Читать книгу Гніздо - Володимир Єшкілєв - Страница 9

Поблизу туманності Кінська Голова (М43), на відстані одної стотисячної парсека від зірки Мелані в Темному Агрегаті Оріона

10 пентарія 417 року Ери Відновлення

Експедиційний скеґер12, виштовхнутий у космічний простір газовими струменями, залишив центральний ангар лінкора. Вольск налаштував оглядовий монітор так, щоби якнайдовше бачити «Айн-Соф». За той час, що вони йшли до системи Мелані, він устиг полюбити цей буцімто проклятий зорельот, на якому закінчили своє життя два не найгірші в історії Зоряної Імперії монархи.

Під час польоту він часто заходив до особистих апартаментів Сіорана Шостого, що зберігались у тому вигляді, як їх спланували придворні дизайнери більш ніж шість десятиліть тому. Інтер’єри імператорських покоїв не виглядали старомодними. Натуральне дерево, карарський мармур і темна бронза ніколи не виходили з моди. Як і коринфські колони з позолоченими капітелями, що підтримували багатофігурні фризи під стелею, яка імітувала екваторіальний земний небосхил. Удень на штучному небі палав сонячний диск, вночі сяяли яскраві зірки. Час від часу цією «небостелею» пролітали живописні комети, метеорні потоки і орбітальні «човники». При всій банальності цього видовища тут було цікавіше, ніж у сапфірово-сталевих апартаментах Туре Шактірі, також законсервованих для потреб майбутніх техноархеологів.

У кабінеті шостого Сіорана Вольск сідав за дубовий стіл, вмикав світильники з плафонами із гірського кришталю і уявляв, як останній володар з Дому Тізе вершив долю щойно врятованої ним Імперії. Коли Вольск довідався про склад експедиційної групи, що мала висадитись на планету 9КВ40:2, то саме за цим історичним столом спробував синтезувати на позитронному планшеті маленьку космо-оперу про чотирьох героїчних першопрохідців грізної планети Тифон. Пілот Церм в цій космоопері, на відміну від реальної Шерон Церм, була не маленькою жінкою з татуюванням на всьому тілі, а чорнокосою красунею з дещо вампірським вищиром. Баронесі Ґвен Вей дістались усі можливі бонуси як зовнішнього, так і внутрішнього плану. Вона стала прекрасною білявкою з тілом Шерми й очима епічної принцеси. Персонажа Вей Вольск одягнув в агресивний яскраво-червоний скафандр й наділив здатністю спопеляти монстрів за допомогою плагану таких розмірів, що реальна Ґвен навряд чи змогла б відірвати його від поясного фіксатора. Піфійка Мулан отримала атрибути відьми-пророчиці, чого й варто було очікувати для піфійки, а також вміння володіти секретними прийомами ближнього бою. Собі Вольск залишив проникливість знавця древніх секретів та романтично-безнадійну закоханість у Ґвен Вей, яка зберігала не менш романтичну вірність опальному адміралу Лансу.

Вольск якраз домальовував тло для сцени, де він мав врятувати Ґвен від товстого ґирга, коли почув кроки. До імператорського кабінету зайшла Тарасваті.

– Ось ви де.

– Так питаєте, ніби ви, Преподобна сестро, від початку не знали, де я, – відізвався техноархеолог.

– Ви думаєте, що я тримаю у голові усі ваші переміщення? – пирхнула Тарасваті.

– Я думаю, сестро, – відкладаючи планшет, пошепки повідомив піфійці Вольск, – що ви тримаєте у вашій чарівній голівці цілу Імперію!

Жриця розсміялась й несподівано поцілувала техноархеолога у чоло.

Теплий слід від цього цнотливого поцілунку він фізично відчув, коли спостерігав, як перетворюється на маленьку зірку, а потім й зовсім щезає між розсипів галактичних світил гігантський лінкор. Корпус скеґера тим часом завібрував, реагуючи на включення маршевих двигунів. Маленький зорельот взяв курс на зловісний Тифон.

Випереджаючи скеґер, до Тифона наблизився й вийшов на орбіту навколо нього тактичний зонд. Його чутливі сенсори почали сканувати кору планети, шукаючи гніздо ґиргів, хоча вчені на «Айн-Софі» одностайно скептично висловились щодо шансу знайти його на «дев’ятій-сороковій».

Перед екіпажем скеґера командор поставив завдання вивчення інформаційного спадку Повзучих Отців та супутніх їм давніх цивілізацій, якщо, зрозуміло, такий спадок на Тифоні знайдеться. Тара-сваті підтримала Зорана, нагадавши, що ґ’орміти віднесли планету, неофіційно найменовану Тифоном, до «заборонених» світів саме з огляду на те, що там зберігались руїни споруд, збудованих Повзучими в кінці Першого циклу розвитку галактичних рас.

– А ще, – нагадала тоді Знаюча, – не забувайте, колеги, що ґирги, які знищили арсенал П’ятнадцятого флоту, прибули туди на борту безпілотного крейсера, що відвідав Тифон. Ми не можемо однозначно стверджувати, що зараження крейсера відбулось саме на цій планеті, але не виключаю того, що «дев’ята-сорокова» може стати кінцем нитки, яка приведе нас до гнізда ґиргів.

– Або просто кінцем, – додав космоаналітик Мо Кирик, зустрівши погляд Тарасваті, відвів очі й поспішив додати: – Невдалий жарт, колеги, вибачте.

Жарт Мо Кирика згадався Вольску, коли екіпаж скеґера отримав перші дані, зібрані зондом з планетарної орбіти.

«Дійсно, не планета, а “просто кінець”», – оцінив він відеокадри, на яких розгортались вкриті щебнем і пилюкою рівнини та попелясті пасма гір, сточені вітрами за ті десять мільярдів стандартних років, що Тифон обертався навколо Мелані.

Планета була старшою за Фаренго. Найстарішим з усіх тих світів, що зустрілись людству за століття космічної експансії. Вона втратила океани, її гірські хребти перетворились на розсипи каміння, мантія охолола, і геологічна динаміка зійшла на нуль. Мертвотну прозорість сухої аргоново-вуглекислої атмосфери не порушувала жодна хмаринка. Лише грандіозні пилові вихорі танцювали над пустелями «дев’ятої-сорокової» свої одноманітні цвинтарні танці.

– Вся вода замерзла у кригу і знаходиться під кілометровим шаром осадових порід, – повідомила Мулан, яка зчитувала з моніторів блок геофізичних даних. – Дуже мало металів, напевно, всі видобули за технічної доби.

– Не бачу руїн, – промурмотіла Церм. – Вольск, ви бачите руїни?

– Поки що ні, капітан, – відізвався техноархеолог. – Але на такій мегадревній планеті руїни мають знаходитись на великій глибині. Їх не просто буде знайти.

– Якщо вони глибоко, то ми до них не доберемось, – промурмотіла Мулан, перемикаючи монітор на інфрачервоний діапазон. – На скеґері немає важкого геологічного обладнання.

– На «Айн-Софі» є тераджоулевий лазер, – нагадала Ґвен Вей. – Теоретично, ним можна проплавити кілометровий тунель.

– Силікати він може й проплавить, а от щодо базальтів – сумнівно, – зауважила Мулан. – А якщо там буде підземна крига, тунель заллє вода.

– Алексе, ти свого часу досліджував артефакти, привезені звідси, – звернулась до Вольска баронеса. – Ті кіборги, які їх знайшли, мали скласти карту підповерхневих аномалій Тифона.

– Карту вони склали, Ґвен, проте ті уламки, які я вивчав, були знайдені на поверхні. У районі під сімнадцятим градусом північної широти і вісімдесят шостим довготи.

– Мулан, нехай зонд покаже нам цей район, – розпорядилася Вей.

– Хвилинку, мем! – відізвалась піфійка, якій, судячи з усього, чим далі тим більше подобалась роль оператора розвідувального зонда. – Виводжу на монітори… Дивіться!

Фрагмент сірої пустелі, помережаної серпиками пилових дюн, що виник на моніторах, не містив нічого цікавого. При збільшеному зображенні дослідники побачили присипані пилом антени і силові ребра посадочного агрегату.

– Алексе, можеш визначити його тип? – запитала у техноархеолога баронеса.

– Без проблем. Це тактична платформа-база універсального безпілотного дослідницького модуля серії «ен-ер триста». Модулі цієї комплектації спеціально призначені для дослідження планет зі щільною атмосферою. Їх на земних заводах виготовляє корпорація «Тала-Тейон». Ними обладнані практично усі розвідувальні рейдери, побудовані після чотириста шостого року. До комплекту входять п’ятитонний гвинтокрилий планетоліт з інфраквантовим комп’ютером, три простіші планетольоти, буровий пристрій та ракетна капсула, яку повертають на рейдер разом із зібраними взірцями.

– Щось я не бачу планетольотів, – зауважила Церм.

– Десь мають бути. Напевне, після відвантаження зібраних матеріалів їх знову кудись відправили. Зараз пошукаємо… – Вольск на бічному екрані увімкнув опцію розширеного пошуку об’єктів з вмістом металів. – О! Південно-західніше фіксую якесь залізяччя. Відстань від платформи приблизно три кілометри. Судячи з розмірів, це один із малих гвинтокрилів.

Зонд тим часом зайшов за горизонт, і район дислокації дослідницького модуля опинився за межами його бачення. На центральній панелі розгорнулась панорама, яку транслювали оглядові камери скеґера. Темно-малиновий диск Мелані помітно збільшився за останню годину. В лівій частині панорами з’явився жовтий півмісяць – Тифон.

– До виходу на первинну орбіту ще двісті шістнадцять стандартних хвилин, – повідомила Церм. – Потім ще години чотири переходитимемо на робочу орбіту. Супремус заклав до рейсової циклограми вісім ввімкнень маршового двигуна. Отже, маємо час на відпочинок. Пропоную екіпажу поспати. Після виходу на робочу орбіту у нас буде годин зо двадцять серйозної роботи. Зонд тоді щопівгодини пролітатиме над тією підповерхневою аномалією, яку супремус визнає пріорттетною для дослідження.

– Щопівгодини? – перепитала Вей.

– Робочу орбіту плануємо зробити максимально низькою, – підтвердила Церм. – Дев’яносто кілометрів в апотифонії і шістдесят – у перитифонії13. Завдяки цьому ми зможемо скласти карту підповерхневих порожнин з лінійним розрішенням до двох метрів.

– На якій глибині?

– До двох кілометрів. Глибше картинка розмиватиметься завдяки ефекту Геселя14.

– Мулан, а ви володієте присипляючим гіпнозом? – звернувся до піфійки техноархеолог. – Я відчуваю, що не зможу тепер заснути.

– В наших скафандрах передбачена функція вибіркового гіпнопригнічення, – нагадала Церм. – Цілком ефективна і безпечна процедура. Між іншим, вам усім імплантували військові регулюючі чіпи, а в них є відповідні налаштування. Так що ваша психосоматика не чинитиме процедурі жодного опору.

– Капітан, ви щойно завадили Мулан зробити добру справу й покращити свою карму, – посміхнувся Вольск.

– А ти впевнений, Алексе, що допомога арпікранським техноархеологам покращує карму? – втрутилась у розмову Вей.

– Я не знавець релігій, але про себе знаю, що я добра людина.

– Я не буду нікого присипляти, – сухо повідомила Мулан.

– Знаючі і гумор – несумісні речі світу сього, – констатував Вольск, активуючи процедуру гіпнопригнічення. Останнє, що він почув, перед тим як пірнути у сон, було запитання баронеси, адресоване Церм:

– Ви вже отримали від зонду дані ГРЛ15?

На лінкорі ці дані отримали практично одночасно з екіпажем скеґера. Командор Зоран, Тарасваті, космоаналітики і геологи передивились експрес-аналіз, зроблений корабельним супремусом. Нічого й віддалено подібного до гнізда ґиргів локатор не знайшов. Під поверхнею Тифона він відзначив каверни і гравітаційні аномалії типу місячних масконів, але слідів біологічної активності там не виявив. Не лише специфічних «гніздових», але й будь-яких. Планета виглядала біологічно стерильною.

– Нехай група Вей відпрацює район ось цієї підповерхневої аномалії, – Зоран вказав на яскраво-червоний контур в екваторіальній зоні. – Нехай позбирають там артефакти і повертаються. А першу і третю планети проскануємо з позаекліптичної траєкторії16… Цей Тифон… якесь галактичне кладовище. Лише час згаяли.

– Може, відправимо до першої планети зонд? – Тарасваті ще раз пробігла очима колонки цифр на екрані. – Там є сліди метанової атмосфери. Поки група Вей досліджуватиме аномалію, зонд просканує планету. Ми від того не затримаємось.

– Погоджуюсь, – кивнув командор. – Принаймні матимемо певність, що близ Мелані тої клятої матки немає.