Читать книгу Собор Паризької Богоматері - Виктор Мари Гюго, Clara Inés Bravo Villarreal - Страница 9

Нам приємно повідомити читачів, що Гренгуар і його п’єса стійко витримали весь цей гармидер. Спонукувані ним актори невтомно виголошували слова твору, а Гренгуар невтомно їх слухав. Він примирився з навколишнім галасом і вирішив не здаватися до кінця, все ще сподіваючись привернути увагу глядачів до своєї п’єси. Цей промінь надії став ще ясніший, коли Гренгуар побачив, що Квазімодо, Копеноль і весь кортеж папи блазнів з великим галасом покидають зал. Юрба жадібно ринула за ними.

– Чудово! – промовив Гренгуар сам до себе. – Нарешті всі ці бешкетники йдуть геть.

На жаль, «бешкетниками» були всі глядачі. За якусь мить Великий зал збезлюднів.

Щоправда, кілька глядачів іще лишилось, одні сиділи самотньо, інші юрмилися групками навкруг колон; це були старі люди, діти, яким набридли галас і метушня. Кілька школярів усе ще сиділи на підвіконнях і звідти дивились на майдан.

«Ну що ж, – подумав Гренгуар, – і цих досить, щоб дослухати до кінця мою містерію, їх, звісно, мало, зате ця публіка добірна, освічена».

Проте за кілька хвилин з’ясувалося, що нема кому виконувати симфонію, яка мала справити особливо сильне враження при появі Пречистої Діви. Гренгуар згадав, що всіх його музикантів захопила з собою процесія папи блазнів.

– Не зважайте, грайте далі! – стоїчно вигукнув поет.

І підійшов до групи городян, котрі начебто говорили про його твір. Ось уривок розмови, який він почув:

– Метре Шеннто, ви знаєте Наваррський палац, що належав панові де Немуру?

– Авжеж, навпроти Бракської каплиці.

– Так оце недавно казна віддала його в оренду живописцеві Гійому Александру за шість паризьких ліврів і вісім су на рік.

– Як зростає орендна плата!

«Ну що ж! – зітхаючи, подумав Гренгуар. – Зате інші слухають».

– Друзі! – зненацька крикнув один з молодих пустунів, що сиділи на підвіконні. – Есмеральда! Есмеральда на майдані!

Це слово справило магічний ефект. Усі, хто ще був у залі, повторюючи: «Есмеральда! Есмеральда!», кинулись до вікон, вилазили на підвіконня, аби побачити, що діється на майдані.

В той же час на вулиці почулися гучні оплески.

– Що то за Есмеральда? – у розпачі стискаючи руки, промовив Гренгуар. – О Боже мій! Тепер, видно, їх не одірвеш од вікон.

Обернувшись до мармурової плити, він побачив, що актори не грають. Юпітер, який саме в цей час мав з’явитись із своєю блискавкою, нерухомо стояв унизу біля сцени.

– Мітель Жіборн! – сердито крикнув поет. – Чого ти там застряв? Твій вихід! Лізь нагору!

– На жаль, не можу, – відповів Юпітер. – Якийсь школяр забрав драбину.

Гренгуар глянув на сцену: драбина й справді зникла. Усяке сполучення між зав’язкою та розв’язкою п’єси було перерване.

– Телепень! – пробурмотів він. – І навіщо йому здалася ця драбина?

– Щоб глянути на Есмеральду, – жалібно пояснив Юпітер. – «Стривай, – сказав цей школяр, – ось нікому не потрібна драбина», – і забрав її.

Це був останній удар. Гренгуар сприйняв його покірно.

– Ідіть усі к бісу! – гукнув він до комедіантів. – Якщо мені заплатять, я розрахуюся з вами.

І він, похнюпившись, відступив, але відступив останній, як відступає полководець, що хоробро бився до кінця.

Спускаючись покрученими сходами Палацу, він цідив крізь зуби:

– Ну й збіговисько віслюків та дурнів ці парижани! Приходять, щоб послухати містерію, і зовсім її не слухають. їм усе цікаво: Клопен Труйльфу, кардинал, Копеноль, Квазімодо, сам чорт, тільки не Пречиста Діва. Коли б я знав, то показав би вам Пречистих Дів, йолопи, аякже! А сам я? Прийшов побачити лиця глядачів, а побачив тільки спини! Бути поетом і мати успіх, гідний якогось шарлатана! Щоправда, й Гомер жебракував по грецьких селищах, а Назон помер у вигнанні серед московитів. Але хай мене дідько вхопить, коли я знаю, що то за «Есмеральда»! І що воно за слово? Певно, щось єгипетське!