Читать книгу Пастка для різника - Юрій Даценко - Страница 14

Хто й чому вирішив збудувати тюремний замок у центрі Проскурова, серед житлових будинків і магазинів, знали, певно, лише архівні документи. Самі ж мешканці ставилися до похмурої будівлі, обведеної високим муром, без особливої опінії. Щоправда, коли б хто призначив зустріч «біля тюремного замку», то почув би у відповідь здивоване:

– А хіба у Проскурові є замок?

Замком споруда йменувалася також тільки на паперах, та ще, може, якийсь залюблений у свою справу архітектор упізнав би у прямокутникові стін «зразковий проект повітового тюремного замку», рекомендований до кам’яного увіковічнення у багатьох містах і містечках імперії.

Хоча дорога до в’язниці зайняла якусь дещицю часу, під ворітьми довелося постояти, гримаючи важким кільцем і чекаючи на вартового.

Коли Якову почав уриватися терпець, у брамі прочинилося віконечко й звідти на світ глипнуло почервоніле око.

– Кого там чорти несуть?

– Не надто ласкаве привітання…

– Що-о?

Із голосу Яків здогадався, що вартовий – завсідник найближчого генделика й поціновувач не тільки міцного пійла, а й нагоди добряче почухати кулаки об мармизи колег по пляшці. Час було згадати офіціоз.