Читать книгу Гніздо - Володимир Єшкілєв - Страница 10

Стара кальдера вулкану Ронго, гірська система Аль-Кранц, планета Сельва (3КВ106:2), в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана)

29 квадрарія 417 року Ери Відновлення

– Нам треба присельвитись якомога ближче до цієї точки, – невловимим рухом Преподобна Сайкс накреслила зірочку натривимірній схемі, що світилась над командною панеллю десантного модуля.

– Зрозумів вас, – почув Зак-Зак голос пілота. – Будемо орієнтуватись на східну вершину гори Маунт-Шилд. Це у двох кілометрах від вашої точки. Біля підніжжя гори наш МАДАР17 показує відносно рівний майданчик…

– А ще ближче?

– Вибачте, Преподобна, але у цих скелях…

– Це Сельва, лейтенанте. Тут кожний метр дороги загрожує смертю. Тим більше, у такому тумані…

– Зрозумів. Я зроблю усе можливе, Преподобна.

Десантний модуль, виконуючи маневр, різко звалився на бік і крутою глісадою ковзнув у надра туману. Заку здалось, що його шлунок у чемпіонському стрибку торкнувся мозку. «Добре, що не снідав», – похвалив себе ксенобіолог і подивився на протилежну протиперевантажну нішу, де гнучкі стрічки оповили тендітне тіло Дімери. Обличчя піфійки крізь прозорий кераміт шолому виглядало по-дитячому ображеним.

«Дівчинці теж не солодко», – вирішив Зак й знов відчув, як його внутрішні органи розпочали черговий дрейф у напрямку до горла.

Тим часом модуль обігнув кутасте громаддя Маунт-Шилд й нирнув до ущелини, яка, наче ніж шарлотку, розрізала базальтове пасмо навколо кальдери Ронго. Ледь не зачепившись за розсипи гострого каменюччя, «летюча тарілка» просковзнула під зубатим скельним навісом, на мить зависла над краєм двохсотметрового провалля, хитнулася, наче дзиґа перед зупинкою, й присельвинилася за кілька метрів від надувних наметів тимчасового табору, яким керував Со Лай.

– Ідеально. Отримаєте нагороду від командування, – оцінила вправність пілотів Сайкс. – Проскануйте район на предмет наявності ворожих ксеноформ.

«На предмет наявності», – хмикнув ледь живий Зак, який, незважаючи на всі пригоди, зберіг той необхідний запас критичності, котрий супроводжує у життєвих мандрах кожного справжнього вченого. Він вже раніше зауважив, що високородна Знаюча полюбляє вживати канцеляризми. Колись його науковий керівник пояснив аспіранту Закові, що природженого начальника можна виявити за його схильністю до офіційного словотворення. «Нам із тобою, хлопче, начальниками не бути. Не вміємо ми з тобою балакати по-начальницьки», – напророчив тоді науковий керівник й налив Закові перший у його житті шкалик чистісінького лабораторного спірітус віні. Науковий керівник був тіронійцем. Старим і битим життям сельвологом, що чудом вижив у болотяних лабіринтах Озера Кларта.

Все ще згадуючи смак того ритуального спирту, ксенобіолог вибрався з протиперевантажної ніші й допоміг Дімері відчепитись від затискувачів і стрічок. Пілоти вже просканували ущелину і повідомили, що жодної небезпечної ксеноформи, окрім полоненої скутулії, наразі не спостерігається.

– Випускайте морліфів, – наказала пілотам Сайкс. – А за ними підуть «павуки».

За армійськими і флотськими статутами у місцях розташування експедиційних підрозділів високе керівництво мало зустрічати не менше двох офіцерів, або прирівнених до них відповідальних осіб. До імпровізованої брами табору вийшли виконуючий обов’язки коменданта Со Лай і старший наукової групи Фальк. Коли з дискоїда, випереджаючи кіборгів, немов сірі тіні, висковзнули морліфи, прем’єр-лейтенант внутрішньо напружився. Він не любив цих тварин. Хоча щуропси-слідопити успадкували від гризунів лише третину геному, для Со Лая вони залишались щурами. Здоровенними хижими ратанами, які сусідились з незаможною людністю у поселеннях Колумбії – батьківщини командира «ті-ді». Під тим житловим куполом, у якому пройшло дитинство прем’єр-лейтенанта, якось замешкала зграя щурів-мутантів. Час від часу у куполі безслідно зникали діти. Коли Со Лаю виповнилось чотирнадцять, щезла його молодша сестра Лінь. Всі чоловіки з родини Со прийняли участь в рятувальній експедиції, яка рушила до задушливого підкупольного пекла. Вони вбили з півсотні мутантів, але не знайшли ані Лінь, ані решти дітей. У смертельній бійці з величезним чорним щуром Со Лай отримав свої перші шрами і вперше відчув себе воїном. Шериф відзначив його завзятість, а через три роки дав рекомендацію для вступу до військового училища.

– Я пам’ятаю, як ти випатрав ратана, – сказав тоді Со Лаю шериф. – Той мутант був завбільшки з вівцю. Ти хоробрий хлопець. З тебе вийде справний офіцер.

Сенсор променевика Со Лая зреагував на ментальний сигнал й здійснив подачу зброї під праву руку. Утримувач поясного кронштейна при цьому клацнув на всю ущелину. Фальк здивовано подивився на офіцера, а морліфи завмерли. Со Лай неквапом повернув зброю у початкове положення.

– Це кмітливі і доброзичливі звірі, лейтенанте, – завібрував у його внутрішньому комунікаторі голос Преподобної Сайкс. – Й не мають нічого спільного з колумбійськими ратанами.

– Жодних проблем, Преподобна. Це в мене занадто чутлива до ментальних сигналів зброя. Я її так навмисно налаштував. Ми ж на Сельві, – нагадав Со Лай. А про себе зауважив, що телепатичні здібності піфійок зовсім не казкова шняга.

Морліфи наблизились до нього, крутячи хвостами на знак прихильності. Офіцер змусив себе почухати за вухом здоровенну щуропсиху. Та у відповідь дружньо вищирила зубату пащу.

Тим часом трапом дискоїда зійшли дві Знаючі у матово-сірих скафандрах. За ними на сельвійський ґрунт висадився обвішаний засобами біолокації довготелесий цивільний. Замикали процесію гостей військові з червоними відзнаками Джи Тау. Серед останніх, судячи з наявності лабораторних валізок та транспортних біомодулів, були й ксенобіологи.

«Радше за все, цивільний і є отим Зак-Заком, – вирішив прем’єр-лейтенант. – Занга каже, що він невизнаний геній. Клопоту знов побільшає. Чим численніші генії, тим менше конкретної роботи вони виконують. Тепер ось почнуть чубитись з Фальком за кожне визначення; вийде в нас не експедиція, а цілий симпозіум».

– У якому стані скутулія? – не гаючи часу, перейшла до справ Сайкс.

– Базальний метаболізм стабільний, але знижується сигма, і пульсація хорди дійшла до критичного значення, – доповів Фальк.

– Показуйте.

– Ходімо, колеги, – Фальк жестом запросив гостей до табору. – Я вважаю, що ксеноформу потрібно негайно перемістити до стаціонарного біомодулю. Ми надто довго тримаємо її під газовою блокадою.

Сайкс та її почет наблизились до місця ув’язнення монстра. На гнучкому екрані, що його приліпили до ізоляційної мембрани, висвічувались дані моніторингу внутрішніх органів скутулії. Цифри і позначки на екрані щосекунди змінювались.

– І що ви скажете? – звернулась до Зак-Зака і Дімери Сайкс. – Істоту можна транспортувати?

– Радше за все… так, – Зак-Зак уважно продивився колонки цифр, – але я би хотів побачити контрольні дані дементивної динаміки18.

– Лімбограму? – уточнив Фальк.

– Плюс детальні дані сканування тих церебральних секторів, які відповідають за ментальний вплив.

– Ми не впевнені, що ментальний вплив генерує саме мозок.

– А що ж тоді, по-вашому, його генерує?

– Поки що цього не вдалось визначити.

– Це ж принципове питання, колего. Ми повинні знати природу впливу, – Зак-Зак збільшив зображення грушовидного органу, ніби підвішеного на тонких жилах. – Я бачу характерне потовщення проталамусу. Ця ділянка за структурою цілком подібна до тої, яка генерує ментальні хвилі і в болотяної дворогої багатоніжки Cylindroiulum diacornis, і у псевдополоза Coluberina singulata.

– Вам, колего, як завжди, усе зрозуміло, – обличчя Фалька не можна було роздивитись за світловими фільтрами шолома, але у голосі вченого присутні відчули роздратування. – Проте насправді єдиної думки академічних кіл щодо того, які саме органи сельвійських прорептилій генерують телепатичний вплив, ще не склалось. Існує принаймні чотири концепції, які радикально відрізняються за своїми висновками. Ви, зокрема, доводите у своїх статтях, що за телепатію у протополозів відповідає одна із ундуляцій проталамуса плюс зв’язані з нею нейроструни рогових відростків, а я – і зі мною більшість сельвіологів – цю вашу думку не поділяємо. Категорично не поділяємо і не бачимо підстав для цього. Ваші припущення не підкріплені жодними вагомими експериментальними даними. Це лише гіпотеза.

– О, яка приємна несподіванка! Ви навіть читали мої статті.

– Я читав ваші статті, шановний колего, але не впевнений, що ви читали мої.

– Мені достатньо того, що я вбив купу часу на праці вашого вчителя і патрона Гурако.

– До речі, лідера наукової школи та найвизначнішого на сьогодні спеціаліста з порівняльної морфології сельвійських ксеноформ.

– Це ви так вважаєте.

– Досить пустих слів, – припинила наукову суперечку Сайкс. – В нас немає часу на всі ці дискусії. Мене цікавить лише один-єдиний аспект життєдіяльності цієї істоти. Ми повинні вияснити, якими є потужність та специфіка телепатичного впливу скутулії. У моїх ксенобіологів в біоконтейнері знаходиться відомий вам організм-симбіонт Licosa selvix. Мене цікавить: може чи не може ця скутулія за допомогою свого ментального впливу розірвати симбіотичну взаємодію між складовими організмами лікози. І якщо скутулія на це спроможна, то на якій відстані і як швидко.

– Але ж для такого експерименту потрібно звільнити ксеноформу з-під нашого контролю, – все ще не второпав Фальк.

– Так, ви праві, – погодилась Преподобна. – Починайте виводити скутулію з контрольованого стану.

– Випустити її?

– Ми триматимемо ксеноформу у клітці. У нас тут є одна принагідна конструкція.

– А ви впевнені, що вона не вирветься з тієї вашої клітки? Вона, між іншим, відірвала голову охоронцю разом із частиною екзоскелета.

– Це мій наказ, – мовила Сайкс. – А я, до вашого відома, представляю тут імператора… Лейтенанте!

– Слухаю, мем! – Со Лаю що далі то більше подобався керівний стиль жриці.

– Ваше завдання: безпека на території, де ми будемо проводити експеримент.

– Буде зроблено, мем!

– Ми марно втратимо час – раптом заявив Зак-Зак. – Це ж скутулія, а не чулімба. Нам потрібна чулімба.

– Ми достеменно не знаємо, яка саме істота врятувала магонійців, – не погодилась Сайкс. – Якщо із скутулією не вийде, будемо шукати чулімбу. Я все сказала.

– Нам потрібна чулімба, – промурмотів Зак-Зак. Але певності у його голосі не відчувалось.

«Геній здувся, – зрозумів Со Лай. – Піфійка вміє обламувати ботанів. Цікаво було б подивитись на цю Преподобну Сайкс, коли вона буде без скафандра».

В нього почала народжуватись ще одна думка, пов’язана з високородною Знаючою, але, пам’ятаючи, що жриці володіють телепатією, офіцер придушив її у зародку.