Читать книгу Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління - Юрий Голик - Страница 8

Ви собі не уявляєте, як ми здивувалися, дізнавшись, що до 2014 року у бюджеті Дніпропетровської області було передбачено 20–25 мільйонів гривень щорічно на висвітлення діяльності ОДА. І ці гроші витрачалися тоді, коли курс долара був вісім гривень. Тобто 2,5–3 мільйони доларів викидалися щорічно на платне розміщення в ЗМІ нудних і нікому не потрібних пресрелізів та інтерв’ю з великими чиновниками, які не робили нічого. На ці гроші можна побудувати два дитячих садочки або велику сучасну школу. Ми зараз же скоротили до нуля цю статтю витрат.

Але висвітлювати нашу роботу потрібно. І ми почали це робити в соціальних мережах, не витрачаючи на це жодної копійки платників податків. Крім того, нас кличуть на телеканали, у нас беруть інтерв’ю інші медіа. Щоправда, попри все це Валентин став, як я його часто називаю, найнепублічнішим головою ОДА. І на це є причина.

Влітку 2015 року він, не сподіваючись жодної каверзи, вийшов на свою першу пресконференцію як голова ОДА. Ми припускали, що журналістам буде цікаво, що і як ми робитимемо. Але їх цікавило, де мешкає Резніченко, хто його дружина тощо. Його також запитали, чому він призначив своїм радником людину, яка нібито в чомусь винна. Валентин відповів, що поки це не доведено в суді, вважати людину винною в будь-чому неправильно. Він казав, що треба жити згідно із законом. Марно.

Потім було знамените спільне засідання Президента і обласних голів в Одесі. Деякі з них, як, наприклад, Ігор Райнін (на той час голова Харківської ОДА), розповідав про сервіс із видачі документів і про те, як він в області його прискорив і налагодив. Аудиторія слухала без будь-якої реакції.

Слово взяв тодішній керівник Одеської області Михаїл Саакашвілі. Він розповів про проєкт сервісів за аналогією з грузинськими Будинками юстиції – один з них він відкрив поряд з ОДА в приміщенні приватного банку. Зала вибухнула аплодисментами.

Красива картинка. Швидка перемога. Знову ж таки – як у Грузії.

Але що ховалося за фасадом красивої картинки? Орендоване у банку приміщення, за яке незрозуміло хто має сплачувати? Відсутність правових підстав для відкриття? По суті, усе було зроблено на соплях і саме для картинки.

Тож, коли черга дійшла до Резніченка, він повинен був теж розповісти про те, що зробили ми. Про той-таки iGov. Але не став. Замість цього він зауважив, що аудиторія ніяк не відреагувала на успіхи Ігоря Райніна, але бурхливо аплодувала після виступу Саакашвілі.

«Я не зачитуватиму свою промову, я просто хочу, щоб ви помітили, що всі інші теж працюють», – сказав Резніченко. І додав, що, наскільки йому відомо, з Будинком юстиції в Одесі є певні системні проблеми, що Дніпропетровська ОДА піти аналогічним шляхом ніяк не може, що це незаконно, що треба спершу змінити законодавство, що дозволяє відкривати Будинки юстиції, інакше до керівників ОДА приходитимуть прокурори. Зокрема, не були зрозумілі джерела фінансування одеського Будинку юстиції. І він не розуміє, чому в гонитві за популізмом не можна усе зробити згідно із законом, усе підготувати і потім відкрити, а не робити абияк.

Більш того, він чудово розумів, що подібне рішення неможливо масштабувати в принципі.

Саакашвілі перебив Резніченка, сказавши, що коли чекати законів, то нічого не вийде. І запитав Валентина: «Вам що краще – щоб Україна швидко розвивалася, чи щоб до вас не приходив прокурор?» Резніченко відповів: «Мені краще, щоб країна жила згідно із законом. І починати потрібно із себе».

Річ у тім, що ми на той час уже почали активно впроваджувати електронні послуги, і допомагав нам у цьому Дмитро Дубілет, який побудував одну з найкращих банківських систем – ПриватБанк, а відтак – МоноБанк. Точніше, це ми допомагали йому. Він ставив нам завдання як ідеолог iGov, ми їх виконували. Несподіваний розподіл ролей у зв’язці волонтер – ОДА, але у нас саме так і було. Ми працювали відповідно до законів. І там, де Діма винаходив спосіб впровадити щось, ми вигадували для цього юридичний супровід.

Пізніше ми проаналізували слова Президента і дійшли висновку, що недостатньо висвітлюємо нашу роботу – у тому числі успіхи. Глава держави тоді сказав нам, що «вміли приготувати, та не вміли подавати». Так, про наші досягнення мало хто знає. Ми не поводилися, як Саакашвілі, не били себе в груди, ми дійсно вважали, що наші справи про нас самі говоритимуть, а не навпаки. Ми не ставили наметів на дорозі, яка потребувала капітального ремонту, ми ремонтували її. Виявилося, що цього недостатньо.

Але досвід роботи в медіа у нас був. Як висвітлювати справи, ми розуміли дуже добре. Інше питання, що ми не відчували в цьому внутрішньої потреби. Ми були і залишилися менеджерами, не хотіли і не хочемо бути політиками, тож перші пів року уникали публічності.

Ми були впевнені, що, як менеджери, мусимо давати результат, а «продавати» його – справа політиків.

Але – гаразд, якщо й «продавати» зроблене повинні ми самі, так тому й бути.

Ми всі чотири роки були практично в кожному випуску наших обласних новин. Це заслуга всіх дніпровських журналістів, що працюють на телеканалах, у газетах, на сайтах та інформресурсах. Вони патріоти своєї області, і коли бачили, що ми її розвиваємо й відбудовуємо наново, завжди показували це у своїх ЗМІ.

Ще у 2016-му році ми сказали всім журналістам, що не потрібно писати офіційні запити до ОДА, просто приходьте вечорами, коли у нас менше роботи, і запитуйте про те, що вас цікавить – ми докладно про все розповімо.

Ми були єдиним держорганом у країні, який щотижня, у понеділок, звітував про зроблене на брифінгу перед ЗМІ.

Дякуємо кожному працівникові медіа, хто переживав усе зроблене разом з нами.

Ми також почали активно і багато писати у Facebook. У мене вже понад 300 тисяч підписників на моїй особистій сторінці. На публічній сторінці Резніченка – майже 500 000 підписників. У Олі Горб – близько 45 000. У країні немає жодної газети з таким накладом.

Смішно, але згодом нам почали докоряти в тому, що, мовляв, наше завдання побудувати щось, повісити в стрічку фото, а далі —хоч вовк траву їж. Ми відповідали: так, нам важливо побудувати, нам важливо фото у Facebook запостити, показати людям, що влада працює.

За часів, коли ми займалися медіабізнесом, рівень журналістики був на дві голови вищий, ніж тепер. Розумних, інформованих і професійних журналістів майже не залишилося. Тому ті, хто працює в медіа нині, часто воліють не помічати того, що ми й інші робимо, а натомість запитувати, де ми живемо. І хоча я визнаю, що чиновники зобов’язані звітувати про це перед пресою, не можна ж цікавитися тільки подібними речами. Валентин спересердя не раз запитував, як ліжко, в якому він спить, впливає на його професійні здібності і чому журналістів не цікавить, скільки кілометрів доріг ми побудували.

Якось Резніченко погодився дати інтерв’ю одній журналістці. Сівши за стіл разом зі своїм колегою, вона дістала MacBook, сховалася за ними і, визираючи іноді з-за нього, заходилася ставити запитання, втупившись у монітор. Це дуже напружувало, бо нормальні люди так не розмовляють. Потім пролунало питання: «А що ви зробили для реабілітації учасників АТО?» Валентин, що вже хвилин десять ледве стримувався, нарешті спитав журналістку: «Ви мені вибачте, як довго ви тут, в ОДА? Зранку? У мене центр реабілітації воїнів АТО на першому поверсі. Ви там були? Ні? А чому? Пішли б, подивилися на власні очі, ви ж журналістка. Навіщо ви мене тоді запитуєте? Напишіть свої запитання, моя пресслужба напише відповіді, і я підпишуся під цим. І все. Ви ж зі мною не розмовляєте, а дивитеся в монітор». Журналістка вибігла з кабінету заплакана.

Потім вийшов цей матеріал. От як було подано розмову з Резніченком (зберігаємо оригінальну орфографію і пунктуацію):

«– Чи є в області соціальна програма щодо демобілізованих?

– А може, ви спитаєте про це там? Унизу міститься центр підтримки воїнів АТО. Ви до нього заходили? Ви в ньому були? Ось серйозно?

– Ні.

– То чому ви прийшли мене запитувати? Ви подивилися б спочатку і там усе, там не те що програма – зайдіть і подивіться. Насправді, ми перша в країні область, яка це зробила. З одинадцяти моїх радників дев’ять – волонтери. Поговоріть з моїм радником Начовним, Ольгою Горб, подивіться наш реабілітаційний центр. А вам потрібна моя розповідь, який я дуже цікавий голова ОДА… чемпіон. Мені не подобається така розповідь.

– А яка вам подобається?

– Дивіться, подобається така, коли не потрібно мене хвалити. Ви мене можете критикувати за те, що я не зробив, і можете сказати, що зробили. А коли ви в мене питаєте, що зробили, а самі в цьому будинку і півдня в місті й досі не сходили в центр, то мені дивно. Давайте ми зараз сядемо і розповідатимемо вам програму. Чесно кажучи, у мене немає на те часу та й бажання. Закінчимо на цьому, добре?

– Можливо, ви вважаєте, що все виконане – це нормально. А втім, я родом із Тернополя. І моя область у цьому згаданому рейтингу обійшла лише Донецьку і Луганську. Мабуть, щось заважає дати такі показники області, як у вашій. І саме вашу область відзначили як найкращу.

– Я не знаю, що робить очільник вашої області. Ми ж говоримо, що мене відзначили тільки за економічними критеріями.

– Соціально-економічними.

– Гаразд, соціально-економічними.

– Це ж немало означає. Я не хотіла вас у жодному разі образити.

– Ви мене не образили нічим.

– Але ви розчаровані.

– Я розчарований, бо суть ваших запитань мені не цікава. Мені не цікаво на них відповідати. Ви коли-небудь це зрозумієте, коли сидітимете по цей бік, що розмовляти з двома людьми, які відгородилися від тебе двома комп’ютерами красивими… Я теж можу свій поставити й відгородиться ще й третім. Мені не цікаво відповідати на такі запитання. Можете так і написати: "Резніченко – мудак"».

– Чому ж?

– Ну тому що він відмовився відповідати на ваші запитання. Повторюю: мені не цікаві ваші запитання. Мені не цікаво хвалити себе, чому я найкращий. Так зрозуміло?»

А невдовзі одеський Будинок юстиції імені Саакашвілі було закрито.