Читать книгу Лола у весільній подорожі - Ізабель Абеді - Страница 5

Помирати мені не довелося!

Маман Алекса сказала «уї» й попросила називати її Люсиль. Яскраво сяяло сонце, а ми мчали в елегантному чорному спортивному автомобілі передмістям Жермен-де-Пре. Ми – це мама, папай і я. Інші поїхали на таксі.

– Жермен-де-Пре – один із найчудовіших районів Парижа, – шепнула мама мені на вухо. Її розгубленість уже минула, і зараз вона була схожа на тітку Лізбет, коли та від захвату починає жбурлятися виноградом. Мама нахилилася вперед і щось сказала Люсиль. Обидві розсміялися. Ой! Мама, виявляється, говорить французькою мовою! От уже не знала. Натомість бразильську вона ледь-ледь розуміє, розмовляти папай навчив тільки мене.

Я закинула голову. Небо було синє-синє. Моє волосся пестив паризький вітер, і я почувалася справжньою кінозіркою. Або людиною, чиє найбільше бажання щойно здійснилося. Люсиль мала рацію. Звісно, нам не вистачило б часу побачитися з Алексом, якби літак вилетів вчасно. До Рю де Бак ми добиралися майже годину.

Назву цієї вулиці я писала вже разів із сто – на конвертах із листами до Алекса. Але я навіть не уявляла, що вона така гарна. Раніше, коли я чула слова «Рю де Бак», мені ввижалося щось на кшталт вервечки сміттєвих баків. Але тепер я точно знаю, що це чудова вулиця. Набагато краща, ніж знамениті Єлисейські Поля, якими я дефілювала у мріях зі своїми левами тієї пори, коли уявляла себе знаменитою приборкувачкою.

На Рю де Бак було багато маленьких крамничок. Одяг із оксамиту й шовку, прикраси з коштовними каменями й навіть опудала левів, які мені, якщо чесно, здалися жахливими, – там можна було купити все, що завгодно. Щоправда, для цього вам знадобилася б ціла купа грошей і маса часу. Грошей у мене в кишені не було, а час на паризькі магазини витрачати зовсім не хотілося. Нехай цим займаються інші.

Мама хотіла купити деякі дрібнички, тому що наш багаж залишився в аеропорту. Паскаль хотів показати тітці Лізбет магазин із м’якими іграшками. Пенелопа та Фло хотіли їсти, а папай хотів зателефонувати до Бразилії, щоб повідомити тітці Мемі про затримку рейсу. Крім того, йому потрібно було взяти ключі в готелі. Він був розташований неподалік і, як сказала Люсиль, був маленьким, але симпатичним.

– Ми з Паскалем вас проведемо, – запропонувала вона, коли ми стояли перед дверима їхньої квартири. І підморгнула мені: – А ти здивуєш Алекса. Можу собі уявити, які в нього будуть очі!

Люсиль поклала мені в руку ключ.

– Тільки не підхопи якийсь вірус, – суворо сказав папай.

Фло підняла вгору великий палець і посміхнулася.

І ось нарешті я стояла перед цими дверима. Важкими лакованими дверима наприкінці довгого передпокою з до блиску відполірованим паркетом. На дверях красувалися срібні зірочки. Я тихенько відчинила замок, і голова моя страшенно засвербіла.

Алекс ніяких «очей» не зробив. Він спав.

Щоб добратися до його ліжка, мені дове-

лося перелазити через купи одягу, шкільних зошитів і компакт-дисків, що були безладно розкидані на підлозі. На стіні висів величезний плакат із зображеннями планет, а на столику поряд із ліжком стояла фотографія в рамці. Моя фотографія!

Я почухала голову відразу обома руками.

А потім обережно сіла на краєчок ліжка й почала дивитися на свого друга.

Алекс спав на боці.

Обличчя в нього палало, темно-русяве волосся прилипло до лоба. Я поклала долоню на його чоло: воно було дуже гарячим.

– Лоло, – пробурмотів він, не розплющуючи очей.

Я ледве не розридалася.

– Я тут, – прошепотіла я й узяла Алекса за руку. – Подивися на мене.

Вії в нього здригнулися. Повільно, начебто через силу, він розплющив очі.

– Ну? – сказала я. – Ти радий?

На губах у нього з’явилася блаженна посмішка. Він повторив моє ім’я й знову заплющив очі. Витяг свою руку з моєї й перевернувся на другий бік. Пролунало французьке хропіння, і я подумала, що так далі не можна.

– Агов! – гукнула я й почала трусити свого друга за плече. – Ти що, хочеш бачити мене тільки уві сні? Я тут, насправді тут!

Алекс обернувся й так здивовано втупився в мене, немовби я була великоднім зайцем і Санта Клаусом в одній особі. Його очі блищали, і я ніяк не могла зрозуміти, це від температури, від страху чи від радості.

Алекс сів, і одразу пролунав дзвінок у двері.

– Що… – він ніяк не міг отямитися. – Я… Лола? Але я думав… що ти в аеропорту!

– Я там і була, – посміхнулася я.

Я б сказала ще щось, але тут у двері знову подзвонили. І ще раз.

От нетерплячі! Алекс знесилено звалився на подушку, а я зітхнула й пішла відчиняти. Могли б залишити нам і побільше часу.

Але це були не наші.

За дверима стояла дівчинка. У неї було темно-русяве блискуче волосся й симпатичне обличчя з дрібненьким ластовинням на носі. У руці в неї була книга.

Ми мовчки дивилися одна на одну. Потім дівчинка щось запитала. Пролунало це так:

– Алекзандр, етілья?

Напевно, вона хотіла дізнатися, чи вдома Алекс. Але перш ніж відповісти, мені потрібно було дещо з’ясувати.

– Ти Марі-Лу? – сердито запитала я.

На випадок, якщо вона не зрозуміла, я тицьнула її в груди й повільно та чітко вимовила:

– Марі-Лу? Ти?

Дівчинка кивнула. Вона подивилася на мене знизу вгору і звела брову. Я остаточно розсердилася. Звісно, я знала про Марі-Лу. Вона допомагала Алексу з математикою і кілька разів позичала йому свій телефон. Але тоді я ще не знала, як виглядає його репетитор. Про себе я називала її коровою Лу і уявляла, що в неї постійно закладений ніс. Вона мені здавалася настільки смішною, що ревнувати до неї було просто нерозумно. Але зараз я мала справу не з фантазіями. Марі-Лу спробувала пройти повз мене до кімнати, і мої ревнощі вибухнули, як повітряна кулька.

– Слухай мене уважно, Марі-Лу! – прошипіла я, заступаючи їй шлях. Указавши на себе, я промовила: – Я Лола Фелозо. Алекс – мон шері! Це зрозуміло? Сьогодні Алекс хворіє! Ніякого етілья! Ніякої математики! Оревуар!

Здається, «оревуар» – це «до побачення». Але я не була впевнена. Краще б, звісно, я сказала «прощавай».

Марі-Лу зморщила ніс. Нежиті в неї ніякої не було. А очі в неї були, як у Бембі, – великі й блакитні. І дивилися вони на мене глузливо.

Я захлопнула двері й повернулася до кімнати Алекса.

Мій друг знову спав.