Читать книгу Працюй чотири години на тиждень. Нова психологія успіху - Тімоті Феррісс - Страница 19

Ще шість метрів – і фініш.

– Біжи! Біжииииииииии!

Ганс не розмовляв португальською, але сенс цих слів був йому зрозумілий – уперед. Його кросівки впевнено відштовхувалися від нерівної кам’янистої поверхні, і він, випрямивши груди, кинувся вперед до безодні глибиною понад 900 метрів.

Перед фінішем він затримав дихання і мало не знепритомнів. Перед очима все розмилося, потемніло, і він… поплив. Над ним розкинулася безмежна блакить неба, і невдовзі він відчув, як теплий потік повітря підхопив його та крила параплана.

Страх залишився позаду, на вершині гори. На висоті в кілька сотень метрів, пролітаючи над пишною зеленню тропічних дощових лісів та незайманою білизною пляжів Копакабани, Ганс Кілінг прийшов до тями.

Була неділя.

У понеділок Ганс повернувся до свого юридичного бюро, розташованого в районі Сенчері-Сіті, Лос-Анджелес, і оголосив про свій намір звільнитися. Уже протягом п’яти років він прокидався вранці з однією думкою: «Мені справді доведеться займатися цим упродовж наступних 40–45 років?» Якось він ночував у своєму офісі під столом, тому що наступного ранку мусив завершити роботу над проектом. Того самого ранку він дав собі обіцянку: ще два таких випадки – і я даю звідси драпака. Третій випадок стався напередодні його від’їзду до Бразилії.

Ми всі даємо собі обіцянки, і Ганс також уже неодноразово це робив. Однак тепер усе змінилося. Він змінився. Ширяючи над землею, він зрозумів: не такий страшний чорт, як його малюють.

Від своїх колег він чув те, що й очікував: для чого ж було так наполегливо працювати? Адже він був адвокатом, який впевнено рухався до кар’єрних вершин. Що ж йому, у біса, ще потрібно?

Ганс іще достеменно не знав, чого хотів, але смак змін вабив його. З іншого боку, він добре знав, що з’їдає його зсередини, і прагнув цього позбутися. Тепер він не ходитиме по землі як живий труп, тепер він не обідатиме зі своїми колегами, які не можуть нахвалитися придбаними новенькими БМВ та «мерседесами». З цим покінчено.

Раптом він відчув, як щось змінилося. Уперше за довгий час він відчув задоволення від того, що робив. Його завжди лякала турбулентність, проте зараз він може спати в літаку як немовля навіть у сильну грозу. Це дивовижно.

Через рік по тому різні юридичні фірми все ще пропонували йому роботу, однак до того часу він уже започаткував власну серфінгову компанію Nexus Surf[5], розташовану в тропічному раю Флоріанополісу, Бразилія. Він зустрів дівчину своєї мрії Тетяну, жительку Ріо-де-Жанейро з карамельним кольором шкіри.

Більшу частину свого часу він проводить або лежачи під пальмами, або працюючи з клієнтами та втілюючи їхні мрії в життя.

Він справді цього боявся?

Зараз, під час занять серфінгом, він часто впізнає себе колишнього в тих людях, які цілком присвячують себе роботі й не отримують задоволення від життя. Чекаючи на хвилю, вони дають волю своїм емоціям: «Господи, якби ж я міг робити те, що робите ви!» Його відповідь незмінна: «Ви можете».

Сонце, що заходить за обрій, відблискує на поверхні води, і на думку йому спадає ідея, у слушності якої він цілком переконаний: зійти зі свого шляху не означає зазнати поразки.

Він міг би знову повернутися до своєї кар’єри адвоката, проте зараз йому зовсім не до цього.

Пливучи назад до берега після неймовірного заняття з серфінгу, його клієнти усвідомлюють, що їм потрібно взяти себе в руки і відновити контроль над власним життям. Однак щойно вони ступають на берег, як реальність знову їх поглинає: «Я б залюбки, але не можу все покинути».

Гансу залишається тільки посміхатися.