Читать книгу Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко - Страница 32

У неділю не гуляла

Та на шовки заробляла,

Та хустину вишивала,

Вишиваючи, співала:

«Хусточко мережана,

Вишиваная,

Вигаптую, подарую,

А він мене поцілує.

Хустино моя

Мальованая.

Здивуються вранці люди,

Що в сироти хустка буде

Мережаная,

Мальованая.

А я косу розплітаю,

З дружиною похо[д]жаю.

Доленько моя,

Матінко моя».

Отак вона вишивала,

У віконце поглядала,

Чи не ревуть круторогі,

Чи не йде чумак з дороги.

Іде чумак з-за Лиману

З чужим добрим, безталанний,

Чужі воли поганяє,

Поганяючи, співає:

«Доле моя, доле,

Чом ти не такая,

Як інша чужая?

Чи я п’ю, гуляю,

Чи сили не маю,

Чи до тебе доріженьки

У степу не знаю?

Чи до тебе свої дари

Я не посилаю?

Є у мене дари —

Очі мої карі.

Молодую мою силу

Багаті купили,

Може й дівчину без мене

З іншим заручили…

Навчи ж мене, моя доле,

Гуляти навчи».

Та й заплакав, сіромаха,

Степом ідучи.

Ой застогнав сивий пугач

В степу на могилі,

Зажурились чумаченьки,

Тяжко зажурились.

«Благослови, отамане,

Коло села стати,

Та понесем товариша

В село причащати».

Сповідали, причащали

Й ворожки питали —

Не помогло… з незцілéнним

В дорогу рушали.

Чи то праця задавила

Молодую силу,

Чи то нудьга невсипуща

Його з ніг звалила.

Чи то люди поробили

Йому, молодому,

Що привезли його з Дону

На возі додому.

Благав Бога, щоб дівчину…

Хоч село побачить.

Не доблагав… Поховали,

Ніхто й не заплаче!

Поставили громадою

Хрест над сиротою

Й розійшлися… Як билина,

Як лист за водою,

Пішов козак з сього світа,

Все забрав з собою.

А де ж тая мальована,

Шитая хустина,

А де ж тая веселая

Дівчина-дитина?!

На новому хресті хустку

Вітер розвіває,

А дівчина у черниці

Косу розплітає.