Читать книгу Ситуація «нуль», або Побачити Алькор - Володимир Єшкілєв - Страница 7

– Ну й пікча[9] в тебе, Мармушко… – такими словами зустріла Беконті свою молодшу подругу. – Заходь, у ванні візьмеш жовтий рушник. І дивися, обережно, там кран гарячої води прокручується. Обшпаритися можна.

– Шо там твій кран, – Мармура поклала свою здобич на піддзеркальник і роздивилася себе у дзеркалі. – От я сьогодні реально прозрєла. Мене тіко шо вбити хотіли.

– Хто?

– Якісь хрюмні. До речі, я сьогодні за тебе мазу тримала. Одній обізяні табло шліфувала. Вона сатанисткою тебе назвала. А я їй ніс роздовбала. У неї вся мордяка була в крові! Ну і вони мене з Едиком трошки дістали… Я футболку і джинси тобі в машинку кину, можна?

– Кидай, – Беконті пройшла коридором, розглядаючи Мармуру. – Жоска ти дєваха, як я бачу. Між іншим, можеш сьогодні в мене заночувати, папан кудись на всю ніч поїхав. А це що таке? – побачила вона циліндр.

– Я тобі зараз усе розповім, це убойна шняга, – Мармура скинула з себе брудний одяг. – Із-за цієї фігні мені ледве тапки не сплели. Я по тропі від них вшилася… У тебе крем від синців є?

– У верхній шухляді, – Беконті двома пальцями взяла циліндр і спробувала підняти. – Важка, зараза. Воно ж у якомусь гівні, тьху… Я уся вимастилася… Звідки це?

– З могили вампіра.

– Звідки?

– Ті уроди розрили могилу вампіра і витягли звідти цю банку. А коли вони почали назад плиту ставити, я її схопила і побігла. А їхня дєвка – уявляєш? – почала мене доганяти. Майже догнала, сука, та я нирнула в «бункер»…

– Яка така дівка? Я її знаю?

– Ні, не знаєш, вона не з наших. Та й не стадна. Хєр зна звідки. Манькувата така ципа, років двадцяти шести, у комбікє. Бігає як пантера.

– А нащо оця грязна штука тобі здалася?

– У мене настрій такий був. Хотіла вампіру бажання загадати. А тут ці риють. Кроти довбані. Я думаю: ви, тварі, мені бажання зіпсували, а я вам теж настрій зіпсую. Я ж не думала, шо вони такі круті. Я чула, той чувак питав ципу: чого, тіпа, не стріляла. Прикидуєш? Вона волину мала.

– Вони не бачили, як ти сюди йшла?

– Страшно стало? – Мармура здоровим оком підморгнула Беконті. – Не сци, подруго, я шифрувалася як ніндзя. Чекай, я зараз помиюся, і ми відкриємо цю банку.

– А може, там всередині отрута якась або радіація? – Беконті з сумнівом і огидою подивилася на Мармурину здобич. – Ми тоді всю хату загадимо. А папан мені завтра на правилку поставить.

– Усе буде добре, – впевнила її Мармура, закриваючись у ванні.

Поки Мармура змивала бойовий бруд, Беконті налила собі домашнього вина, зробила добрячий ковток і задумалася. Вона давно відчула, що Мармура – дівчина стрьомна і вміє притягувати до себе пригоди. Та могильна штуковина, яка стояла на піддзеркальнику, Беконті не подобалася. Шостим чуттям дівчина відчувала, що штуковина небезпечна. Що вона належить якомусь іншому світові. Такому, де ані ментовські закони, ані дворові правила не діють. Тому в Беконті виникло гаряче бажання, щоби цей брудний циліндр негайно й назавжди залишив її квартиру. І з кожним новим ковтком вина це бажання ставало все гарячішим.

З іншого боку, Беконті була донькою журналістів. Її мати загинула в ДТП, й досі ніхто не міг точно сказати, чи це був нещасний випадок, чи комусь сильно не сподобалася зацікавленість Інни-старшої деякими тонкощами процесу приватизації нафтопереробного комбінату. Батькові теж час від часу погрожували по телефону, створювали проблеми в редакції. А одного разу спалили авто. Беконті ставала дорослою серед розмов про деталі журналістських розслідувань, про редакційні завдання і секретні файли. Беконті не мала жодного сумніву, що рано чи пізно вона також стане крутою журналісткою і буде ставити місто «на вуха», як її батьки. Їй раптом подумалося, що вперше в житті доля подарувала їй реальну ТЕМУ. З таємничим предметом (нехай і бридким з вигляду), з могилою вампіра, з поганими хлопцями-дівчатами, з небезпеками і перспективою справжнього розслідування.

«Це ж blindshot[10], реальний blindshot», – вирішила Беконті, коли її склянка спорожніла. Цієї миті із ванни вистрибнула загорнута в рушник мокра Мармура.

– А в тебе якась зброя є? – спитала вона.

– У папана є «макаров», а в мене електрошокер, – вона на секунду залипла, а тоді додала:

– Ще чекан є і ніж для м’яса. Здоровенний.

– А «макаров» реальний чи травматик?

– Ясний пень, що реальний.

– Ніштяк! – оцінила Мармура і знову застрибнула до ванни.

«От дуська!» – посміхнулася Беконті. Й одразу вирішила, що розповість про все батькові. А також нарешті познайомить його з Мармурою. Раніше вона трошки соромилася цієї дворняжки, але тепер з’ясувалося, що мала5 крутіша, аніж здавалося на перший погляд. А ще в неї гарні віддані очі.