку

Батька виглядаю.

А може, вже поєдналась

З паном у палатах?

Може, знову розкошує

Моя грішна мати?» —

Та й замовкла русалочка,

В Дніпро поринула,

Мов пліточка. А лозина

Тихо похитнулась.

Вийшла мати погуляти,

Не спиться в палатах.

Пана Яна нема дома,

Ні з ким розмовляти.

А як прийшла до берега,

То й дочку згадала,

І згадала, як купала

І як примовляла.

Та й байдуже. Пішла собі

У палати спати.

Та не дійшла, довелося

В Дніпрі ночувати.

І незчулась, як зуспіли

Дніпрові дівчата —

Та до неї, ухопили,

Та й ну з нею гратись,

Радісінькі, що піймали,

Грались, лоскотали,

Поки в вершу не запхали…

Та й зареготались.

Одна тілько русалонька

Не зареготалась.