Читать книгу Чумацький шлях (збірник) - Володимир Малик - Страница 16

На п’ятий день чумацька валка дісталася до Кременчука. З гори було видно білі стіни хатин під новою очеретяною покрівлею та черепичні дахи великих будинків, блищав проти сонця сріблястий Дніпро, а на його гладіні де-не-де гойдалися рибальські човни та вантажні баркаси. До берега приставав якийсь чималий корабель.

Ромоданівський шлях закінчився в Кременчуці. Звідки б не їхали чумаки: з Полтави, Сум, Ромна чи Лубен – усі вони не могли оминути Кременчука: тут була переправа з лівого берега на правий, а з правого на лівий. Це зручне місце на Дніпрі сприяло розвиткові торгівлі і зростанню міста, що поволі ставало одним з найбільших усього краю.

Хуржик на коні їхав попереду валки, спрямовуючи її до переправи. Але на базарному майдані шлях йому раптом перетнув капрал з десятком солдатів.

– Стій! Куди їдеш?

– На переправу, служивий, – спокійно відповів Хуржик. – Нам треба на той бік!

– Почекаєш на цьому боці! Переправа закрита! Понімать нада!

– Чому б то? Такого ще й не бувало. Скільки їжджу в Крим, не чувано було, щоб переправа не працювала!

– А хіба раніш ти чував коли-небуть, щоб у Крим їхала сама государиня Катерина?

– Государиня? В Крим? Ні, не чував.

– Отож-бо! А нині пливе по Дніпру. Хіба не бачиш, як принарядили на її честь місто – і побілили, і солому та очерет на дахах замінили, і піском вулицю посипали. От заради її безпеки і закрили переправу. Так що повертай, чоловіче, голоблі назад, щоб і духу твого дьогтярного з мазниць чумацьких не чути було в Кременчуці! Уторопав? Понімать нада!

– Понімаю, – не дуже охоче відповів Хуржик. – А коли ж ми переправимося?

– От як государиня-імператриця відбуде з Кременчука, тоді й переправитеся! Понімать нада!

– А якщо вона затримається тут на тиждень, то що – й нам загорати тут тиждень?

– Невелика цяця – позагораєш! – Капралові набридла ця розмова, і він підвищив голос: – І не патякай багато! Повертай голоблі – і марш звідси!

Не встиг Хуржик огризнутися, як його і капралову увагу привернула пишна карета, що мчала від Дніпра курною вулицею у супроводі кортежу. Капрал і його солдати посторонилися, щоб дати дорогу, але чумацька валка не була такою повороткою і залишалася на місці, загородивши проїзд. Капрал верескнув:

– З дороги, холопи! А то стрілять буду! – І подав солдатам команду: – В ружйо!

Однак до стрілянини не дійшло. Карета зупинилася, відчинилися дверцята – із них висунувся якийсь немолодий, поважний військовий чин, поманив пальцем капрала до себе.

Капрал гукнув солдатам:

– Відставити! – і витягся перед прибулим. – Ваше… ваше… ваше…

Він, видно, ніколи не бачив прибулого і не знав, як його величати. А той явно потішався із крайньої розгубленості бідного капрала, однак, навтішавшись, прийшов йому на виручку і вніс ясність:

– Я Потьомкін…

Потьомкін! Хто ж не чув про всевладного фаворита цариці. Адже він сам тут майже цар!

Капрал витягнувся в струну, прикладена до капелюха рука його тремтіла.

– Ваше сіятельство, – спромігся він нарешті на мову, – пробачте великодушно… Так що це – чумаки… Їдуть на переправу – у Крим по сіль… А я їх повертаю назад, позаяк такий був наказ… Нікого не пускати на переправу!.. Доповідає капрал Фількін.

Почувши, що перед ними сам всемогутній Потьомкін, чумаки поскидали свої солом’яні брилі та шапки, схилили в поклоні чубаті голови.

– Здоровенькі були, ваша ясновельможність, – подав голос від усіх чумаків Хуржик.

– Того і вам бажаю, чумаки, – відповів Потьомкін, оживившись, і показав пальцем на Хуржика: – Бачу, ти тут старший?

– Так, ваша ясновельможність, я отаман валки.

– Ну, тоді слухай уважно. По Дніпру до Криму, щоб огледіти свої володіння, на кораблі «Днєпр» пливе наша повелителька, імператриця-самодержиця всеросійська Катерина Олексіївна. Я на своїй галері «Десна» трохи відірвався від її ескорту, щоб тут, у Кременчуці, гідно зустріти нашу матінку. Думаю, їй буде вельми цікаво побачити чумаків, які своєю подвижницькою працею піднімають ремесла, розвивають торгівлю і, ніде правди діти, збагачують державну казну… Тому дуже прошу тебе, отамане, допоможи мені так зустріти імператрицю, щоб вона була задоволена. Стань десь над Дніпром табором, відкрий вози з товаром! Та хай твої чумаки варять куліш, хай поспівають нашій матінці ваших солодкозвучних пісень! Можна і про кохання – вона полюбляє такі.

– Це можна, ваша ясновельможність, – кивнув головою Хуржик, дуже вдоволений розмовою, дещо навіть панібратською, з всесильним і всемогутнім ясновельможним князем. – І музиканти, сіреч кобзарі, і співаки у нас знайдуться…

– Та підшукай гарне місце! Щоб і ліс поблизу, і прохолода! Та й людям своїм скажи, щоб чубиська попідстригали та скупалися в Дніпрі! А в кого є одяг пристойний, хай одягне і попереду стане, а в кого немає, той хай задніх попасе! Щоб своїми лахами та дьогтем не псував картини! Зрозумів? А капрал Фількін проведе вас куди треба і в усьому допомагатиме. Чуєш, капрале? І горілки – щоб і духу не чув! Ви ж малороси, народ смирний і богобоязний! Матінка наша любить послушних!

І Хуржик, і капрал Фількін їли очима ясновельможного князя. Така честь!

– Слухаємось, ваша ясновельможність! – гаркнули обидва.