Читать книгу Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Віктор Берестенко - Страница 102

На початку 1860 р. виходить нове, хоча й скалічене цензурою, але повніше видання «Кобзаря». Це був своєрідний підсумок життя поета, життя мужнього, трагічного, дивовижно цілеспрямованого, до кінця відданого народові. Книга під іменем «Кобзар» була вироком кріпацтву. Думки й почуття трудової експлуатованої людини були відтворені в «Кобзарі» з незнаною доти глибиною і силою. Сама лише правда була передана в цій книзі з точністю і зіркістю великого художника-реаліста. Генію Шевченковому завдячуємо тим, що в нашу літературу повновладно ввійшла нова революційна думка, глибоко реалістичний образ, народне реалістичне мислення. «Кобзар» – вершина революційної поезії, він означав переможне утвердження естетики реалізму.

Поетичний діапазон голосу «Кобзаря» величезний, для нього природними є перехід від співучого смутку ранніх балад до героїчної громовиці поеми «Гайдамаки» – цієї української «Іліади», від довірливої інтимної лірики до гнівної, вбивчої сатири, від тих майже шепітних віршів-роздумів до біблейських суворих філософських поем.

Пісенність Шевченкової лірики настільки приваблива й природна, що багато його поезій стали народними піснями, та хоч твори Шевченкові такі близькі до народних безіменних джерел, вони ніколи не були простим переспівом, штучним наслідуванням усної творчості, вони завжди несуть на собі суб’єктивні риси геніальної Шевченкової індивідуальності.

Для свого часу «Кобзар» був величезним художнім відкриттям. Сучасники побачили в ньому не тільки гори Кавказу, що вперше з’явилися в тогочасній українській поезії, не тільки «Сибір неісходиму», а й безліч нових, по-теперішньому сказати б, новаторських реалістичних художніх образів, мистецьки сміливих і свіжих. Дослідники слушно відзначають незвичайну простоту й ясномовність Шевченкового вислову, неприйняття ним будь-якого словесного штукарства. Його поезії властива яскрава мальовничість, природний артистизм, плавність і співучість, які, на жаль, так важко відтворити в перекладі.

Кожним своїм нервом поет відчував народне життя, і це дало йому змогу в усіх відтінках передати соціальні погляди людини праці, її мораль, філософію, естетичні уподобання, що складались віками, передати мудрість, набуту досвідом поколінь.

Трагедії, скорботи, війни, сльози, кров і помста відплати – все є у цій книзі, в її симфонічній багатозвучності, а лейтмотивом через увесь «Кобзар» проходить думка-мрія про волю, про щасливе людське життя, любов до трудящої людини, що їй Шевченко співає свій натхненний гімн: