Читать книгу Економка. Переклад українською – Ольга Блик - Віолета Лосєва - Страница 7

Через деякий час сюди заходить Алла. Вона, з певним зусиллям здирає з обличчя чарівну посмішку і робить видих.

– Ну ось, – каже вона, – з усіма попрощалася, тепер хочу вам сказати пару слів.

Я напружуюся всередині, але намагаюся не показати цього. Семен Михайлович сказав мені, що все прекрасно, значить так і є!

– Вас, здається, Оля звуть? – питає вона.

– Еля, – відповідаю я.

– Ельвіра?

– Елеонора.

Я не дуже люблю своє ім'я і тому використовую короткий варіант. Моя подруга, на ім'я Катя Іванова, ніколи мене в цьому не розуміла. Але зараз мені приємно вимовити своє повне ім'я – з таким іменем я можу не мати прізвища, як королева.

Алла підіграє мені.

– Ого, в руках каже вона, – як красиво. Ви знаєте, була така актриса…

– Дузе, – підказую я.

На обличчі Алли написано подив від того, що я знаю ім'я актриси. У мені починає говорити моя вчительська жилка – нехай ця розкішна дама знає, що я вмію не тільки ганчірку в руках тримати.

– Я рада, Елечко, що ви працюєте тут, – задушевно каже мені Алла. – Я сподіваюся, що ви подбаєте про Ніку і Вадика.

«Про бідних діток», – подумки додаю я.

– Я не можу розраховувати, що Тамара приділить їм належну увагу, – продовжує Алла і я помічаю, що вона ретельно підбирає слова – вона ж не знає, що я скажу Тамарі. – Дітей у неї немає, і я не впевнена, що вона зможе брати участь у їх вихованні. Семен Михайлович зайнятий, – Алла перераховує мені причини, чому я повинна піклуватися про її дітей, яких вона кидає для того, щоб пожити в Парижі. – В будинку, як я бачу, ще багато чого треба зробити. Я думаю, ви впораєтеся. Особливо мене хвилює Ніка – вона звикла жити на широку ногу, і це мене турбує. Я все-таки сподіваюся, що Семен буде достатньо часу проводити з дітьми…

Алла театрально притискає мою руку до своїх грудей.

– Елечко, пообіцяйте мені, що ви подбаєте про моїх дітей!

– Звичайно, я постараюся, – кажу я і не знаю, чи можу я витягнути свою руку з її чіпких пальців.

Нехай для вас це буде не просто обов'язком, – наголошує Алла, – полюбіть їх! Їм було непросто, коли ми розлучалися. У нас вже все позаду. Ми пробачили одне одного. Але діти…

Я розумію, що весь цей спектакль розрахований на мою наївність. Навряд чи я зможу ПОЛЮБИТИ цих «дітей».

– Для вас це тільки робота, я розумію, – знову зітхає Алла, – але я благаю… я благаю вас, пам'ятайте, що в цьому будинку є люди, яким ви потрібні…

Я постараюся, – ще раз кажу я і вона виходить, змахуючи неіснуючі сльози з сухих вій.

Вона прекрасна! Вона «зробила» мене, як дівчинку, не виходячи з ролі.