Читать книгу Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Віктор Берестенко - Страница 109

Шевченко почав свою літературну діяльність баладами, романсами, піснями народного характеру, реалістичними поемами, як «Катерина», поемами-фантазіями, як «Гамалія» та «Іван Підкова»; про «Гайдамаків» вже була річ. Загалом кажучи, багато речей Шевченка ми тільки штучно, умовно підводимо під поняття того чи іншого жанру. Своєрідність написаного він сам усвідомлював, даючи несподівані підзаголовки: «Сон» – комедія, «Великий льох» – містерія… «Сон», «Кавказ», «Посланіє» («І мертвим, і живим…») показали на весь зріст Шевченка як поета-революціонера, поета-трибуна і поета-мислителя. Ми часто називаємо ці речі сатирами або, вживаючи вишуканішого терміну, інвективами. Але як же переплетений у цих творах сатиричний елемент з елементом високопатетичним! Один тільки приклад із «Кавказу»:

Зовсім у різних, у протилежних тональностях лунає слава в чотирьох перших рядках цього уривка і далі: з гострого сарказму вона без усякого переходу обертається в палку і щиру хвалу. На цих змінах тональності побудовані і «Сон» і «Посланіє», де так дивовижно сусідять одно з одним і ліричний плач, і гротеск, і вбивча сатира, і урочиста ода… Сказати, що нічого подібного не було в українській літературі до Шевченка, – мало. Не так багато було таких явищ і в світовій літературі.