Читать книгу Пророк - Тарас Шевченко - Страница 26

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було,

Отам-то весело жилось!

Братались з вольними ляхами,

Пишались вольними степами,

В садах кохалися, цвіли,

Неначе лілії, дівчата.

Пишалася синами мати,

Синами вольними… Росли,

Росли сини і веселили

Старії скорбнії літа…

Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили

Наш тихий рай. І розлили

Широке море сльоз і крові,

А сирот іменем Христовим

Замордували, розп’яли…

Поникли голови козачі,

Неначе стоптана трава,

Украйна плаче, стогне-плаче!

За головою голова

Додолу пáда. Кат лютує,

А ксьондз скаженим язиком

Кричить: «Те Deum! алілуя!..»

Отак-то, ляше, друже, брате!

Неситії ксьондзи, магнати

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили.

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.