Читать книгу Гойдалка - Володимир Єшкілєв - Страница 9

Ресурсна станція Четвертого флоту на орбіті планети Тіронії (3КВ22:4), система зірки Хаябуси (HD10647)

6 юла 417 року Ери Відновлення

Цього разу Марков несподівано легко пережив гібернацію. Вже через шість годин після виходу корабля у тривимірний простір він повернувся до виконання своїх обов’язків. А ще за півдоби, на орбітальній станції, він зайняв апартаменти, в яких зазвичай зупинявся командувач Четвертого флоту. Влада індустріальної планети не надавала карантинних послаблень навіть адміралам.

Судячи з тутешніх інтер’єрів, командуючий мав слабкість до кольорового кришталю і блискучих металів. Величезний червоний кристал, що правив адміралові за робочий стіл, Маркова дратував. Він розклав свої комунікатори просто на ліжку, ліг на черево і ввімкнув симулятори матричної реальності. Так він продовжив формувати «зграю гончаків», оперативну групу, призначену для пошуків Ленго. Деякі з кандидатів у гончаки перебували на Тіронії, інших очікували тут, в орбітальному карантині.

Першим із тіронійських спеців до «зграї» потрапив шериф Орбаль, котрий три десятиліття відстежував заколоти клонського підпілля у куполах та на залюднених магістралях, що вели до космопорту. За ці роки офіцер врятував життя десяткам тисяч природнонароджених. Вони б неминуче загинули від клонського саботажу, терактів та розбійних нападів, якби коротун з голеною головою раз у раз не ставав на шляху гуманоїдів з серійними номерами.

Шерифа генерал знав особисто. Ще двох оперативників, з молодшого покоління, йому рекомендували аналітики. Це було подружжя Крайблів – Гая і Ліко. Їхні службові показники за останні три роки не опускалися нижче статусу «відмінно». Гая потрапила до лав правоохоронців зі злиденного купола Славія-2, де чудом вижила після кількох епідемій і різанин. Ліко, навпаки, вибором фаху здивував друзів і родичів. Йому, нащадкові спадкових управлінців зі столичної Ліфанії-5, готували прямий шлях до офісів керівних корпорацій, але ліфанійський мажор обрав не престижне менеджерське крісло, а вулиці і тунелі, наповнені шантрапою, наркотиками та щоденними розборками ділерів.

Те, що повідомили про Крайблів облікові файли, генералу сподобалось. Може, подружжю й бракувало Орбалевого досвіду, але в них було те, що Марков цінив в молодих поліцейських, – слідчий азарт, з’єднаний з фартом.

«З цих вийдуть добрі гончаки», – вирішив він, продивившись симуляторні реконструкції кількох операцій, де відзначились Гая і Ліко. Оперативниця відзначалася блискавичною реакцією, а її чоловік не втрачав самовладання навіть під перехресним вогнем. А ще вони володіли всіма видами легкої зброї та вільно спілкувались чотирма діалектами, що панували в житлових куполах та підземних виробітках екваторіального поясу планети.

Четвертий кандидат в «гончаки» мав рідкісну для Тіронії спеціалізацію. Він нечасто навідував залюднені зони, мандруючи безкрайніми пустелями та руїнами Іржавого поясу. Його послугами користалась не лише поліція, але й ті заможні туристи, що обирали екстремальні маршрути. За даними, що їх отримав Марков, він жив самітником у здоровенному гусеничному транспортері, надаючи перевагу спілкуванню з кіборгами і випадковими знайомими. Приятелі називали відлюдька Родером, хоча в облікових файлах він значився як Чжоу Гван, а відеозаписи свідчили про його єврокитайське походження. Біографія в Родера відзначалась пунктирністю, яка зазвичай натякає на темні справи, але пристойніших альтернатив облікові файли не пропонували. Вони також свідчили про феноменальну Родерову здатність передбачати пилові шторми та руйнівні торнадо.

«За цим босяком треба буде тримати око», – підсумував Марков. Він прийняв рішення і перемкнувся на зовнішній канал зв’язку. Його викликав президент колонії Амір Камов.

У віртуальний реальності їхня зустріч відбулася в залі з мавританськими арками та старовинними картинами. Усюди сяяло золото, поряд з мармуровим столом височів біло-зелений штандарт колонії. Віртуальний президент прийняв віртуального генерала при повному параді, у червоно-золотому мундирі з галунами і колекцією орденів на широких грудях. Високий і кремезний, він вийшов з-за мармурового столу назустріч імператорському посланцеві, надягнувши на обличчя привітну посмішку.

– Привіт, Рене, старий друже! – прокотився віртуальною залою лев’ячий рик Камова.

– Вітаю вашу ясновельможність, – у відповідь посміхнувся Марков, принагідно згадавши звіроподібного президентського батька, котрого давно, років зо двадцять тому, зловив на утриманні мережі припортових притонів.

«Цікаво, – подумав він, – якщо в реалі я тепер лежу на ліжку, то що насправді робить це сутенерове поріддя? Плаває у басейні з курвами?»

– Імператор просив допомогати тобі, – повідомив лідер Тіронії. – Але, Рене, ти маєш мені розповісти, якого біса такого крутого дядька прислали на наш смітник. Джи Тау щось від нас приховують? Клони готують революцію?

«В штани наклав? – подумки посміхнувся Марков. – А ще слів не фільтруєш. Імператор не просив тебе, гівнюче, імператор тобі наказав».

– Я прибув, щоб попередити можливі збурення серед клонів, – мовив він якомога бундючніше. – Охоронець прав і свобод світів надав мені надзвичайні повноваження. З цього моменту я маю право задіяти для проведення спеціальної операції всі наявні правоохоронні сили колонії та оперативні підрозділи Четвертого флоту.

– А флотське командування? – віртуальний Камов важко оперся на стілець, дивлячись кудись повз генерала.

– Узгоджує свої дії зі мною. Як казав ваш покійний батько, вони в темі, але не в долі.

– Я не зовсім тебе розумію.

– Довше житимеш.

– Все так погано? – посмішка на президентському обличчі виблякла.

– Гірше, аніж можна собі уявити. Нове повстання може за масштабами перевершити Великий бунт п’ятдесят шостого року.

– Але ж ми…

– За моїми даними на Тіронію прибув очікуваний клонами харизматичний лідер. Я спробую впіймати його ще до початку масових заворушень.

– А куди дивилися Джи Тау?

«Тобі в задницю», – подумав генерал, а вголос сказав:

– Небезпека перевищує можливості опору місцевих сил охорони порядку. Саме тому я наголошую на важливості моєї місії.

– Все що треба, Рене, все що треба, – віртуальний Камов розвів руками. – Я надам всі наявні ресурси. Що тобі потрібно? Транспорт?

Гроші?

– Я залучу місцевих спеціалістів. А ще мені потрібно, щоб усі поліцейські сили планети перейшли на цілодобовий посилений режим роботи. Заборонити зібрання, закрити всі без винятку розважальні заклади. Блокпости – на виїзди з куполів. На космодромах оголосити надзвичайну ситуацію. З цього моменту жодний корабель, жодний скеґер, жодний «човник» не повинен залишити планету. Все, що вилетить за межі атмосфери без мого особистого дозволу, буде збите. Ніяких виключень, ні для кого.

– Повна блокада? Як у п’ятдесят шостому?

– Саме так.

– А це не спровокує клонів на виступ?

– Добре, якщо спровокує. Повстання, за нашими даними, технічно ще не готове. Якщо вони почнуть передчасно, ми легше з ними впораємось.

– Зоряна Матір! – орденоносна голограма дивно смикнулась.

– Виконуй, – розпорядився Марков. – До зв’язку.

Він від’єднався від зовнішнього комунікаційного контуру. Перед очима спалахнули транспаранти термінових депеш. Перша з них: командуючий підтверджував жорсткий формат блокади. Наступна: загони військового спецназу щойно взяли під охорону стартові майданчики і периметри паливних заводів. Й ще одна: імперські воїни, що прибули на станцію, повідомили про готовність до зустрічі.

Імперські воїни.

Марков вдоволено гмикнув. Формування «команди гончаків» підійшло до завершення. Прийшов час познайомитись з елітними бійцями трону, яких прислали невідомо звідки без жодного інформаційного супроводу та облікових файлів. Це інтригувало. Генерал перейшов на захищену лінію і запросив воїнів до своїх апартаментів.

Марков знав, що вони завжди відправляються на завдання трійками. Майстер, або дійсний воїн, і два кандидати. Сюрпризом стало те, що командиром групи виявилась молода жінка, а її помічниками – старші за неї чоловіки.

Усі троє привітали його і відрекомендувались згідно з флотським статутом.

– Берта, сір, майстер групи.

– Нейд, сір, боєць групи.

– Цао, сір, боєць групи.

Члени трійці не справляли враження суперменів. Невисокі на зріст, з невиразними й відстороненими, наче заклепаними, обличчями, короткими зачісками та економними рухами. Усі одягнені в ідеально підігнану сіро-зелену флотську форму без шевронів і рангових відзнак.

Генерал згадав, що вони й досі називають себе «горобцями». – Імперський комісар Рене Марков, – він підвівся на знак поваги до легендарного Братства. – Радий, що ви до нас приєдналися.

Ви коли-небудь виконували завдання на Тіронії?

– Ми знаємо Тіронію, сір, – кивнула Берта. – У нас є необхідне навігаційне спорядження, ресурси та автономні засоби підтримки життєдіяльності.

– Зрозуміло. Я планую задіяти вас у складі спеціальної пошукової команди. Я знаю, що вам зручніше діяти як окремий підрозділ, але тут особливий випадок.

– Сір, ми можемо діяти так, як вимагатиме ситуація, – запевнила Берта. – Якщо є така необхідність, ми візьмемо до уваги фізичні можливості та оперативні навички ваших людей. Але потрібно провести хоча б мінімальне бойове злагодження всієї команди. Ми повинні вивчити обладнання поліцейських, скоординувати з ними роботу комунікаторів та засобів взаємопідтримки.

– У нас обмаль часу.

– Це займе не більше двох годин, сір.

– Вас ознайомили зі специфікою завдання?

– У цілому, сір. Ми знаємо, що розшукуваний клон на ім’я Ленго володіє певними телепатичними вміннями. Нам критично необхідна детальніша інформація щодо його можливостей.

– На жаль, нічим не можу допомогти.

– Ми маємо досвід боротьби з менталіками, сір, – випередила запитання генерала Берта. – Але важливо знати віддаль, з якої Ленго може застосовувати телепатію… Він володіє навичками дистанційного контролю?

– Невідомо. Але треба готуватись до найгіршого.

– Чому?

– Його тіло є вмістилищем древньої могутньої сутності. Для вас це може звучати дивно, але це не просто клон, а… своєрідна інкарнація безсмертної істоти, котра свого часу тримала під контролем чи не всю Галактику.

– Ми звикли не дивуватись, – зауважила Берта. – Імперські воїни, сір, мали справу з потужними телепатами, з ксеноморфами та з проявами біологічної активності невідомого походження. За останні століття ми накопичили значний досвід боротьби з небезпечними створіннями.

– Ще одне, – Марков поклав долоню на червону кришталеву поверхню. – Ленго шукає на Тіронії артефакт. Пурпурового кольору камінь овальної форми розміром з дитячу долоню. Є припущення: якщо таки знайде, то його паранормальні можливості зростуть.

– Як саме?

– Я можу лише припускати… Напевне, зросте потенціал його ментального впливу.

– А є якась інформація про те, як саме тій істоті вдавалось керувати всією Галактикою?

– Наскільки мені відомо, у ті часи він практично одноосібно контролював мережу порталів, за допомогою яких міг практично миттєво долати галактичні відстані.

– Чи можливо буде припустити, сір, що розшукуваний артефакт якось пов’язаний із цими порталами?

«А це слушна здогадка, – подумав Марков. – Ця Берта досить кмітлива. Або ж Тесленові аналітики зарядили її відповідною інфою».

– Не виключено, – сказав він уголос.

– Перед самим відльотом, сір, ми отримали повідомлення від Преподобної Сайкс, що на Тіронії знаходиться один з порталів. Можемо припустити, що Ленго шукає не лише камінь.

– Преподобна вказала, де саме знаходиться портал?

– Так, сір, ґ’орміти передали їй точні координати. Він знаходиться під поверхнею планети, в районі мертвого міста Саїд, на півночі

Іржавого поясу.

– Це спрощує пошуки.

– Сір, ми можемо вирушити туди за годину, а ваша команда, генерале, підтягнеться для підкріплення.

Марков зрозумів, що «горобці» вже мають готовий план операції, санкціонований якщо не самим імператором, то його піфійською радницею.

«Ось тобі, старий дурню, і «команда гончаків». Будеш за «горобцями» трофеї збирати…»

– Вирушайте, – кивнув генерал.

Нехай вони шукають Ленго біля порталу, вирішив він. Але той не такий дурний, щоб чекати там на мисливців. Ленго там вже давно немає. А от де він насправді, треба з’ясувати.

Подумки він вже складав сценарій власної операції.