Читать книгу Міфи та легенди українців - Юрий Винничук, Юрій Винничук - Страница 14

Водному селі жив чоловік – здається, й роботящий, однак весь час діло в нього не йшло на лад: б’ється, як риба об лід, а ніяк не може вибитися з убозтва. Якось він замислився: «Що за притичина така, що я ніяк не розживуся? Невже мене Злидні обсіли?» А йому хтось та й відповідає: «Бо й справді обсіли, і скільки б ти не бився, не розбагатієш, доки ми будемо в тебе».

Чоловік був не дурень. Розкинув трохи думками туди й сюди та й питає:

– Та хіба вас багато в мене розвелося?

– Багато, – озвалося те ж саме.

– А чому ж вас не видно? – знов питається.

– Це ми такі маленькі, що нас ніхто не бачить.

– Де ж ви поміщаєтесь?

– Та ми будь-де можемо бути.

Саме тоді чоловікові схотілося понюхати тютюну, і він відкрив ріжок.

– А ось тут, у ріжку, вміститесь? – питає.

– Аякже! – відгукнулось те, і вмить почувся голос з ріжка: – Ось ми вже всі в ріжку!

Чоловік швидко заткнув ріжок закладкою, а далі гайда до занедбаного млина і поклав ріжок під вал. Відразу ж після цього все в чоловіка пішло чудово: чи сам зробить, чи іншим накаже що робити, – все йому вдається. З’явився в нього достаток, а там і багатство.

В тому ж селі жив великий багатій, та тільки такий заздрісний, що й Боже ти мій! Він страшенно ремствував і досадував, як, бувало, розживеться хтось інший. Особливо ж злостився він з приводу того, що недавній злидар раптом наздоганяє його в маєтності. Довго сушив він голову, аби відгадати, як це бідняк так швидко розбагатів, та нічого не міг придумати. От він і підійшов до колишнього бідняка жартом та й вивідав, нарешті, від нього самого, чому той багатіє. А вивідавши усе, заздрісний багатій дістався до того млина, де бідняк сховав ріжок із Злиднями, вийняв його з-під вала й випустив Злиднів на волю. Багатій думав, що Злидні знову повернуться до бідняка; однак вони побоялись повернутися до свого колишнього господаря, який міг знову зле позбиткуватися над ними, та й пішли до заздрісного багатія, на нове місце. Звідтоді багатієві все як ножем відтяло: в усьому він став зазнавати збитків, і невдовзі статок його пішов прахом. Худоба виздихала, коней покрали, вівці попропадали; хліб перестав родити; а врешті-решт пожежа зовсім знищила все подвір’я, й тік, і клуню, і заздрісний багатій став таким само бідняком, в якого раніше оселилися Злидні. Покаявся він тоді, та було вже пізно: лихо не минулось. Одна лиш утіха й лишилася в нього – розповідати людям, через що скоїлося з ним таке лихо. Частенько він тоді казав іншим: «Кайтесь на мені й не мисліть нікому зла, а найгірш із заздрості».