Читать книгу Книга радості: вічне щастя в мінливому світі - Дуглас Абрамс - Страница 5

Більшість релігій дотримуються стійкого переконання, що тривале щастя не можна знайти за допомогою наших органів чуття. Хоча органи чуття можуть викликати тимчасову насолоду, вона завжди є скороминущою і не здатна бути джерелом тривалого задоволення. Є буддійське прислів’я про те, що намагання знайти щастя у сенсорних відчуттях нагадує спробу втамувати спрагу морською водою. Але яким саме є зв’язок між радістю і насолодою, а також між тим, що Далай-лама назвав щастям на фізичному рівні та щастям на ментальному рівні?

– Ваша Святосте, багато людей вважають, що ви як монах відмовились від будь-яких насолод і задоволення.

– І сексу, – додав Далай-лама, хоча я мав на увазі зовсім не це.

– Що? – спитав архієпископ.

– Сексу, сексу, – повторив Далай-лама.

– Невже ти справді це сказав? – недовірливо промовив архієпископ.

– Ой-ой, – засміявся Далай-лама, спостерігши подив архієпископа. Після цього він заспокійливо поплескав його по плечу, чим викликав у нього регіт.

– Окрім сексу, – сказав я, намагаючись продовжити обговорення, – чи відмовились ви від насолоди і задоволення? Я сидів поруч із вами під час обіду, і було схоже на те, що вам дуже смакувала чудова їжа. Яку роль для вас відіграють життєві насолоди?

– Я люблю їжу. Без їжі мій організм не може існувати. Ти теж, – сказав він, повертаючись до архієпископа, – не можеш постійно думати: Бог, Бог, Бог. Я не можу постійно думати: співчуття, співчуття, співчуття. Співчуття не наповнює мій шлунок. Але, розумієте, щоразу треба розвивати в собі здатність уживати їжу без прив’язаності.

– Га? – перепитав архієпископ, не розуміючи вжитого Далай-ламою буддійського терміна прив’язаність і, мабуть, не зовсім розуміючи, як можна не бути прив’язаним до їжі.

– Не їсти через жадібність, – пояснив Далай-лама. – Їсти лише для того, щоб жити. Слід думати про глибшу цінність поживи для тіла.

Якось за столом Далай-лама показав мені свою тарілку з тибетським рисово-йогуртовим пудингом і сказав:

– Це типова страва тибетського ченця – обожнюю її.

Він ласував нею. Було щось глибоко заспокійливе в тому, що задля святості не треба відкидати прості радощі життя, такі як смачні страви, особливо пудинг.

Я був цілком впевнений у тому, що цей десерт дав йому неабияке задоволення. Далай-лама однозначно відчував радість за допомогою сенсорних відчуттів. Я подумав про межу між насолодою і жадібністю. Чи пов’язано це з другою або третьою добавкою, тобто з розміром порції, чи зі ставленням до кожного шматка? Джінпа поділився зі мною відомою тибетською молитвою, яку часто читають перед вживанням їжі: «Сприймаючи цю страву як ліки, я насолоджуватимусь нею без жадібності і злості, керуватимусь не ненажерливістю чи гордістю, не бажанням погладшати, а прагненням підкріпитися». Можливо, Далай-лама мав на увазі, що для того, щоб сприймати їжу як поживу для тіла, не треба заперечувати втіху і задоволення, які вона дає.

– Повертаючись до вашого запитання, – сказав Далай-лама, – коли ми говоримо про відчуття щастя, слід усвідомлювати, що насправді є два його види. Перший – це насолода, котру ми відчуваємо органами чуття. Приклад, який я навів, – секс – є одним з таких відчуттів. Але ми можемо також відчувати щастя вищого рівня завдяки нашому розуму, а саме завдяки любові, співчуттю і щедрості. На цьому глибшому рівні щастя характеризується відчуттям довершеності. Тимчасом як радість органів чуття швидкоплинна, ця глибша радість триває значно довше. Це і є справжня радість.

Людина, котра вірує, розвиває в собі цю глибшу радість за допомогою віри в Бога, яка дає їй внутрішню силу душевний спокій. Ті, хто не вірує, або нетеїсти, такі як я, мусять розвивати в собі цю глибшу радість, тренуючи власний розум. Ця радість або щастя зароджується всередині людини. Після цього насолода для органів чуття стає менш важливою.

Упродовж останніх кількох років я обговорював з ученими це розрізнення між сенсорним рівнем насолоди й болю та глибшим рівнем ментального щастя і страждання. Якщо ми зараз глянемо на сучасне матеріалістичне життя, складеться враження, що людей більшою мірою цікавлять сенсорні відчуття. Ось чому їхнє задоволення дуже обмежене і нетривале, адже для них відчуття щастя сильно залежить від зовнішніх стимулів. Наприклад, вони почуваються щасливими, поки грає музика.

Далай-лама схилив голову набік і усміхнувся, немов насолоджуючись музикою.

– Коли трапляється щось хороше, вони щасливі. Коли їжа добра, вони щасливі. Коли ці речі зникають, вони нудяться, тривожаться й почуваються нещасними. Звичайно, це не нове. Навіть за часів Будди люди потрапляли в цю пастку і вважали, що сенсорні відчуття дадуть їм щастя.

Отже, коли радість виникає на рівні розуму, а не тільки органів чуття, ти можеш підтримувати глибоке відчуття задоволення значно довше – навіть протягом двадцяти чотирьох годин. Тому я завжди кажу людям: треба приділяти більше уваги ментальному рівню радості й щастя. Не лише фізичній насолоді, а й задоволенню на рівні розуму. Це – справжня радість. Коли ви радісні й щасливі на ментальному рівні, фізичний біль обмаль важить. Але якщо немає радості або щастя на ментальному рівні, а є надмірні хвилювання, надмірний страх, тоді навіть фізичні блага і насолода не зменшать ментальний дискомфорт.

– Багато наших читачів, – сказав я, – розуміють, що таке фізична насолода, або фізичний вимір радості та щастя. Вони знають, які відчуття в них викликає смачна їжа чи гарна пісня. Утім, що таке це ментальне щастя або ментальна насолода завдовжки в двадцять чотири години, про яку говорите?

– Щире відчуття любові й тепла, – сказав Далай-лама.

– Ви прокидаєтеся з цією радістю на душі? – запитав я. – Навіть до того, як випили кави?

– Якщо розвинути в собі велику турботу про добробут усіх розумних істот і людей зокрема, ви почуватиметеся щасливими зранку, навіть до того, як вип’єте кави. Такою є цінність співчуття, співпереживання іншим. Розумієте, навіть якщо присвятити десять-тридцять хвилин роздумам про співчуття, про люб’язне ставлення до інших, ви помічатимете результат цілий день. Таким чином можна підтримувати спокійний і радісний настрій. У кожної людини траплялися такі випадки, коли вона була в гарному настрої, а потім виникали проблеми, і вона почувалась нормально. Коли в тебе дуже кепський настрій, навіть якщо до тебе прийшов твій найближчий друг, ти і далі почуваєшся нещасним.

– Ти так почувався, коли я приїхав? – жартівливо запитав архієпископ.

– Саме тому я поїхав зустріти тебе в аеропорту – щоб почуватися ще нещаснішим… і створити тобі проблеми!

* * *

У науці є термін на позначення незадовільних результатів від пошуку насолоди – бігова доріжка гедонізму. Вона названа так на честь грецької філософсь кої школи, яка вважала насолоду за найбільше благо. З давніх-давен у гедонізму були свої прихильники, починаючи від народження писемної культури В епосі про Гільгамеша Сідурі жіноче божество ферментації (тобто алкоголю) навчає ось чого: «Наповнюй свій шлунок. Веселися щодня і щоночі Нехай твої дні будуть сповнені радості. Танцюй і грай музику вдень і вночі… Лише це турбує людей». Навіть у глибоко духовній культурі стародавньої Індії, яка на значну міру стала джерелом тибетської традиції Далай-лами, існувала гедоністична школа під назвою «чарвака». Багато в чому для більшості людей гедонізм є філософією за замовчуванням; без сумніву, він також став головною ідеєю споживацької культури.

Проте вчені з’ясували: що дужче ми відчуваємо будь-яку насолоду, то менше вона на нас впливає і то більше сприймаємо її як належне. Перша тарілка морозива смакує неперевершено, друга – просто смачна, а третя спричиняє розлад шлунка. Це схоже на наркотик, який треба приймати в дедалі більших кількостях, щоб відчути такий самий кайф. Але, схоже, у літературі таки згадується один потужний і надійний спосіб змінити наше самопочуття. Це те, що Далай-лама й архієпископ обстоювали впродовж першого дня: наші стосунки, особливо те, як ми виражаємо любов і щедрість до інших людей у нашому житті.

Річард Дейвідсон, нейробіолог, із яким я обідав у Сан-Франциско, застосував дослідження нейровізуалізації до об’єднаної теорії щасливого мозку. Мене настільки захопила його розповідь, що я не міг зосередитися на рулетах, які принаймні на фізичному рівні були дуже славними.

Як пояснив мені Дейвідсон, є чотири незалежні нейронні контури, які впливають на наш сталий добробут. Перший з них – «наша здатність підтримувати позитивний стан». Цілком логічно, що здатність підтримувати позитивний стан або позитивні емоції безпосередньо позначається на спроможності відчувати щастя. Ці два видатні духовні лідери заявляли, що найшвидший шлях до цього стану – починати з любові та співчуття.

Другий контур відповідає за «нашу здатність відновлюватися після негативного стану». Найдужче мене вразило те, що ці контури зовсім не залежать один від одного. Можна добре підтримувати в собі позитивний стан, але легко падати в провалля негативного стану і важко з нього виходити. Це багато що пояснювало в моєму житті.

Третій контур, також незалежний, але необхідний для інших, – «наша здатність зосереджуватись та уникати неуважності». Звичайно ж, для розвитку цього контуру існує багато медитативних прийомів. І у випадку з зосередженням на диханні, і у випадку з мантрами й аналітичною медитацією, яку щоранку виконує Далай-лама, засадничою є ця здатність фокусувати свою увагу.

Четвертий і останній контур – «наша здатність бути щедрими». Мені це здалося неймовірним – у нашому мозку є цілий контур, один із чотирьох, присвячений щедрості. Не дивно, що йому настільки приємно, коли ми комусь допомагаємо, або коли хтось допомагає нам, або коли ми просто стаємо свідками надання допомоги іншим – те, що Екман назвав піднесенням як один з вимірів радості. Існують вагомі й переконливі докази того, що в нас закладено співпрацю, співчуття і щедрість.

Джон Барг, один із провідних світових експертів у науці несвідомого, описує це як одну з-поміж трьох природжених (часто несвідомих) цілей – вижити, залишити потомство та співпрацювати. У лабораторних експериментах діти віком вісімнадцять місяців, яким показували ляльок, повернених обличчям одна до одної, були більше налаштованими на співпрацю, ніж ті, яким показували ляльок, відвернених одна від одної. Цей несвідомий рушій, який можна ввімкнути чи вимкнути, на думку Барга, являє собою цікавий приклад того, що співпраця – це глибокий еволюційний стимул, який виникає на найбільш ранніх етапах нашого розвитку. Мабуть, менш приємним є те, що цей рушій спонукає нас до співпраці й чемного ставлення до тих, хто схожий на наших вихователів і на наших імовірних захисників. Ми обережніше ставимося до людей, які мають інакший вигляд: у цьому криється несвідоме коріння упереджень. Схоже, наша емпатія не поширюється на тих, хто не входить до нашої «групи». Мабуть, саме тому архієпископ і Далай-лама постійно нагадують нам, що ми всі насправді належимо до однієї групи – людства. Утім, здатність і бажання співпрацювати й бути щедрим до інших закладено в наших нейронних контурах, і їх можна використовувати на особистому, соціальному та міжнародному рівні.