Читать книгу Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління - Юрий Голик - Страница 9

Мало хто досі розуміє, що саме ми зробили в Дніпропетровській області за допомогою ProZorro. А ми були першими в країні, хто вбачав у цій системі електронних тендерів інструмент, а не самоціль – зручний інструмент досягнення цілей, які ми самі собі поставили.

Усі прагнули реформ. Але коли ProZorro було запущене як експеримент у Міністерстві оборони, інші держоргани впроваджувати його не поспішали. А даремно.

Ми виходили з того, що необхідно завжди робити те, що має бути зроблено, навіть якщо закон не зобов’язує нас так чинити. Інакше кажучи, бездіяльність – такий же злочин, як і дія, що суперечить закону. І ось саме так було у випадку з ProZorro.

Є зручний інструмент. Чому його не використати? Тільки тому, що цього не зобов’язує робити закон? Маячня.

ProZorro – унікальна онлайн-система держзакупівель. Її повних аналогів немає в жодній країні світу. Її основний принцип полягає в тому, що конкурси на надання державі послуг або на продаж їй товарів проводяться онлайн, будь-яка компанія може брати участь у торгах, будь-хто на нашій планеті може зайти на сайт і переглянути всю історію по всіх торгах, усі майбутні торги і величезний масив статистики. Уся документація є у відкритому доступі. Усю базу щодо всіх торгів усіх держорганів у країні зосереджено в одному місці. І у визначений системою день відбувається редукціон – аукціон на зниження ціни.

Погодьтеся, це докорінно відрізняється від старого способу, коли держава проводила торги в закритих кабінетах, а звиклі заробляти на бюджеті чиновники допускали до торгів тільки компанії, в яких мали свій інтерес.

Ви хотіли прозорості? Ось вона. Немає закону, що зобов’язує робити саме так? Немає, але немає й закону, який забороняв би так робити.

«Заборонено все, що не дозволено явно і у восьми законах» / «Дозволено все, що не заборонено явно і у восьми законах».

Старий підхід, який використали до нас. / Новий підхід, який запроваджували ми.

Величезна різниця, правда ж?

Ми були впевнені, що закон про використання ProZorro буде ухвалено і ця система стане обов’язковою в межах усієї країни.

У нашій логіці було важливо зробити її обов’язковою у нас в області вже нині, навчити всіх підприємців працювати в ній, провести для них семінари і таким чином дати їм фору перед їхніми ж колегами з інших областей. Того дня, коли всі торги в країні стануть обов’язковими в ProZorro, підприємці з нашої області матимуть величезну перевагу.

Найважливіше в тому, що податки наші підприємці сплачують, у тому числі й до місцевих бюджетів, і створюють робочі місця в нашому регіоні.

Так воно, зрештою, і сталося.

Блоґ на site.ua, 2018 рік

Гра в довгу

У серпні 2015-го року, коли розпорядженням Валентина Резніченка всі закупівлі Дніпропетровської ОДА та підпорядкованих їй установ було переведено у ProZorro, багато хто не розумів, навіщо ми це робимо, якщо цього робити не зобов’язує закон.

Також багато хто досі не зрозумів, чому в нас усі допорогові закупівлі на суму від 3 000 грн обов’язкові в ProZorro, і ніхто навіть на думці не має їх скасовувати.

Наша логіка в 2015-му була проста.

Що раніше ми почнемо це робити у себе в області, то швидше юридичні й фізичні особи, що зареєстровані на її території й сплачують тут податки, навчаться усіх нюансів роботи в ProZorro. І коли це стане обов’язковим для всіх державних органів країни, бізнесмени та підприємці нашого регіону отримають величезну перевагу перед своїми колегами з інших областей і братимуть участь і перемагатимуть у торгах по всій країні. При цьому, нагадаю, податки надходитимуть до місцевих бюджетів Дніпропетровської області.

І, звісно ж, заощадження бюджетних коштів означає ще більше грошей на дороги, школи, лікарні й дитячі садки.

Власне, так і сталося.

Наприклад, Дніпропетровська область визнана лідером з кількістю переможців II професійної премії Zakupki.Кращі.

Із 13 номінантів, які представляли область, перемогли шестеро. Найкращих визначали експерти Zakupki.Prom.ua та фахівці моніторингового порталу DoZorro.

У номінації «Професіонал конкурентних закупівель» переміг Дніпропетровський педколедж ДНУ ім. Олеся Гончара, що мав найкраще співвідношення кількості оголошених закупівель та укладених договорів.

Міська лікарня № 2 Дніпра – краща в номінації «Найбільш ощадливий замовник».

У номінації «Найрезультативніший учасник Prozorro» перемога дісталася дніпровській компанії «ВВ-Профіт» – вона перемогла у 80 % торгів, у яких була учасником.

Один з дистриб’юторів на фармацевтичному ринку України – ТОВ «БАДМ-Б» – став кращим у номінації «Активний і результативний захисник своїх прав та інтересів». Це вже друга нагорода компанії: у 2016-му вона отримала премію за найкращі пропозиції в Prozorro.

У номінації «Консультанти-активісти, які діляться знаннями і досвідом» нагороду отримала юридична компанія «Права справа». Вона навчає учасників закупівель і надає їм юридичну підтримку.

Заступник голови правління громадської організації «Платформа Громадський контроль» Денис Селін – кращий у номінації «Незалежні активісти, які приносять користь системі закупівель».

Саме з Денисом та його організацією ми впроваджували ProZorro у нас в області.

Так, грати в довгу, та ще й не на виборній, а на призначуваній посаді – для цього треба мати сміливість, бути впевненим у тому, що робиш, і заражати такою ж вірою всіх навколо себе.

У нас так вийшло.

Величезна подяка всім, хто повірив нам у серпні 2015 року і разом з нами зробив Дніпропетровську область регіоном № 1 із впровадження ProZorro.

Наш успіх – це ваша заслуга. Заслуга кожного бізнесмена, кожного підприємця, кожної компанії, кожного ПП, що повірило нам як держоргану і бере участь у торгах на ProZorro.

А ще нагадую, що кожний 10-й учасник системи ProZorro – з Дніпропетровської області.

Дякуємо всім платникам податків у Дніпропетровській області.

Якщо ми перенесемося з 2015 року, коли Резніченко став головою ОДА, у 2019-й, то виявимо приголомшливу динаміку доходів підприємців у нашій області.

За період роботи ProZorro підприємці, зареєстровані в Дніпропетровській області, заробили понад 120 мільярдів гривень з бюджетів усіх рівнів. Без скандалів і зі своєчасною оплатою. Це астрономічна цифра.

120 мільярдів гривень!

Це ті гроші, які раніше розподілялися чиновниками «під столом». Це гроші, які потрапили на приватний ринок, створивши на ньому нові бізнеси та нові робочі місця.

А почалося все з того, що Валентин від самого початку вирішив проводити через ProZorro всі закупівлі Дніпропетровської ОДА та її підрозділів.

Резніченко підписав розпорядження про переведення всіх закупівель у ProZorro 21 серпня 2015 року – я добре пам’ятаю цей день. Йому передувала зустріч з двома громадськими активістами – Денисом Селіним та Артемом Романюковим, з якими нас познайомила ще одна радниця Резніченка – Ольга Горб. Денис і Артем працювали за підтримки американських фондів. Саме вони запропонували нам наслідувати приклад Міноборони і перевести в ProZorro усі закупівлі. Ми погодилися, що так буде правильно.

Але у нас була зустрічна вимога до них. «Хлопці, ви спокійно спілкуєтеся з ОДА, вас тут чують. Але давайте ви від слів перейдете до справи і будете не пасквілі в соцмережах писати, як це робить 99 % усіх громадських організацій, а впроваджувати ProZorro разом з нами. Так, це тривалий процес, адже ми шліфуватимемо й удосконалюватимемо всі найдрібніші його нюанси. Авжеж, це процес не на один рік. Але давайте, беріть участь у впровадженні реформ», – сказали ми.

Вони погодилися. І це нам добряче допомогло. Без їхньої допомоги, без допомоги їхніх співробітників, які працювали разом з нами, ми не стали б областю № 1 у країні з впровадження ProZorro.

Услід за цим ми запросили до ОДА Христину Гуцалову, візіонера ProZorro. Вона на той час об’їздила всю країну, презентуючи нову систему. Для зустрічі з нею ми зібрали в конференц-залі на сьомому поверсі ОДА міських голів з усієї області, директорів комунальних підприємств, керівників департаментів і довго розповідали їм про те, чому ProZorro – це правильно. Спочатку в їхніх очах ми бачили цілковите нерозуміння, адже вони звикли працювати по-іншому. Христина пояснювала переваги нової системи, а ми обіцяли, що так, як раніше, вже не буде ніколи.

Заради правди варто сказати, що 90 % усіх організаторів торгів боялися не втрати так званого «особистого інтересу» – вони боялися всього нового. Це взагалі звичайна історія перед упровадженням будь-якої нової системи у будь-якій компанії.

Крім того, ми сказали, що над держзакупівлями буде контроль з боку громадської організації, і до того ж ми створимо свою службу моніторингу, а також «битимемо по руках» усіх, хто спробує піти в обхід ProZorro.

Громадські активісти нам неабияк допомогли. Вони навчали людей користуватися системою, тож нам не довелося витрачати на це бюджетні гроші. А для них це був цікавий кейс, адже ми пояснили їм, що, з одного боку, вони можуть говорити в ЗМІ та соцмережах, що влада усе робить препогано, з другого – вони можуть зробити щось хороше своїми руками. Відтак, коли їх спитають, а що корисного вони зробили самі, їм буде чим пишатися, сказавши: «Ми зробили всі закупівлі прозорими в найбільшій області України».

А потім ми почали проводити семінари для підприємців у конференц-залі обласної адміністрації на першому поверсі, здатній вмістити тисячу людей. Ми запрошували лекторів з Міноборони й Мінекономрозвитку. Символічно, що колись у цій самій залі проходили комуністичні з’їзди, на яких засідали дядьки в білих сорочках з короткими рукавами. А в 2014 році, коли почалася війна, тут розмістився склад волонтерської допомоги. Склад ми перенесли в інше місце, а в залі почали проводити заходи щодо ProZorro.

Ці семінари тривали півтора року – по одному або й по два щомісяця. Щоразу зала була повна-повнісінька.

І все це привело до ще одного ефекту.

Коли ми в 2015 році прийшли до Дніпропетровської ОДА, бюджет області був майже таким самим, як і в інших великих регіонах. Відрізнялися вони всього лише на сотні тисяч, рідко на мільйони гривень. І проблема всіх цих бюджетів була в тому, що майже все витрачалося на «проїдання», тобто не залишалося майже нічого, що можна було б вкласти у будівництво шкіл, доріг, водогонів тощо. Можна сказати, що як таких бюджетів розвитку (тобто грошей, що залишилися після всіх обов’язкових витрат) не було або вони були крихітними. Але якщо ми хотіли будувати інфраструктуру, нам потрібен був такий бюджет розвитку, який би давав нам змогу це робити.

І от за чотири роки бюджет розвитку нашої області зріс удесятеро. Але ці гроші не впали на нас із неба. І я тут навіть не враховую субвенції з державного бюджету. Це тільки місцеві гроші. Що означає – місцеві?

Після початку реформи децентралізації в місцевих бюджетах почало залишатися більше податків, сплачених місцевими платниками. Раніше більша їхня частина йшла до держбюджету, а вже з центру гроші розподілялися в ручному режимі. Нічого гарного в цьому не було. Ось чому з дня набуття Україною незалежності в нашій області не було побудовано жодного дитячого садка. Вдумайтеся: у найбільш промислово розвиненій області країни за «міцних господарників» не було збудовано жодного дитячого садка з нуля.

Блоґ на site.ua, 2018 рік

Дисонанс

Щоразу, коли ми відкриваємо капітально відремонтовану дорогу замість розбитого вщент напрямку, що існував на її місці кілька десятків років… чи новий буккросинг у школах… чи новий стадіон десь у селах області – ми бачимо ту саму картину.

Діти на роликах на сільських дорогах.

Діти з книжками в руках у шкільних рекреаціях.

Діти на тренажерах і на футбольних полях на шкільних стадіонах у селах області.

Я ось щиро прагну, та не можу зрозуміти.

Оці всі, с#ка, «міцні господарники», котрі віщають у Facebook і з екранів телевізорів на макроекономічні теми (причому половину термінів вони навіть не можуть без помилок відтворити), популісти всіх мастей, що були при владі трохи більше ніж десять років тому…

…ви, блін, усвідомлюєте, що, бувши при владі, не зробили взагалі нічого, від слова «ніфіґа», щоб діти каталися на роликах рівними дорогами, читали книжки в шкільних буккросингах і ганяли в футбол, а не пасли кіз і корів на шкільних стадіонах?

Вам не гикається, коли ви, міркуючи про ВВП, навіть не розумієте, що це не ініціали запоребрикового царя, на гроші від якого ви всі існуєте, а простий економічний термін?

Вам не соромно, що в найбільшій промисловій області країни, звідки багато хто з вас родом, команда технократичних скромних менеджерів мовчки робить те, що ви обіцяли надцять років, але так і не спромоглися зробити?

Ну і велике питання до всіх їхніх адептів і свідків міфічного Клондайку за часів стабільності: може, час уже почати думати головою й оцінювати чиновників, голів ОДА, міських голів, депутатів тощо за реально завершеними справами, а не фантастичними обіцянкам світлого майбутнього удвадцяте, може, потім коли-небудь?

Скільки ж можна молитися на експатів та іноземних месій, що бездарно плодять ідіотизм?

Будьте ближчими до землі й до людей. Робіть, нарешті, те, що важливо в кожному населеному пункті країни, незалежно від його розміру й кількості мешканців у ньому.

І перестаньте вірити тим, хто просто бреше, видаючи бажане за дійсне.

Оцінюйте справи, а не обіцянки.

Дякуємо всім платникам податків у Дніпропетровській області.

Тепер же картина змінилася радикально: 15 % податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) скеровується до обласного бюджету і 60 % – до місцевих бюджетів – міста, села чи ОТГ. Також 10 % податку на прибуток підприємств, зареєстрованих на території Дніпропетровської області, йде до обласного бюджету. Є й інші податки, що потрапляють до нього ж, але ПДФО і податок на прибуток – ось два найголовніші джерела доходів області: 52 % і 22 % відповідно.

Проста логіка підказувала: якщо ми хочемо більше грошей для бюджету розвитку, нам потрібно більше працюючих підприємств на території області. Крім того, нам треба, щоб вони офіційно оформляли співробітників – тільки так можна добитися сплати ПДФО. А щоб ці підприємства могли собі дозволити виплачувати зарплату не в конвертах, а офіційно, їм потрібні робота, замовлення. І обласний бюджет – той самий «роботодавець», локомотив, який здатен витягнути економіку регіону і не тільки.

ПДФО розподіляється серед усіх місцевих бюджетів – обласного, районних, міських, сільських. Вливаючи ці гроші в ринок через ProZorro, ми збільшуємо надходження від того ж ПДФО до місцевих бюджетів. Збільшуючи його надходження до обласного бюджету, ми причепом тягнемо і місцеві бюджети, і держбюджет.

Я не знаю, що зараз відбувається в інших областях: ми перестали за ними уважно слідкувати. У нас просто немає часу аналізувати їх надто детально. Ми спостерігаємо за ними в режимі helicopter view і запозичуємо кращі практики. Але я достеменно знаю, що 2012-го року – ситого, стабільного року – у бюджеті нашої області всього 5 % власних доходів ішло до бюджету розвитку.

З початком децентралізації податки перерозподілилися. Наш бюджет постійно збільшувався, і в 2018 році вже 55 % усіх власних доходів області було скеровано у бюджет розвитку. У 2019-му – це вже 62–65 %. І ми – єдина область, у якій досягнуто такого показника.

Наша мета, і вона цілком досяжна, – 100 % усіх власних доходів області йдуть до бюджету розвитку. А те, що я вище назвав «проїданням», тобто більш-менш постійні видатки області (на підтримку тієї ж медицини чи освіти) фінансувалися б за рахунок субвенцій інших бюджетів, у тому числі державного.

За чотири роки тільки з обласного бюджету в розвиток, в інфраструктуру Дніпропетровської області було вкладено 30 мільярдів гривень. Це приблизно 1 мільярд євро.

Багато це чи мало? Дуже багато. Чому? Тому що цей мільярд євро потрапив на приватний ринок, що приблизно дорівнює сумі іноземних інвестицій у наш регіон за ці роки.

Цей мільярд євро потрапив дорожньо-будівельним компаніям, будівельникам, постачальникам обладнання, шкільних автобусів – усього того, що закуповує обласна влада. І це в мільярд разів більше, ніж було до того.

Нині влада на місцях іноді й сама до кінця не розуміє, звідки у неї з’явилося стільки грошей у бюджетах. Але ми розуміємо, що все це за рахунок ПДФО. Саме з цієї причини ми навчали підприємців працювати у ProZorro. Почавши робити це раніше за всіх, ми здобули велику перевагу: 120 мільярдів гривень, зароблені за рахунок держзамовлень підприємствами нашої області, – це і є результат нашої роботи. Кожний десятий підприємець, зареєстрований у ProZorro, родом з нашої області. І що нас тішить найбільше – поки багато хто говорить про інвестиційний клімат, ми спровокували розвиток існуючих компаній і створення нових.

Коли держава підігріває ринок, вкладаючи в нього кошти не через друкарський верстат, а через систему держзакупівель ProZorro, тоді ці гроші йдуть приватним компаніям. Нам як обласній адміністрації байдуже, кому вони дістануться. Нам важливо, щоб у компаніях були штатні співробітники, білі зарплати і, звичайно ж, досвід. І тому ми щороку підвищуємо кваліфікаційні вимоги до підрядників.

Для нас система ProZorro – це ефективний інструмент відбору підрядників і постачальників одразу за кількома параметрами, крім цінового. Він дає нам змогу відсікти відвертих аферистів. Роблячи все прозоро, ми залучаємо приватні й чесні компанії до роботи з державою.

Але заперечення і протидія чиновників, які не хочуть переходити на ProZorro, – не єдине, з чим ми зіткнулися, впроваджуючи цю систему. Була ще протидія з боку багаторічних постачальників товарів і послуг державі.

Одне із «заперечень» повторювалося на кожному семінарі з ProZorro і на кожній зустрічі з ними.

Суть цього заперечення: закупівлю, яка завжди була моєю (ПП), раптом почали вигравати інші компанії, вони дають ціну нижчу, а звідки ви знаєте, що в них нормальна якість, захистіть мене; нормальної якості за ціною нижчою, ніж даю я, бути не може, я й так практично в нуль працюю. А-а-а-а-а, порятуйте мене!

Крім іншого, правильне і якісне приймання будь-якого товару – це окрема проблема і завдання, що вимагає інших підходів незалежно від того, через ProZorro закуплено товар або послугу чи ні. Раніше ОДА взагалі питаннями якості не цікавилася. Тепер – цікавиться.

Будь-якій людині, що поставила нам подібне «запитання», ми завжди говорили таке:

1. Ви все життя вигравали ті самі тендери за якимось окремо взятим товаром, кулуарно домовляючись із конкретним чиновником. Окреме питання – що саме і якої якості ви поставляли і як у вас це приймали. Оскільки закупівлі дотендерні, то ваш знайомий чиновник сам вирішував, у кого купити, і завжди купував у вас. У ту мить, коли ми змусили організації купувати через ProZorro, інформація про торги потрапила у відкритий доступ, і торги з купівлі «у монопольного постачальника», тобто у вас, перетворилися на редукціон на зниження ціни, де раптом несподівано для вас виявилися ще й інші учасники.

2. Ви усвідомили, що це ринок і що на ньому є конкуренція. А ваша ціна – не найконкурентоздатніша. Усвідомили, що «вдячність» або «стимулювання» чиновника вже не є необхідним для перемоги чинником.

3. У той самий час держава, точніше, найпрогресивніші її представники, також усвідомили, що ціна, за якою останні кілька років товар поставляли ви, завищена, що існують інші компанії, готові поставляти те саме, але за нижчою ціною.

4. Очевидно, засмутившись і усвідомивши, що халява скінчилася, ви мали б зрозуміти, що одночасно з втратою гарантованого покупця, з яким ви «грали» багато років, у вас з’являється можливість брати участь в аналогічних тендерах у межах усієї країни. Пропонувати товар, наприклад, міністерствам, що також проводять закупівлі через ProZorro, а не тільки двом-трьом лікарням чи школам в одній області.

5. Також ви мали б усвідомити, що з вашим ціноутворенням треба щось робити. Тому що…

6. Якщо є хтось, хто робить постачання з такою ж якістю, але за нижчою ціною, виходить, він, користуючись маркетинговим терміном з однієї старої, втім, досі актуальної книги, «диференційований за витратами».

7. Держава не зобов’язана нічого у вас купувати просто тому, що вам так хочеться. Це ваш бізнес, і відповідальні за нього ви, а не держава.

8. Держава – це такий же звичайний замовник, як і ваша компанія чи ви особисто, коли ви щось купуєте. Вона теж хоче придбати товар належної якості за мінімальною ціною. Як і ви.

Це ринок. Це конкуренція. Неефективному бізнесу буде важко. Але рішення про перемогу за рахунок стимулювання окремо взятого чиновника не буде. У Дніпропетровській ОДА – точно.

Для нас залишається важливою якість робіт, які виконують підрядники-переможці. У нас існує технагляд, забезпечений обладнанням, наприклад, тепловізорами, інструментами для визначення щільності бетону і витоків тепла у будівлях шкіл, садків тощо. Він має мапу об’єктів і щодня перевіряє споруджувані об’єкти в усій області, відстежуючи всі стадії будівництва. Кожна така перевірка народжує звіт, який завжди доступний керівнику області й усім, відповідальним за будівництво.

Кожен такий звіт доводиться в щотижневому режимі кожному підрядникові й видається план усунення дефектів.

Тут знову може виникнути запитання: навіщо нам усе це? По-перше, ми зацікавлені, щоб усе робилося якісно і відповідно до проєкту, щоб жодна копійка бюджетних коштів не пропала марно. По-друге, це простіше, ніж потім розбиратися з кримінальними справами у зв’язку з порушеннями з боку підрядників. По-третє, так ми боремося не з наслідками поганої роботи, а з причинами. Нам легше контролювати хід будівництва щотижня, вловити, коли воно пішло не так, зупинити і змусити переробити, ніж потім розбирати всю будівлю і з’ясовувати з правоохоронцями. Нарешті, нам не однаково.

Ми кажемо підрядникам, що з нами краще не грати в хованки, що коли вони виграли тендер на 30 мільйонів і вважають, що вже заробили, то вони помиляються. І, контролюючи підрядників, ми вчимося, ми знаходимо якісь рішення, які застосовуємо на інших об’єктах або відмовляємося від них, шукаємо інші.

Місцеві архітектори на наше замовлення створили кілька проєктів шкіл і дитячих садків. І, замовляючи їм ці проєкти, ми не хотіли отримати просто красивий малюнок та й годі, ми також просили продумати, з яких матеріалів доведеться будувати. Наприклад, у нас є дуже багато шкіл, на які після утеплення можна монтувати навісні фасади, а не фарбувати їх. Такий фасад вентилюється, довго служить, на нього є багаторічна гарантія, і вигляд він має сучасний. І ми знайшли в області один завод, який такі фасади виробляє.

Зустрілися з його власником: «Якщо ти даси гарну якість за розумною ціною, то у тебе підрядники закуповуватимуть твої фасади для тисячі шкіл регіону. Просто тому, що ти єдиний виробник в області і за рахунок логістики у тебе найнижча ціна. Усі підрядники автоматом купуватимуть у тебе. Просто дай їм швидкість і якість. Все». Він погодився. Ми почали робити школи. Але в якийсь момент власник заводу, відчувши, що у нього таки «бінґо», змінив технологію і почав поставляти брак. А оскільки він зобов’язався гарантувати якість, фасади довелося переробляти, і це уповільнило темпи будівництва.

Наші підрядники ще помучилися з ним деякий час, а потім вирішили відкрити два свої мінізаводи з виробництва фасадних панелей.

Жадність породжує бідність. Насправді історій, коли люди намагалися таким чином заощадити за рахунок платників податків, чимало. Тому з кожним підрядником у нас є договір про гарантії, тому у нас суворий технагляд.

Якось наші експерти приїхали в дитячий садок і увімкнули тепловізори. За договором з підрядником підлога мала бути з підігрівом. Але тепловізор цього не побачив. Ми змусили розкрити підлоги в садочку і зробити їх теплими, як і домовлялися.

Мільярд євро, спрямований приватним компаніям, а не всіляким збитковим комунальним підприємствам, перетворюється на ще більші суми завдяки тому, що роботу отримують суміжні галузі.

Частину грошей з того мільярда євро ми отримуємо назад до бюджету у вигляді податків, які знову скеровуємо на розвиток. Усе просто.

Нині у нас в області працює багато дорожньо-будівельних компаній. Одна з них та, якій турецький підрозділ Ford дав статус дилера. Чому? Бо вона кілька років поспіль закуповувала по 200–300 вантажівок – більше, ніж звичайні дилери в Україні. Завод відвантажував машини їй безпосередньо. Статус дилера дозволив компанії користуватися відповідними знижками й відкрити власну ремонтну базу. Ця компанія вже інвестувала близько 1 млрд гривень у нашу область, тобто вона прийшла надовго. Це показник того, що приватний бізнес вірить в нас.

Тепер ми вже не регулюємо використання ProZorro, цей процес відбувається автоматично – 100 % закупівель відбуваються в цій системі. Але в нас діє власна система моніторингу, це моніторинг з боку громадської організації, з якою ми досі співпрацюємо. І це один з рідкісних прикладів плідної взаємодії влади й громадської організації. Але все-таки найприємніше для нас – знати, що у нас почали зростати великі компанії.

Якось ми приїхали до одного із сіл і побачили на будівельному майданчику новий баштовий кран. Баштовий кран у селі на будівництві нового корпусу сільської школи з обсерваторією! Такого тут не було ніколи.

Ми зателефонували підряднику й запитали: «Ви що – кран купили?» Він каже: «Я купив два крани». Просто він розуміє, які обсяги робіт його чекають найближчими роками. У нього з’явилася можливість планувати й інвестувати. Він упевнений, що ОДА інвестуватиме в будівництво.

Іншого разу ми зібралися на регулярну нараду з дорожніми компаніями і просто розмовляли – про поточні роботи, їхню якість, плани на майбутнє. У нас є така традиція: без камер і преси збиратися й обговорювати проблеми і ділитися досвідом, адже, по суті, будь-який державний орган виконує сервісну функцію стосовно бізнесу, повинен йому допомагати і робити все, щоб бізнесу було комфортно працювати – у кого яка технологія як спрацювала, у кого які проблеми з контролюючими органами, хто на кого тисне, хто яких помилок у роботі припустився і чому і т. д. Під час розмови спливла тема зарплат. І шляховики сказали, що нині не проблема людині з добрими навичками заробляти 1 000 євро на місяць. Але той, хто звик не працювати, а відбувати час, вилітає з роботи вже за тиждень.

Щороку, виділяючи з обласного бюджету сотні мільйонів гривень на нові дороги в області (у 2018 році сума вже була 1,3 мільярда гривень, і це без урахування Дорожнього Фонду та Укравтодору), ми змушували дорожньо-будівельні компанії зростати шаленими темпами, інвестувати в техніку, технології й людей.

Так от, інвестиції в людей виявилися найскладнішими. Охочі отримувати 1000 євро є. Охочих для цього вкалувати – практично немає.

Траплялося сотні разів, коли новий працівник приходив у дорожню компанію, працював два-три дні у бойовому режимі, а потім починав ухилятися, гнати брак і симулювати недоумство.

Вкладений нами мільярд євро створив нові робочі місця. Цей мільярд підняв зарплати, і тепер немає сенсу багатьом кваліфікованим робітникам виїжджати на заробітки до інших країн. Хочеш працювати? Готовий вчитися? Зароблятимеш непогані гроші і при цьому житимеш вдома зі своєю родиною, а не за кордоном, і спатимеш не в общазі на двоярусному ліжку, а у своєму власному.

Наші місцеві роботодавці зрозуміли: якщо вони підвищать зарплати до рівня польських, то зможуть найняти фахівців, які звикли їздити на заробітки до Польщі та інших країн. Але роботодавці хочуть і віддачі, як у Польщі.

Випадково хтось зі шляховиків узяв на роботу групу чоловіків, які вже повернулися з Польщі. Ті з подивом дізналися, що вдома теж нормально платять. Але ці чоловіки вже знали, що треба й працювати, як у Польщі, тоді й заробітки вдома будуть такими ж.

Ось так випадково ми виявили багатьох людей, уже готових вкалувати й отримувати за це нормальні зарплати.

Якось одна з дорожніх компаній пішла до фірм, що займаються працевлаштуванням наших робітників за кордоном, і сказала: «Хлопці, вам відтепер платитимемо за працівників, яких ви працевлаштовували в Європі. Поверніть їх додому і заробите ще більше».

На практиці такі фірми втрачають своїх клієнтів після першої ж їх відправки на роботу до ЄС, бо далі працівники можуть уже впоратися й самі. Наші компанії готові платити хедхантерам за кожного з них, і таким чином хантери заробляли б на одному клієнтові двічі: виряджаючи їх за кордон і працевлаштовуючи потім у Дніпропетровській області. Тож наші «заробітчани», розуміючи, що вдома можна заробляти так само, як у Європі, вважають за краще нікуди наступного разу не їхати.

Крім того, їхня цінність у тому, що там вони навчені: необхідно працювати багато і якісно. Тут від них вимагають те саме, й до того ж вони будують свою власну країну.

Водночас над самою компанією нависає ОДА і вимагає дотримання термінів і стандартів якості.

І якщо відмотати час назад, то виявиться, що все це почалося саме з ProZorro.

Зростання ділової активності, спровоковане, у тому числі, й ОДА. І не запитуйте мене, чому це вдалося Резніченкові з його Командою, а деяким іншим – ні. Стартові умови в усіх були однаковими.

Зростання показали навіть ті галузі, яких ми майже не торкалися. Наприклад, сільське господарство.

Наш підхід був простий – держава не повинна нікуди втручатися і нав’язувати себе. Усе, що може працювати без держави з її ініціативами, так і має працювати.

Дніпропетровська область – єдина в країні, яка протягом 2016–2018 років постійно нарощувала обсяги випуску сільськогосподарської продукції на 3–7 %. Щороку! Але ж ми не найаграрніша область! І ми – перша обласна адміністрація, яка взагалі не чіпає сільське господарство, як це було заведено раніше. Точніше, ми надаємо йому нашу підтримку на будь-якому рівні: у стосунках з Держкомземом, з правоохоронцями, у боротьбі з рейдерами. Але це все. Ми не вчимо аграріїв, як їм жити. Вони знають про це краще за будь-якого чиновника.

Єдине, що ми запитуємо у наших фермерів, – чим допомогти? Ввести в експлуатацію збудований ними елеватор? Допомогти із землею на будівництво ще одного? Вибити в Міністерстві інфраструктури дозволи на проїзд? Придумати, як отримати дозволи на проїзд негабаритної техніки на три місяці, а не на добу? Збудувати нову школу в селі, зробити дорогу до їхньої бази? Ось чого ми бажали б для сільського господарства.

У нас в ОДА був департамент сільського господарства, що складався з 91 людини. Ми не знаємо, що вони робили. Тепер їх залишилося дванадцять. Хоча такого департаменту у нас взагалі не повинно бути. Чим він займається? Навіщо він потрібен? У цьому департаменті був окремий відділ організації ярмарків, до якого входило четверо виконавців. А що – без них ярмарки не можуть проводитися? Можуть. Тоді на біса вони потрібні?