Читать книгу Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Віктор Берестенко - Страница 103

З покоління в покоління передавалась любов народу до свого співця. 1918 р., в розпал громадянської війни, В. І. Ленін підписує декрет про спорудження пам’ятників великим діячам революції, і серед них – ім’я Тараса Шевченка. Ще раніше, в 1914 р., Ленін затаврував реакційні заходи царату, який заборонив відзначати 100-річчя з дня народження українського Кобзаря.

Слово Тараса Шевченка, на шляху якого раніше було стільки перешкод, після революції лунає вільно для мільйонів і мільйонів людей. У Радянському Союзі нема народу, який би не зробив надбанням своєї соціалістичної культури Шевченкові поезії в перекладах рідною мовою. За роки радянської влади вийшло в світ 453 видання творів поета 42-ма мовами народів Радянського Союзу і зарубіжних країн загальним тиражем понад 12 мільйонів примірників.

Як нетлінний знак любові народів Радянського Союзу до нашого великого поета український народ сприймає ухвалу радянського уряду про спорудження в цьому році пам’ятника Тарасові на березі Москви-ріки в столиці нашої Батьківщини.

Письменники всіх братніх літератур Радянського Союзу сприймають спадщину Кобзаря як науку чесного служіння своєму народові. Про це схвильовано говорили свого часу Янка Купала і Якуб Колас – народні поети Білорусії, сини того кревно близького нам народу, який Тарасову поезію завжди вважав і вважає своєю рідною.

Колись у поемі «Кавказ» Шевченко з нищівним сарказмом затаврував розбійництво царату і його витвір – тюрму народів:

Роки випробувань, незламна єдність у боротьбі проти фашизму, десятиліття спільного будівничого труда, велетенської всесвітньо-історичної творчості – все це здружило, назавжди збратало наші народи…

Як радісно бачити на нашому святі друзів, що приїхали з просторів Росії, з гір Кавказу, з гір і степів квітучої Середньої Азії, з берегів Балтики, посланців братньої Білорусії та Молдавії. Щиро вітаємо вас, друзі, на нашій українській землі!

Був час, коли саме слово «Україна» було під забороною. Мова, якою написано «Кобзар», зазнавала утисків і репресій, царські мракобіси пророкували нашій мові кінець, але вона живе й квітне…