Читать книгу Міфи та легенди українців - Юрий Винничук, Юрій Винничук - Страница 16

Найголовніша робота, яку суворо заборонено в п’ятницю і ввечері проти п’ятниці, – прядіння. Жінці, котра пряде у п’ятницю, на тому світі «пробивають горло клоччям», а на цьому світі в неї не родитимуть коноплі, які, до того ж, випиватимуть горобці.

Сиділа якось одна дівчина під п’ятницю і пряла. Коли чує – «щось» підходить під вікно.

– А ти, дівко, прядеш?

– Пряду, – відповідає.

Вона (П’ятниця) раптом як кине у вікно горстку веретен та й каже:

– На ж тобі ці веретена: щоб ти їх до світанку всі запряла; а коли не запрядеш, – каже, – то не житимеш більше на світі! – І пішла собі.

Дівчина злякалась. «Що ж мені в світі Божому робити тепер?» – гадає собі, тому що як швидко не пряди, а більше двох чи трьох веретен не напрядеш. Між тим П’ятниця шпурнула їй штук двадцять веретен. Що тут робити? Взяла вона, та на одне веретено нитку напряла, на друге нитку, на третє… аби пошвидше, тоді викинула всі їх за вікно та й зачинилася. Трохи згодом П’ятниця знову підходить до вікна.

– А, – каже, – здогадалася, зрозуміла, що зробити; щастя твоє! Десь ловко навчилася, а то інакше – не жити б тобі більше на світі; знала б ти, як прясти проти п’ятниці!

Дівчина від жаху так і впала ницьма.

В одного чоловіка було три невістки. Одна з них цілий рік нездужала і дала обітницю нічого не робити в п’ятницю – так само, як у неділю. Інші дві невістки почали сміятися з неї за те, що вона нічого не робить по п’ятницях. Якось у п’ятницю одна з них пішла воду носити, а друга стала мички микати, третя ж, котра дала обітницю, сіла собі на печі й сидить. Ось перша змикала ціле повісмо, причому – ні з того ні з сього – в неї заболіла голова, і вона заснула; друга п’ять разів принесла води. Раптом до хати входить дівчина, сама П’ятниця, заглянула на пічку і каже тій, котра нічого не робила:

– Ти нікому нічого не розповіси?

– Ні.

– Дивися ж, що я робитиму, і наказуй усім, щоб по п’ятницях не працювали.

Тоді взяла голову тієї невістки, котра змикала повісьмо конопель, розколола її, зняла череп, геть-чисто всю кострицю всипала в голову, після чого зшила її шовком, як вона раніш була. Дівчина пішла з хати, а невістка та прокинулась і все хапається за голову: надто вже вона розболілася в неї. Невістка, котра нічого не робила, всміхнулась при цьому.

– Чому ти смієшся? Це ти мені наврочила за те, що я багато мичок намикала! Сама, либонь – Свята Явдоха (Євдокія), сидиш собі на печі, нічого не робиш!

Вона з тієї пори захворіла, а третя невістка все лиш посміюється, однак таємниці не розкриває. Возили хвору і до лікарів уже – ніхто не допомагає, і вона так промучилась цілий рік, що хоч помирай. Раптом третій невістці, яка не працювала по п’ятницях, являється якось уві сні Свята П’ятниця і каже:

– Скажи хворій, щоб вона дала таку обітницю: хай поститься п’ятнадцять п’ятниць і найме п’ятнадцять молебнів у п’яти церквах, – тоді вона одужає.

Вона розповіла все хворій, але та не звернула на це ніякої уваги. Тоді П’ятниця явилася до неї самої уві сні і каже:

– А чи знаєш, що є у твоїй голові?

– Не знаю.

– А хочеш знати?

– Хочу.

– Якщо не хочеш діла сполнять, то помреш, залишиш сиротами дітей.

– Виконаю діло, – пообіцяла тоді хвора.

П’ятниця сказала:

– Висякайся на землю!

Сякнула вона – і з носа почала випадати костриця.

– Дивись, що в твоїй голові!

Хвора впала на коліна; тоді почала поститися і молитися. Знову явилась П’ятниця, наслала на неї глибокий сон, розпорола голову, вимила, вичистила, зцілила, а кострицю всю склала на купку. Хвора прокинулась, розплющила очі, глянула, а перед нею лежить уся костриця, яку вона намикала з мичок.

– Більше не чинитимеш так? – спитала П’ятниця.

Хвора зареклася так робити.