Читать книгу Мелодія кави у тональності кардамону - Наталія Гурницька - Страница 20

Розділ 1

Як цілком розвиднилося, Анна не зауважила. Заколисана рівномірним ковзанням саней по снігу та затишним теплом овечих шкур, якими Адам огорнув її ледь не по саму шию, несподівано для самої себе почала дрімати і розплющила сонні очі лише тоді, коли вони проминули Замарстинів та опинилися в межах Жовківської рогачки.

Спочатку Анна злякалася, що хтось зі знайомих чи рідні може побачити їх із Адамом разом, проте, коли без жодних проблем в’їхали на Хорунщизну,[15] їй трохи відлягло від серця. Тут в Адама власний будинок, і він, напевно, вирішив поселити її в себе. Уже зараз почувалася у відносній безпеці, а коли позаду залишився ще й сад готелю «De La Rus»,[16] то й зовсім змирилася зі своєю долею. Добре все ж таки, що Адам живе в сепарації зі своєю дружиною – вона не перейматиметься тим, що у її чоловіка є коханка. Все одно щось там привело їхній шлюб до сепарації, а почуття – до охолодження. Поява коханки в житті Адама нічого не змінить.

Заспокоєна своїми думками та малолюдністю околиць, Анна обережно визирнула з-під крисів капелюшка. Вітер майже стих, сніг уже не падав, і навіть з-за хмар визирнуло сонце. Звичайний зимовий день. Довкола, щоправда, ще доволі багато снігу – повідгортати встигли лише дороги та стежки при парканах, але білі кучугури обабіч дороги та снігові шапки на будинках та деревах перетворили передмістя у казковий світ. Затишний, спокійний, відмінний від того, яким він буває за осінньої чи весняної негоди. Цікаво, де тут будинок Адама?

Анна ледь випростала в коліні ногу і знов роззирнулася довкола. Десь там, не надто й далеко звідси, у Духовній семінарії навчається Андрій. От тільки навряд чи вона коли-небудь наважиться зустрітися з ним. Своїм поводженням відмежувала себе від родини і вже не може розраховувати на підтримку. Шкода, бо з Андрієм їй зовсім не хочеться втрачати контакт.

Легку паніку Анна відчула лише тоді, коли вони зупинилися перед недобудованим будинком. Навіщо Адам привіз її сюди? Будинок ще не надається для того, щоб у ньому мешкати. У подвір’ї, щоправда, є стайня, а поміж дерев запущеного саду видно стару, ще не до кінця поруйновану хату. Але що то змінить?

Вона запитально глянула на Адама, а він, випереджаючи її запитання, заговорив сам:

– Сама бачиш, замешкати тут поки що не можна, але я мушу залагодити одну термінову справу і хочу, щоб ти зачекала на мене в старій хаті. Не бійся, ти не змерзнеш. Я розпалю вогонь у печі. Коли повернуся, знатиму, що робити далі й де ти тепер мешкатимеш.

Дивлячись на Адама, Анна не могла нічого зрозуміти. Він не збирається залишати її в себе? Хоче винайняти їй якесь помешкання і навідуватиметься до неї сам? Отже, вона житиме, як звичайна утриманка!

Опустивши голову і намагаючись не розплакатися, Анна відгорнула з колін сукно, підшите овечою шкурою, і спробувала звестися на ноги. Невже вона сподівалася, що якось інакше ввійде у його життя? Якою наївною вона була.

15

Хорунщизна – місцевість між р. Полтвою, Калічою та Шембековою горами.

16

Готель «De La Rus» – готель «Жорж» (колишній «Інтурист»).