Читать книгу Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління - Юрий Голик - Страница 6

Перший час робоче місце кількох з нашої Команди в Дніпропетровській облдержадміністрації знаходилося в кабінеті Геннадія Корбана – заступника обласного очільника Ігоря Коломойського, який керував областю одразу після початку війни і до призначення Резніченка 25 березня 2015 року.

Це була переговорна кімната голови ОДА з великим довгим столом. Насправді ця кімната стала тоді робочим кабінетом для кількох десятків людей, які часто перебували в ній одночасно і цілодобово.

Там на стінах висіли мапи Дніпропетровської й Донецької областей. На підвіконні лежала каска й берці. А сам кабінет, здавалося, навіки просмердівся тютюном.

До того, як ми потрапили до цієї кімнати, ми бачили її тільки на фото і розуміли, що багато рішень приймалося саме тут: вона ніби заохочувала до того, щоб у ній постійно була сила-силенна люду, який обговорював, як розв’язати ту чи іншу проблему, що з ними досі ніхто в країні не стикався. Саме ці рішення зробили Дніпропетровську область форпостом опору російській агресії.

Те, що було зроблено в Дніпропетровській ОДА, взагалі унікальне для нашої країни. Певен, що якби не люди в ній тоді, то зберегти країну було б неможливо.

Отже, це було знакове місце в усій ОДА, де на тебе за визначенням тиснув тягар відповідальності.

Блоґ на site.ua, 2016 рік

Маленький приклад нинішнього кадрового підходу в Дніпропетровській ОДА

Коли у Facebook з’явився пост про вакансію заступника начальника Департаменту екології в Дніпропетровській ОДА з пропозицією надсилати свої резюме, дехто подумав, що ми жартуємо.

Адже брати на роботу до держорганів людей фактично сторонніх, не з системи – так не буває.

З гумором у нас усе гаразд. Жартувати ми вміємо, але не так. Про гумор в ОДА напишу коли-небудь окремо. А в Дніпропетровській ОДА за Резніченка саме так і буває.

Півроку ми б’ємося з приміським транспортом і наводимо там лад. Наводимо його юридично грамотно, а не криками і матами (хоча куди ж без них?) і робимо все так, щоб 100 % змін були незворотними. Набиваємо ґулі, зустрічаємо опір, але рухаємося вперед. Разом з громадськими активістами. Усе, як у нас завжди.

Одного дня ми усвідомили, що багато наших зусиль ідуть, як вода в пісок.

Керівник області у нас швидко приймає рішення, тож чергове було прийнято миттєво. Звільнити тих, хто «пісочниця». Знайти тих, хто зможе працювати в нашому темпі, хто нетерпимий до безладу і діятиме цілодобово.

Наслідком цього стало: звільнення начальника Департаменту транспорту та інфраструктури ОДА і директора профільного ДП.

На їхні місця прийшли: волонтер, який не боявся їздити в Донецьк по полонених. І колишній підприємець, який рік провоював в одному з найбільш бойових добровольчих батальйонів.

Ні, це не програма працевлаштування в ОДА тільки колишніх АТОвців, хоча, коли ми беремо їх на роботу, це додатковий плюс усім у карму. І не ставлення цих людей до АТО стало визначальним чинником. Хоча заради гарної картинки хтось інший на нашому місці так би все й подав. Утім, ми ж не популісти.

Це банальний холоднокровний розрахунок.

Так, у волонтера, який опікувався полоненими і пораненими, загострене почуття справедливості, але головне – системність у мізках, він швидко вчиться і готовий працювати. Шукали людину саме з такими компетенціями – системність і научуваність плюс нетерпимість до корупції, а не «транспортна освіта і знання, чим одна "Газель" відрізняється від іншої».

У АТОвця, колишнього підприємця, достатній запас міцності, щоб не розводити корупцію, яка була на його місці раніше, і таке саме бажання змінити цю країну, як і в нас усіх. І, головне, досвід управління великим бізнесом в тому, колишньому житті.

Тому, коли Резніченко говорить про оновлення кадрового складу ОДА – це не гасла, які неприйнятні ним у принципі. Це чіткий розрахунок, елемент побудови нової системи і розуміння того, люди з якими компетенціями для цього потрібні. Nothing Personal, Only Business.

Ми не обіцяємо золоті гори. Їх тут тупо немає, якщо працювати чесно. Але тут є Challenge.

Ми можемо гарантувати всім, хто погодився стати частиною команди Резніченка, тільки одне: через три-п’ять років, коли ви самі себе спитаєте перед дзеркалом або хтось у вас «а що зробив ти, щоб ця країна жила краще?» – вам буде що конкретно відповісти й показати довгий перелік зробленого, замість невиразного мимрення «та я більше на дивані сидів та у Facebook поради писав».

Приєднуйтеся.

Перші дні й тижні були одними з найважчих з погляду розуміння того, як влаштована і як працює адміністрація області.

Спочатку найважливішою навичкою в Дніпропетровській ОДА стали швидке засвоєння різнорідної інформації та її структуризація. Взагалі будь-яку безмежну кількість чого завгодно завжди можна привести до граничної кількості за однорідними ознаками. Саме цим ми й займалися перший час.

«Добридень. Ви хто? Чим займаєтеся? Що робите? Як ми можемо оцінювати вашу роботу? За що ви відповідаєте? Який ресурс вам потрібен? Чому це важливо? Що буде, коли ви цього не робитимете? Що б ви хотіли змінити?» – типовий діалог на той час в ОДА.

Блоґ на site.ua, 2018 рік

Супервакансії для справжніх патріотів

Потрібні висококваліфіковані, глибоко мотивовані фахівці на низькооплачувану нервову роботу.

Цілком біла зарплата. Дві-три тисячі гривень чистими. Без затримок. Повна зайнятість. Офіс у центрі міста. Ненормований робочий день, іноді – робота без вихідних. Зате своя їдальня у будівлі.

Ви – молодий, успішний, активний, креативний, талановитий, кришталево чесний і непідкупний, з високим рівнем інтелекту і почуттям громадянської відповідальності, патріот України? Досвід роботи в міжнародних компаніях і диплом одного з провідних західних університетів – схвалюються. Наявність успішних кейсів щодо впровадження реформ – обов’язкова. Бажана декларація про доходи за останні двадцять років.

На вас чекають: захоплива робота з документами, аналіз і опрацювання документів, підготовка та їх написання, ранок з документами, день з документами, вечір з документами, обід з документами і сон з ними ж. А ще – дружба з документами і життя з документами. Тому що нічого на держслужбі неможливо зробити, не прописавши це в документі, що скасовує інший документ, запроваджений розпорядженням і закріплений постановою. Іноді, щоправда, трапляються ситуації складніші, якщо є роз’яснення профільного міністерства, скасоване розпорядженням іншого міністерства.

Крім того, ви зможете підвищити вашу стресостійкість і набути нового й важливого життєвого досвіду.

На вас чекає: регулярне спілкування з контролюючими органами, обшуки щоп’ятниці, прослуховування телефонів по середах, участь у судових засіданнях, кримінальні справи просто за те, що ви є, постійна недовіра і критика з боку журналістів та суспільства, час від часу запальні маски-шоу від правоохоронців, громадські діячі й активісти, які писатимуть про вас алогічну гидоту, але за дещицю грошенят готові припинити це робити.

Натомість – усвідомлення своєї історичної місії у відродженні країни. Ви завжди зможете сказати собі: я це зробив заради майбутнього, бо таки ж «суслик, с#ка, личность!»

Кожен, хто невдоволений швидкістю реформ і змін і точно знає, як зробити більше, краще й гарніше – приходьте на держслужбу. І тоді ви зробите все так, як вважаєте за потрібне. Кермо, ключі, кашкет, крісло, кабінет і барабан видають на вході.

Welcome!

У нас, напевно, єдина область, у якій немає протистоянь між ОДА і облрадою та між ОДА і міською адміністрацією обласного центру.

Більш того, я певен, що і ми в ОДА, і наші друзі та колеги в облраді – це єдине ціле, і саме це дало змогу нам усім разом зробити так багато за чотири роки.

На всіх сесіях обласної ради завжди з усіх питань, що стосувалися бюджету, усі голосували одностайно, і коли в облраді ще в 2015 році було 95 % представників Партії регіонів, і коли він складався з семи фракцій.

Чому так? Бо всі бюджети, які ухвалювалися на сесіях за нашого часу в ОДА, завжди були бюджетами розвитку, а не проїдання. Бо кожен з них ретельно опрацьовувався і в комісіях, і окремо з кожною фракцією.

Я певен, що на рівні області, міста, району й села не може бути опозиції, коли обласний, міський, селищний чи сільський голова тямковитий і досвідчений. Бо тоді бюджет складається з нових доріг, шкіл, дитячих садків, лікарень, парків і стадіонів. Яка опозиція може бути до нових доріг? Тоді це вже опозиція до здорового глузду.

Блоґ на site.ua, 2016 рік

Вам шашечки чи їхати? Або навіщо в ОДА лопати

До нас в ОДА часто звертаються активні люди з пропозицією щось зробити спільно або чимось їм допомогти. Вислуховуємо всіх без винятку. Без запису. Без попередніх дзвінків. Просто запрошуємо в гості у будь-який час і спілкуємося, а потім дивимося, чим ми можемо стати одне одному у пригоді.

До інших активних людей звертаємося ми самі. Тобто процес двосторонній.

Це працює. Величезну кількість проєктів Дніпропетровська ОДА здійснює разом з волонтерами і пересічними громадянами. Через те, що пересічний громадянин став співробітником ОДА, він на інопланетянина не перетворився, третє око в нього не з’явилося. Тож немає жодних причин, аби не співпрацювати.

Жодних бар’єрів. Головне – це бажання щось реально втілювати, а не просто говорити-балакати.

Бувають і цікаві випадки, коли перестаєш розуміти, з якого боку бюрократія, а з якого бізнес-організація й відповідний підхід.

Наприклад, була одна IT-організація, що пів року тому голосно заявила про свої плани – щось зі сфери навчальних програм з IT. Зв’язалися з ними. Сказали, що хотіли б реалізувати проєкт у нас в області, усім, чим треба, допоможемо. Надали їм протягом години всю потрібну інформацію. П’ять разів потім потелефонували їм: «Коли починаєте проєкт у Дніпропетровській області?» Послухали їхню пресконференцію в УНІАНі, на якій вони заявили, що все вже почалося.

Тепер чекаємо приїзду їхнього ЦАРЯ. Цар сам особисто спілкуватися не бажає, у Царя справи. Ну або у Царя лижі. Телефонують його помічники. Домовляються про приїзд Царя.

Запитують: коли вам зручно, щоб він приїхав? Блін, та нам пів року вже як зручно, аби він хоча б просто доїхав до нас, у будь-який час, хоч серед ночі. Він може і взагалі не приїжджати, просто пришліть того, хто ваш проєкт у нас запустить, будь-якого вашого менеджера, ми вам усе підготували для старту. Поспілкуватися із Царем ми, зрештою, і скайпом можемо, і телефоном.

Наприкінці розмови з’ясовується, що ЦАР везе – увага! – Меморандум. До цього Цар вимагав міського голову. «Навіщо?» – «Треба поговорити». – «Так вам же все вже підготували, запускайтеся». – «Ні, дайте нам голову». – «Але ж міський голова у міськраді, від ОДА ви чого хочете?» – «Потрібна зустріч з ним. І керівника області теж дайте – зустрітися». – «Навіщо? Він уже давно в курсі вашого проєкту, цілковита підтримка від нього є, за вами закріплено окрему людину. Більш того, у нього тільки одне запитання – чому досі не запустили і кому за це відкрутити голову?» – «Ні, мені треба поспілкуватися особисто з керівником області».

Тепер ось Меморандум. Отже, потрібна увага ЗМІ, потрібні камери, відповідно оформлена кімната. Підхід зрозумілий.

Як же ви за#бали зі своїми Меморандумами, Царями, помічниками, листами на електронну пошту в стилі «давайте призначимо час, коли ми з вами зідзвонимося, щоб призначити час, коли ми зберемося й обговоримо, як ми освітлюватимемо наші плани». З вимогами «мені треба обов’язково сфотографуватися з обласним головою» і «хто з керівництва ОДА буде на зустрічі?» та бажанням перерізати стрічечки.

Тітка Зіна з «клінінґ-департаменту» буде, блін, на зустрічі. Офіційна співробітниця ОДА. Її знає кожен, хто на восьму ранку приходить на роботу. Саме вона дає лад і підтримує чистоту на кількох поверхах будівлі. І саме тітку Зіну ми вранці частуємо чаєм і страшенно поважаємо. Адже людина робить діло, а не язиком горох товче. Тітка Зіна, до речі, у кабінети до керівництва ОДА потрапляє щодня і без запису. Зважаючи на ваше бачення світу – це авторитет. Хотіли зустрічі з авторитетом? Буде вам така зустріч.

Хлопці, це все «шашечки». А вже давно пора «їхати».

Напевно, купимо з десяток банальних лопат. І вручатимемо усім, хто приїжджає підписувати Меморандуми. З тонким натяком, що пора починати хоча б копати, а не розводити балачки.

Ось у нашій спільній роботі з нашими колегами з обласної ради Здоровий Глузд був завжди на першому місці.

Гадаю, що 90 % нинішніх депутатів облради обереться на наступний термін також. Просто тому, що в кожного з них на його окрузі немає конкурентів з погляду вже фізично зробленого.

Але проблема була не тільки в тому, що нам усім потрібно було зрозуміти, що робити, а й у тому, що ніхто нам так і не сказав, що ж саме треба робити. Посада голови адміністрації передбачає багато обов’язків, але, за великим рахунком, немає жодної чіткої інструкції, яка пояснювала б, що, коли і як робити. Ми вже тоді розуміли, що інститут обласного адміністрування – це радянський рудимент, принаймні, у тому вигляді, в якому ми з ним зіткнулися. Завдання, поставлене перед Резніченком, звучало дуже абстрактно: «Розвивати регіон». Мабуть, іншим воно й бути не могло. Але що це означає?

Коли Валентин перед затвердженням на посаду на засіданні Кабінету Міністрів прийшов до тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, той дав номер свого мобільного телефону.

Арсеній Петрович сказав, що йому можна телефонувати у будь-який час доби і що він готовий допомогти всім, чим тільки зможе, хоча жодних конкретних обіцянок дати не міг. Адже йшла війна, а ресурсів не було. І ще Яценюк додав: «Ти не розумієш, куди ти призначаєшся. Там шибениця. Якщо ти на таке зважився, це означає, що ти дуже сильна людина. Я вже тобою пишаюся, і якщо ти там виживеш, то тобі треба буде пам’ятник поставити». Я не можу стверджувати, що він сказав саме так, але в усякому разі розуміння того, чого ж від нас очікують, прем’єрові слова не надто додали.

Я пам’ятаю, що деякі спостерігачі, коли дізнавалися про призначення на держпосади людей, які до того не були у владі, часто іронізували, мовляв, закоротка лава запасних. Заради правди слід визнати, що лава запасних дійсно була не надто довгою. Так завжди. Усім завжди бракує людей. Час показав, що завданням було наповнити владу тими, хто може працювати у важких умовах. Вибір персон на ключові позиції в команді президента не був випадковим і не був продиктований самим тільки кадровим голодом. Потрібні були менеджери. А найкращі менеджери в Україні є тільки у бізнесі.

Це взагалі був єдиний випадок, коли у владу потрапило багато саме висококваліфікованих менеджерів, призначених за їхні професійні компетенції, а не кадрових чиновників. Адже останніх у нас у країні завжди призначали за принципом «тому що свій» і «тому що з нашої партії». Шкода, що новий підхід не став традицією.

Резніченко, до того ж, не чужа людина в Дніпрі. Він мешкав тут близько 30 років. Він знав багатьох, його так само знали. Якщо ви навідаєтеся до культурно-ділового центру «Менора», то в списку тих, хто ним опікується, побачите також ім’я Резніченка.

Іноді призначення Валентина керівником Дніпропетровської області нагадує мені сцену, коли директор і завуч школи заштовхують нового вчителя до класу і зачиняють двері за його спиною, благаючи Бога, щоб той вижив.

Перший час ми методично розбиралися, хто є хто в області, зокрема, в обласній раді. Так, у ній сидять і «регіонали», але це ж не означає, що їм не можна пояснити нашу логіку, що вони не голосуватимуть за виділення грошей на дороги. Отже, розмовлятимемо і з ними, навіть якщо вони в опозиції. Переконувати, що облрада – орган не політичний, її завдання – приймати рішення, необхідні для розвитку регіону; що вона не «про фракції», а «про дороги і школи».

Так крок за кроком ми добиралися до суті усіх тонкощів держслужби. Більш того, ми позбулися страху поводитися в держустанові не як закостенілі чиновники.

Якось під час візиту до Адміністрації президента ми побачили, що в коридорах розвішано картини. Це дуже пожвавило похмуру обстановку. І я спитав Валентина, чи можемо й ми розвісити на поверхах в ОДА картини Беати Куркуль? Він сказав: звичайно, чому ні?

Беата родом з Польщі, мешкає в Литві. Вона пише картини, герої яких – українські воїни. Ви напевно ж бачили її роботи. Тож ми надрукували репродукції і розвісили їх у коридорах ОДА. Це вселило дух свободи і творчості в колектив обладміністрації, в якому працювало 800 людей, які не звикли до такого. Але вони оцінили те, що ми почали робити, здавалося б, неможливе. І Резніченко часто казав: «Чому це неможливо? Тому що так ніхто не робив? То й що? Зробімо це!»

Блоґ на site.ua, 2018 рік, весна

Навчити слона танцювати

«Всепропальники», не здатні думати головою і аналізувати, не помітили кількох важливих, як на мене, подій, усі дані про які є у відкритому доступі.

Наприклад, у нас у Дніпропетровській області відбулися цьогорічні торги щодо шкільних автобусів.

11 шкільних автобусів до 31 липня будуть в області й роз’їдуться по її районах.

Взагалі, наша Дніпропетровська область, напевно, одна з небагатьох, у яких забезпеченість шкільними автобусами за три роки доведено до 100 %. Ми вже почали заміну старих шкільних автобусів на нові.

Ще приклад – ми вже закупили медичне обладнання на багато сотень мільйонів гривень, включаючи все необхідне для переведення на лапароскопію всієї лікарні ім. Мечникова.

Досі таку величезну лікарню одночасно на безрозрізні операції ніхто в країні, крім нас, не переводив.

Ага. Поки баранкуваті борці за незрозуміло що б’ються в істериках, область під керівництвом технократичного й непублічного Резніченка методично закриває to-do в Basecamp.

У 2015-му ми придбали автобуси пізньої осені. Кожного наступного року ми робили це швидше і швидше.

У 2015-му комп’ютерні та магнітно-резонансні томографи, закуплені для лікарень області, потрапляли до неї лише в грудні. Тепер деякі з них уже на місці, друга частина надійде вже в травні та червні.

Ми навчилися вже в квітні здавати зроблені дороги, а не тільки-тільки оголошувати на них торги; у травні – закуповувати автобуси, а в липні разом з нашим колегами та однодумцями з обласної ради складати бюджет наступного року.

Так, система держуправління в нашій країні – це рідкісна заплутана хрінь, здатна підірвати мозок будь-якій нормальній розсудливій людині, але це не означає, що цю систему неможливо навчити працювати правильно, плануючи і вчасно.

Звичайно, іноді і нам, і нашим колегам з будівлі навпроти ОДА складно одразу зрозуміти, що ми обговорюємо – теперішнє чи майбутнє, але всі ми знаємо напевно, що ми не обговорюємо минуле, не шукаємо виправдань, але завжди знаходимо можливості і способи прискорити навіть те, що, здавалося б, прискорити неможливо.

Точно знаю, що в жовтні, коли багато областей укладатимуть асфальт на дороги, ми готуватимемо його ж, але для доріг уже наступного, 2019-го року. Власне, ми вже почали це робити.

Дорогу здолає той, хто йде, вміє планувати і перенавчати навіть найнедосконаліші системи.

Одне з міст області мало великі борги за опалення. Нам кажуть, що треба йому допомогти, може, своїм звичаєм, грошей виділити з бюджету області. Резніченко сказав: «Там обрали міського голову? Обрали. Це його відповідальність. А ми дороги будуватимемо». Йому кажуть, що потім йому ж як обласному керівнику, за ці борги й перепаде. Він каже: «От і добре, нехай перепадає, я вийду на ТБ і розкажу, хто вліз у борги і чому. Але фінансувати коштом обласного бюджету чиюсь некомпетентність ми не будемо».

Тобто він говорив такі речі, яких чиновники не розуміли. Усі дивувалися, як так – такого ж не буває. Він навчив усіх рухатися вперед і приймати нестандартні рішення.

Тоді ж він промовив свою знамениту фразу: «Коли ви закладаєте парк, уявіть у ньому себе зі своїми дітьми. Якщо вам туди хочеться піти з вашою дитиною, отже, ви все правильно збудували. Якщо ви приїхали до парку і він ніби як є, але вам туди не хочеться привести свою дитину, то навіть не починайте його будувати».

Нам було складно ще й тому, що, як вважалося, держава має купити все найдешевше і побудувати з цього щось найжахливіше. А тільки-но ти починаєш купувати хороші, але дорожчі речі, одразу ж приходить КРУ зі звинуваченнями в нецільовому використанні бюджетних грошей. Але до цього я повернуся пізніше.