Читать книгу Гніздо - Володимир Єшкілєв - Страница 3

Карантинна станція «Манджу-ІІ» на орбіті планети Сельви (3КВ106:2), в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана)

26 квадрарія 417 року Ери Відновлення

– Тобі, Заку, напевне відомо, що на Піфії колись мешкала гуманоїдна цивілізація? – на обличчя Преподобної Сайкс зійшов вираз ділової сконцентрованості.

– Так, на третьому курсі мене щось підштовхнуло записатися на спецкурс з піфіїстики. Викладачі нам показували знахідки ваших археологів. Кістяки вимерлих гуманоїдів, тривимірні моделі підземних споруд, реконструкції біосфери Піфії часів кліматичного максимуму. Надзвичайно цікаво з точки зору ксенопалеології. Особливо якщо ті древні гуманоїди дійсно були нашими предками. Я навіть серйозно подумував професійно зайнятися вашим світом, але ж на священну Планету Жінок чоловікам шлях закрито. Зміну статі, навіть тимчасову, лише заради цікавої наукової теми я також вважав (та й тепер вважаю) за надмірну жертву. Тому між піфіїстикою і сельвістикою після третього курсу обрав останню. Погодьтеся, що не надто цікаво вивчати біологію планети, на поверхню якої ніколи не зможеш потрапити.

– Що саме тобі розповідали про причини загибелі гуманоїдної цивілізації Піфії?

– Нам пояснили, що вони, ті піфійські гуманоїди, не змогли зупинити розширення льодовиків і переселилися на іншу планету, яку не вдалося знайти.

– Поки що не вдалося, – зауважила Ді.

– Звісно, поки що, – Зак охоче погодився з юною піфійкою.

– Те, що тобі розповідали, – лише частина правди, – повідомила Сайкс. – Справа не лише у змінах клімату. Цивілізація наших предків була катастрофічно ослаблена нападом агресивних істот. Назва «ґирги» тобі про щось каже?

– Якщо не помиляюсь, це якось пов’язано з минулорічною катастрофою на військовій базі… Амрідж, здається?

– Волт-Армстрідж, – уточнила Ді. – Це була головна база П’ятнадцятого флоту.

– Так, Волт-Армстрідж… Вибачте, шановні сестри, я погано запам’ятовую назви. Тим більше, що до мене офіційна інформація про цю подію доведена не була. Не той рівень допуску, самі розумієте. Мушу задовольнятись чутками. Колеги розповідали, що базу навмисно заразили цими ґиргами. Терористична акція, так? Наскільки я розумію, ці ґирги виявилися надзвичайно небезпечними ксеноморфами, якщо військові прийняли настільки радикальне рішення. Маю на увазі наказ знищити базу разом із персоналом, ресурсами і кораблями. Якщо я не помиляюся, таке рішення не мало прецедентів в історії Флоту. Я правий?

– Так, маєш рацію, – погодилась Сайкс. – І воно мало під собою достатні підстави.

– Але ж військові об’єкти такого типу повинні мати потужний біологічний захист. Найвищої категорії. Мені, правду кажучи, важко уявити істот, спроможних подолати карантинні бар’єри головної військової бази флоту.

– Ґирги – незвичайні ксеноморфи. Штучні істоти, створені як біологічна зброя однією із древніх цивілізацій, що жила у Першому галактичному циклі. Сотні мільйонів років тому. Ґирги – симбіонти, штучно споріднені з іншими істотами, які можуть створювати локальні гіперпросторові портали. Вони тепер є симбіотичною парою, взаємозалежною на критичному для виживання рівні.

– Ви не жартуєте, сестри? – Зак-Зак помотав головою, ніби струшуючи щойно почуте з вух. – Істоти, які створюють гіперпросторові портали? Що ж це за істоти такі? Для створення подібного порталу потрібна кількість енергії, співмірна з енергією зоряного вибуху. Може, я помиляюся, я ж не фізик…

– Великий Космос знову виявився складнішим, аніж ми його собі уявляли, – мовила Сайкс. – Невідома нам древня цивілізація знайшла істот, яким для виходу на Темні Шляхи не потрібні ані зорельоти, ані енергії галактичних масштабів. На вигляд вони як клубочки темного слизу і можуть жити під панцирними щитками на тілі ґиргів. Ти отримаєш інформацію щодо ґиргів та їхніх гіпотетичних творців вже сьогодні ввечері. А наразі нас цікавлять інші істоти. Й тут вже ти нам розповідатимеш, а ми будемо слухати.

– Ви про чулімбу? А вона яким боком пов’язана з ґиргами і Піфією?

– Наші лінгвісти розшифрували тексти предків. Літописи їхньої війни з ґиргами, які ми знайшли в підземеллях Піфії. Там розповідається, що для боротьби з ґиргами на Піфію з планети, яку вони називали Охеаа, предки привезли звірів, спроможних на відстані руйнувати симбіотичний зв’язок між ґиргами і слизняками-портальниками…

– Цими звірями були чулімби! – Зак-Зак аж підстрибнув. – Це вони! Нащадки сельвійських першопоселенців кажуть, що чулімби за давніх часів полювали на сельвійських василісків. А василіски також симбіонти, і жодна інша тварина не спроможна на рівних боротися з Basiliscus’ saxifragus’ом.

– З цього місця давай детальніше, – запропонувала Преподобна Сайкс. – Сестра Дімера твоя колега, ксенобіолог-сельвіст, вона розуміє особливості місцевої фауни та орієнтується в назвах і класифікаціях. Якщо ж я чогось не розумітиму, то ви вдвох мені розтлумачите.

– Мова йтиме про «каменеломного василіска»? – перепитала в Зака сестра Ді.

– Маєте рацію. Ця істота живе в ущелинах і гірських долинах Аль-Крансу. Її описали ще півтори сотні років тому і кілька екземплярів тоді ж детально вивчили. Надзвичайно небезпечний хижак, що знаходиться на вершині сельвійського харчового ланцюга. Він перебуває у симбіозі з іншою істотою – отруйним Macroclemys saxatilis. Це така летюча комаха. На тілі василіска цих комах живе кілька десятків. Вони виконують роль розвідників і штурмовиків, а сам василіск – авіаносця, координуючого центру та головного мисливця.

– Ти молодець, дуже образно пояснюєш, – заохотила ксенобіолога Сайкс.

Несподівано для себе Зак-Зак набрався сміливості і спитав у Преподобної сестри:

– А це правда, що ви читаєте думки?

– Ми кажемо: «Бачимо думки».

– А от я зараз думаю про василіска. Ви бачите його так, як я його уявляю?

– Я бачу бочкувату істоту на довгих ногах.

– Ноги у нього не довгі.

– Ти щойно відтворив у своїй уяві його ноги, і я тепер бачу, що вони дійсно не дуже довгі. А що це за відростки в нього на морді?

– Щелепи-жували. Дуже видозмінені. Верхня пара жувал – так звані мандибули – в нього трансформувалися у довге штрикало, а нижня пара – хапальна. Бачите, такі серповидні вирости? Вони блищать, тому що змащені паралізуючою секрецією.

– Так, бачу, доволі переконливі інструменти.

– Дуже міцні і сильні. Можуть перекусити людську кінцівку, прокусити захисний комбінезон, зроблений з графітину або анізотропного кремнію. Серед біологів були жертви… Ви їх теж бачите, Ді? – звернувся Зак-Зак до колеги.

– Я не так досконало володію баченням, як високородна Сайкс, – визнала Ді. – Але я знайома із зображеннями та динамічними моделями василісків. Це одна з найбільших істот Сельви. Якщо вірити довідниковим файлам, вага дорослої істоти досягає ста кілограмів.

– Зустрічаються й стодвадцятикілограмові, – запевнив Зак-Зак. – А старі мисливці бачили велетенських василісків вагою до двох центнерів. Василіски ростуть все життя, а живуть вони десятки років.

– Отже, ти вважаєш, що чулімби полювали на василісків, руйнуючи їхній симбіоз з летючими комахами? – Преподобна Сайкс повернула розмову у головне русло.

– Так. Чулімби з відстані впливали на василісків та їхніх симбіонтів якимось ментальним полем або іншим способом і розсварювали їх. Комахи Macroclemys saxatilis замість того щоби виконувати ментальні накази василіска, атакували його самого, намагаючись виїсти йому очі. Дезорієнтований хижак ставав вразливим, і тоді чулімба нападала на нього. Сама ж чулімба розмірами значно поступалася василіскові.

– Я зараз бачу образ істоти, подібної на земну стоніжку, – повідомила Сайкс, не відриваючи погляду від обличчя Зак-Зака. – Довга багатосегментна броньована істота. На панцирі шипи, рогові вирости й ще якісь наростні. Колір – чорно-червоний. Це вона?

– Ви бачите чулімбу. Я зараз думаю про неї, – підтвердив ксенобіолог.

– А що це в неї за роги?

– Можливо, це транслятори ментального поля. Морфологія чулімби дуже спірна, адже ми маємо лише кілька її зображень і розрізнені викопні фрагменти. Якби два роки тому мене не залишили без фінансування…

– Чулімба здається не дуже моторною.

– Ви праві, сестро. Маючи могутню ментальну зброю, чулімби не потребували швидкості і спритності. Це й зробило їх вразливими, коли на Сельву прийшли земляни та земні мутанти. Проти земних істот їхня зброя діяла не так ефективно.

– Але вона діяла проти ґиргів. Ми повинні знайти чулімбу, – підсумувала Преподобна і звернулася до компаньонки. – Ді, ви з доктором Заком зараз підете до резидента Служби і отримаєте для нього усі потрібні допуски та повноваження. Для опрацювання теми «Чулімба» Заку буде потрібний статус спеціаліста першого класу й допуск «чотири А».

– Не дадуть, – скривився ксенобіолог.

– Дадуть, про це вже домовлено з їхніми координаторами.

– Тоді мені треба буде підписати з ними контракт?

– Тобі все скажуть.

– Я б не хотів…

– Тема «Чулімба» знаходиться під особистим контролем імператора. Відмови не приймаються.

– І я не маю вибору?

– Ні.

Зак-Зак зітхнув. Він впіймав себе на тому, що якась окрема частина його свідомості зовсім не засмучена перспективою підписання контракту зі зловісною Службою Запобігання. Навпаки, ця частина перебувала у радісному збудженні, немов наспівуючи: «Прийшов твій час! Пробив час твого успіху!»

– А потім? – запитав він, лише б про щось запитати.

– Потім ми рушимо на пошуки твого звіра, Заче. Ми мусимо його знайти. Так наказав імператор. Твій час насправді прийшов, – сіра безодня з очей Сайкс немов стрибнула в очі Закові. – Твій зоряний час.