Читать книгу Грішна - Тесс Герритсен - Страница 8

«У Камілли Маджіннес були молоді кістки», – думала Мора, дивлячись на рентгени на негатоскопі моргу. Роки ще не сточили суглобів послушниці, не зібгали хребців, не кальцифікували хрящову тканину ребер. Тепер вони цього й не зроблять. Камілла опиниться в землі, її кістки навіки залишаться молодими.

Йошима зробив рентген повністю вдягненого тіла – звична пересторога, щоб не пропустити кулі чи інші металеві фрагменти, що могли застрягнути в одязі. Окрім розп’яття та булавок на грудях, металу на рентгені видно не було.

Мора зняла знімки торса, і жорстка рентгенівська плівка мелодійно дзенькнула, згинаючись, в її руках. Вона взяла знімки черепа, закріпила їх затискачами.

– Господи, – пробелькотів детектив Фрост.

Пошкодження черепа були жахливі. Одного з ударів вистачило, щоб загнати фрагменти кістки значно глибше за її загальний рівень. Хоча Мора ще не зробила жодного розрізу, вона здогадувалася, що побачить усередині. Розірвані судини, туго наповнені кров’ю пазухи. І мозок, набряклий під тиском крові.

– Розповідайте, док, – сухо й по-діловому озвалася Ріццолі. Цього ранку вона мала здоровіший вигляд, увійшла до моргу звичною швидкою ходою, як справжня воїтелька. – Що ви бачите?

– Було три окремих удари, перший влучив сюди, у тім’я. – Вона показала на тріщину, що спускалася вперед по діагоналі. – Інші два удари – в потилицю. Я припускаю, що тоді вона вже лежала обличчям донизу, безпорадна й розпростерта. Саме тоді останній удар розтрощив череп.

Фінал був такий жорстокий, що вони з детективами трохи помовчали, уявляючи жінку, що лежить на підлозі, обличчям на холодному камені. Нападник заносить руку, стискаючи смертельну зброю. Тишу в каплиці порушує звук, з яким розколюється кістка.

– Забили, наче маленьку тваринку, – завважила Ріццолі. – Вона не мала жодного шансу.

Мора розвернулася до столу, на якому лежала Камілла Маджіннес, досі у просоченому кров’ю чернечому вбранні.

– Роздягнемо її.

Йошима чекав, убраний у рукавички й халат привид лабораторії. Він мовчки спритно зібрав на таці потрібні інструменти, змінив кут ламп, підготував тару для зразків. Мора навіть не мусила нічого говорити: погляду вистачало, щоб він прочитав її думки.

Спочатку вони зняли чорні шкіряні черевики, практичні й незугарні. Тоді спинилися, дивлячись на кількашаровий одяг і готуючись до того, чого ще ніколи не робили, – до роздягання черниці.

– Спочатку треба зняти апостольник, – мовила Мора.

– Це що? – запитав Фрост.

– Пелерина на плечах. Тільки от я не бачу застібок спереду. І не бачила нічого на рентгені. Перевернемо її на бік, я подивлюся ззаду.

Тіло, застигле у трупному заціпенінні, було легке, немов дитяче. Вони перекотили її на бік, Мора роз’єднала краї пелерини.

– Липучка, – повідомила вона.

Фрост здавлено засміявся.

– Не може бути.

– Зустріч сучасності й середньовіччя.

Мора зняла апостольник, згорнула його, поклала на пластикове простирадло.

– Я розчарований. Черниці з липучками.

– А ти хотів, щоб вони лишалися в темних віках? – спитала Ріццолі.

– Просто думав, що вони більше шанують традиції, якось так.

– Не хочу розбивати ваших ілюзій, детективе Фрост, – мовила Мора, знімаючи з черниці розп’яття на ланцюжку, – але нині деякі ордени навіть мають власні веб-сайти.

– Нічого собі. Черниці в Інтернеті. Це виносить мозок.

– Схоже, далі нарамник, – припустила Мора, вказуючи на накидку без рукавів від плечей до п’ят. Вона обережно зняла його через голову жертви. Тканина, просочена кров’ю, зовсім зашкарубла. Мора поклала її на інше пластикове простирадло, разом зі шкіряним поясом.

Лишився останній шар вовни – чорна туніка, вільно задрапована на стрункій фігурі Камілли. Останній захист скромності.

Мора багато років роздягала мертві тіла, однак ніколи не відчувала такого небажання оголювати жертву. Ця жінка обрала життя, приховане від чоловічих очей, однак зараз її насильно розкриють, мацатимуть, братимуть мазки з отворів. Від перспективи такого вторгнення Мора відчула гіркоту на язику й зупинилася, щоб опанувати себе. Побачила запитання в очах Йошими. Якщо його все це й бентежило, він цього не показував. Його кам’яне обличчя здавалося єдиним джерелом спокою в кімнаті, де повітря повнилося емоціями.

Жінка повернулася до роботи. Разом із Йошимою вони зняли з жертви туніку. Вона була широка, її вдалося стягнути, не порушивши заціпеніння рук. Під нею виявився ще одяг – білий бавовняний каптур, що сповз на шию, спереду прищеплений булавками до скривавленої футболки. Ті булавки, які показав рентген. Ноги закривали товсті чорні колготки. Спочатку зняли їх, відкривши білі бавовняні панталони – абсурдно скромні, призначені прикрити якомога більше тіла. Білизна старої жінки, а не квітучої молодої дівчини. Під бавовною випиналася прокладка. Як Мора й запідозрила з кривавих плям на простирадлі, в жертви була менструація.

Далі вона зайнялася футболкою. Розстебнула булавку, ще липучки й стягнула з неї каптур. Однак через трупне заціпеніння футболку зняти було не так просто. Мора взяла ножиці й розрізала її посередині. Тканина розійшлася, відкривши ще один шар.

Це заскочило її зненацька: тканина тісно огортала груди, скріплена попереду двома булавками.

– А це для чого? – спитав Фрост.

– Схоже, вона перев’язала груди, – відповіла Мора.

– Чому?

– Не маю жодного уявлення.

– Може, це замість бюстгальтера? – припустила Ріццолі.

– Не уявляю, чому вона замінила б його цим. Погляньте, як тісно зав’язана тканина. Це мало бути незручно.

Ріццолі пирхнула.

– Наче бюстгальтери бувають зручні.

– Це ж не щось релігійне? – запитав Фрост. – Не частина вбрання?

– Ні, звичайний еластичний бандаж. Такий можна купити в аптеці, перетягнути вивихнуту ногу.

– Але звідки нам знати, що зазвичай носять черниці? Тобто вони ж під цими рясами спокійно можуть мати чорне мереживо й сітку.

Ніхто не засміявся.

Мора подивилася на Каміллу. Її раптом вразила символічність перев’язаних грудей. Прихованість, пригноблення жіночності, утиск до повної покори. Про що думала Камілла, коли перев’язувала груди, коли еластичний бандаж торкався її шкіри? Чи відчувала огиду до цього нагадування про її жіночність? Може, почувалася дедалі чистішою, поки груди зникали під шарами тканини, сплющуючи її форми, заперечуючи сексуальність?

Вона розстебнула булавки, поклала їх на тацю. Тоді, з допомогою Йошими, почала розгортати бандаж, поступово оголюючи тіло. Навіть еластична тканина не могла змусити здорову плоть стати зовсім непомітною. Останній шар було знято, відкрилися стиглі молоді груди зі слідами бандажу на шкірі. Інші жінки пишалися б такими грудьми, а Камілла Маджіннес ховала їх, наче соромилася.

Лишилося зняти тільки один предмет одягу. Бавовняні труси.

Мора взялася за еластичний пояс, потягла білизну вниз по стегнах. На прокладці було лише кілька краплин крові.

– Прокладка свіжа, – завважила Ріццолі. – Схоже, вона її саме змінила.

Та Мора дивилася не на прокладку. Вона не зводила очей з живота, який мішком висів поміж тазових кісток, що випирали. На білій шкірі виділялися сріблясті смуги. Вона мовчала, усвідомлюючи значення цих смужок і думаючи про замотані груди.

Тоді повернулася до таці, на яку поклала бандаж, і взялася поволі розгортати його, вивчаючи тканину.

– Що ви шукаєте? – спитала Ріццолі.

– Плями, – відповіла Мора.

– Кров і так видно.

– Не кров…

Вона замовкла. На бандажі, розкладеному по таці, відкрилися темні кола там, де висохла рідина. «Господи, – подумала Мора. – Хіба ж це можливо?»

Вона глянула на Йошиму.

– Підготуймо її до огляду таза.

Асистент насупився:

– Порушити заціпеніння?

– М’язова маса невелика.

Камілла була стрункою жінкою, це полегшить завдання.

Йошима перейшов до краю столу. Мора тримала таз, він взявся знизу за ліве стегно й потягнув, згинаючи його. Порушення трупного заціпеніння було брутальною, неприємною процедурою – примусовим розриванням заціпенілих м’язових волокон. Воно вочевидь нажахало Фроста, який, пополотнівши, відступив від столу. Йошима сильно штовхнув, і Мора відчула, як рветься м’яз.

– О Боже, – відвернувся Фрост.

Однак до стільця біля вмивальника нетвердою ходою рушила Ріццолі. Упала на нього, опустила голову на руки. Стоїчна Ріццолі, яка ніколи не скаржилася на видовища чи сморід у залі для аутопсії, – тепер вона, схоже, не була здатна витримати навіть етап підготовки.

Мора підійшла до столу з другого боку і знову взялася за таз, поки Йошима працював із правим стегном. Навіть вона відчула, як до горла підкотила нудота, поки вони боролись із заціпенінням тіла. Під час навчання найбільшу огиду в неї викликало стажування в ортопедичній хірургії. Свердлення й розпилення кісток, груба сила, потрібна для роз’єднання стегна. Тепер, чуючи, як рвуться м’язи, вона відчувала той самий жах. Праве стегно раптом зігнулося, і навіть на спокійному обличчі Йошими промайнула огида. Однак не було іншого способу ретельно оглянути геніталії, а вона відчувала потребу якнайшвидше підтвердити свої підозри.

Вони вивернули стегна, Йошима спрямував лампу чітко на проміжність. У вагінальному каналі стояла кров – раніше Мора припустила б, що це нормальна менструальна кров. Але тепер вона була ошелешена побаченим. Взяла марлю, обережно витерла, відкриваючи слизову оболонку.

– Вагінальний розрив другого ступеня на шість годин, – сказала вона.

– Будете брати мазки?

– Так. І доведеться вирізати все блоком.

– Що відбувається?

Мора подивилася на нього.

– Я нечасто таке роблю, але зараз вирізатиму всі органи таза разом. Проріжу лобкову кістку й дістану їх.

– Гадаєте, було сексуальне насильство?

Мора не відповіла. Підійшла до таці з інструментами, взяла скальпель. Перейшла до торса, взялася робити V-подібний розріз.

Задзижчав інтерком.

– Докторко Айлс? – пролунав голос Луїз.

– Так.

– Дзвінок на першій лінії. Це знову Віктор Бенкс з організації «Єдина Земля».

Мора завмерла, опустила скальпель. Кінчик леза торкнувся шкіри.

– Докторко Айлс? – повторила Луїз.

– Я зайнята.

– Сказати, що ви перетелефонуєте?

– Ні.

– Він уже втретє сьогодні телефонує. Спитав, чи можна зв’язатися з вами, коли ви будете вдома.

– Не давайте йому мій домашній номер. – Відповідь пролунала різкіше, ніж хотілося. Мора помітила, що на неї озирнувся Йошима. Фрост і Ріццолі теж дивилися, вона це відчувала. Глибоко вдихнула й промовила вже спокійніше: – Скажіть докторові Бенксу, що я зайнята. І повторюйте це, доки він не перестане телефонувати.

Пауза.

– Так, докторко Айлс, – нарешті відповіла Луїз, схоже, дещо ображена цим діалогом.

Це вперше Мора так різко говорила до неї, доведеться знайти спосіб якось це залагодити. Діалог схвилював її. Вона опустила очі на тіло Камілли Маджіннес, намагаючись зосередитися на роботі. Але думки розбігалися, рука нетвердо тримала скальпеля.

Інші це помітили.

– Чого це «Єдина Земля» до вас причепилася? – запитала Ріццолі. – Хочуть пожертви?

– Це ніяк не стосується «Єдиної Землі».

– То в чому річ? – тиснула далі детектив. – Цей тип вас переслідує?

– Я просто намагаюся його уникати.

– Здається, він досить наполегливий.

– Ви собі не уявляєте.

– Хочете, зроблю так, що він відчепиться? Скажу, куди йому піти?

Ріццолі говорила не лише як коп – то була жінка, яка не терпіла набридливих чоловіків.

– Це особиста справа, – відповіла Мора.

– Якщо потрібна допомога, то просто скажіть.

– Дякую, але я впораюся.

Мора притиснула скальпеля до шкіри, понад усе воліючи облишити тему Віктора Бенкса. Глибоко вдихнула й подумала про іронію того, що сморід мертвої плоті турбував її менше, ніж саме звучання його імені. Живі мучили її більше, ніж коли-небудь спроможуться мертві. У морзі ніхто не міг їй зашкодити, ніхто не міг зрадити. У морзі вона контролювала ситуацію.

– То що це за тип? – запитала Ріццолі.

Це цікавило їх усіх. І Морі рано чи пізно доведеться відповісти. Вона занурила лезо у плоть і дивилася, як шкіра розчахується, наче біла завіса.

– Мій колишній чоловік, – відповіла вона.

Мора зробила V-подібний розріз, відгорнула клапті блідої шкіри. Йошима розрізав ребра секатором, тоді підняв трикутник ребер і грудини, відкривши нормальні серце й легені, здорову печінку, селезінку й підшлункову залозу. Чисті, здорові органи молодої жінки, яка не зловживала тютюном і алкоголем і прожила недостатньо для того, щоб її артерії звузилися й забилися. Дістаючи органи й відкладаючи їх у металевий таз, Мора майже не коментувала побачене, швидко рухаючись до наступної мети – огляду органів таза.

Блокове видалення органів таза зазвичай використовувалось у випадку смертельних зґвалтувань, адже передбачало значно детальніший огляд, ніж за звичайної аутопсії. Процедура видалення вмісту таза не належала до приємних. Мора не здивувалася, що Фрост відвернувся, поки вони з Йошимою пиляли лобкову кістку. Але й Ріццолі відсахнулася від столу. Тепер ніхто не згадував дзвінки Мориного колишнього чоловіка, ніхто не хотів від неї особистих подробиць. Розтин раптом став надто зловісним для розмов, і Мора цим до певної міри тішилася.

Вона підняла блоком усі тазові органи, зовнішні геніталії та лобкову кістку, перенесла на препарувальну дошку. Ще до розрізу матки з її вигляду вже знала, що її побоювання справдилися. Орган був більшим, ніж мав би бути, дно піднімалося вище рівня лобкової кістки, стінки були губчасті. Мора розрізала матку, відкриваючи ендометрій, товстий і просочений кров’ю.

Вона подивилася на Ріццолі, різко спитала:

– Ця жінка минулого тижня виходила за межі абатства?

– Востаннє Камілла виходила з абатства в березні, відвідувала рідних на Кейп-Код. Так Мері Климент сказала.

– Тоді треба обшукати територію. Негайно.

– Чому? Що ми шукаємо?

– Новонародженого.

Схоже, це надзвичайно вразило Ріццолі. Вона пополотніла й витріщилася на Мору. Тоді перевела погляд на тіло Камілли Маджіннес, яка лежала на столі.

– Але… вона була черницею.

– Так, – відповіла Мора. – І нещодавно народила.