Читать книгу Мелодія кави у тональності кардамону - Наталія Гурницька - Страница 7

Частина перша
Увертюра
1846 рік
Розділ 5

Оглавление

Того весняного ранку Анна, поснідавши разом із усіма, заходилася готувати обід. Удягнула поверх домашньої сукні чистий фартух, розправила акуратно відпрасовані складки, витягнула з комірчини борошно і, щоб просіяти його, відсипала трохи у сито. Добре, що сьогодні ніхто не заважатиме їй ліпити вареники. Діти, користаючи з погожого весняного дня, побігли бавитися на вулицю, тітка пішла у справах на Ринкову площу, а вуйко щось робить у пекарні. Година спокою гарантована.

Коли гримнули вхідні двері, Анна невдоволено насупилася, проте не озирнулася. Напевно, з пекарні повернувся вуйко Павло. Цікаво, чому він не зачиняє за собою?

Вона знов насипала трохи борошна у сито, але несподіваний протяг від розчинених дверей та вікна здув поза стільницю добру його жменю. Вставши навшпиньки, Анна потягнулася рукою до вікна, щоб причинити його, проте відчула дивний дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли в тебе за плечима стоїть хтось чужий і уважно за тобою спостерігає.

Випустивши з рук сито, Анна швидко озирнулася й обімліла. Адам? Тут? Але ж…

Забувши про все на світі, вона зробила мимовільний крок йому назустріч, проте, відразу опам’ятавшись, зупинилася. Божевільна. Куди вона йде?

Адам зачинив за собою двері, привітався з Анною, але вона не змогла нічого йому відповісти. Стояла посеред кухні й мовчки дивилася на те, як він підходить до неї дедалі ближче, та відчувала, що серце провалюється кудись у глибоку яму і вже не може виборсатися назовні.

Помітивши збентеження Анни, Адам стенув плечима. Дуже невиразно йому пригадалося, що він десь бачив цю дівчину, проте, де саме – не пам’ятав. Навряд чи вона донька господарів. У тих діти малі, а ця – доросла. Напевно, небога Стефи. Там іще була якась сумнівна справа з будинком, спадком та опікою. Нічого надзвичайного, трапляються і гірші історії.

Дівчина підвела голову. Сполохана паніка в її очах і надто яскравий рум’янець на щоках мимоволі привернули його увагу. Якою вона була колись – не пам’ятав, але зараз дівчинка видалася йому доволі приємною. Невинна і дуже молода. Десь років чотирнадцять-п’ятнадцять. Гарне личко, довге до пояса волосся, виразні очі, маленький напіврозкритий ротик, теплий погляд. Виглядає трохи наївною, проте цей недолік дуже швидко минає, а враховуючи те, що вона гарна, невинною вона теж залишатиметься недовго. Такі дівчата рано виходять заміж. Очевидно, претендентів на її руку й зараз не бракує.

Він уважніше ковзнув по ній поглядом. Невисока на зріст, тоненька у стані, зграбна, округла, з маленькими ручками та ніжками, з гарно розвиненими грудьми. Здається, вона і зараз цілком надається до шлюбу.

М’яко усміхнувшись, він іще раз озирнув дівчину з ніг до голови. Акуратна порцелянова лялечка – невеличка і тендітна. Саме той тип жіночої вроди, який подобається йому найдужче. Колись вона перетвориться у дуже вродливу жінку. Цікаво, скільки їй років?

Перехопивши погляд Адама, Анна ще дужче зніяковіла. Здається, вона йому подобається, але подобається зовсім не так, як їй би хотілося. Вона взагалі не повинна дозволяти, щоб на неї так дивилися. Може, вона чимось спровокувала його? Може, надто близько стоїть?

Анна спробувала відступити, проте відразу вперлася в стільницю. Цікаво, чим спровокувала? Вона ж іще жодного слова не сказала. Певно, з нею щось негаразд? Може, ґудзик на сукні розстібнувся або щось із одягом?

Вона обережно скосила очі додолу. Ні, все нормально. Ґудзики старанно защепнуті, і спідниця опускається додолу акуратними рівними складками. Може, волосся розтріпалося і вона виглядає нескромно?

Анна машинально підняла руки, щоб пригладити і справді розтріпане волосся, проте відразу передумала, бо згадала, що руки у неї в борошні. А ще раптом зрозуміла, що Адам підійшов до неї надто близько і якщо вона поправлятиме волосся, то мимоволі зачепить його рукою. Навіщо він узагалі підійшов так близько?

Не уявляючи, як поводитися в цій ситуації, вона розгублено і зовсім недоречно усміхнулася йому. Сама не зрозуміла, чому усміхнулася. Якби на місці Адама був хтось із її залицяльників, давно поставила б того на місце, а тут стояла і ніяково усміхалася.

Раптом Адам обережно торкнувся рукою її волосся, сам поправив пасмо, яке вибилося з її зачіски, і легенько ковзнув пальцями по щоці.

Від несподіванки Анна завмерла. Це перевершує все, що вона собі вимріяла. Здалось би обуритися, а вона мовчить і лише якось по-дурному всміхається.

Піймавши її усмішку, Адам знову зацікавлено глянув на дівчину. А ця панна до біса приваблива з тим своїм невинним личком та з усмішкою, від якої у неї на щічках з’являються маленькі ямочки. Цікаво, а сама вона усвідомлює, як виглядає і які бажання пробуджує?

Він ковзнув поглядом по її обличчю. Ні, навряд чи. Вона ще маленька для таких думок. Це його власні фантазії.

Відчуваючи, що Адам продовжує вивчати її, Анна здивовано підвела очі і, наштовхнувшись на його оцінюючий погляд, перестала усміхатися. Губи її ворухнулися в німому запитанні, але вона знову нічого не сказала, лише відчула, як серце зайшлося від того, що Адам якось надто уважно розглядає її губи. Невже він зараз нахилиться і поцілує її?

Але Адам цього не зробив, лише несподівано для самого себе не втримався і злегенька, ніби пестячи, торкнувся її губ, неквапно окреслив контури пальцем і опустив руку. Навряд чи ця дівчинка зрозуміє, чого йому хочеться насправді… І слава Богу… Не треба їй поки що такого розуміти. Нехай хтось інший бавиться з нею у такі ігри. Його тут за рік-два не буде.

Анна злякано розплющила очі, але від Адама не відсторонилася, лише, забувши про забруднені в борошні руки, вперлася долонями йому в груди. Такого з нею не мало статися. Навіщо він це зробив?

Губи її знов ворухнулися в німому запитанні, але вона промовчала. Доторк руки Адама виявився несподівано їй приємним. Цікаво, а якби він її поцілував?

Злякано глянувши на нього, вона перевела подих. Яке там поцілував? Порядна дівчина нікому такого не дозволить.

– Нащо пан таке робить? Я не повинна… Як ви…

Зауваживши, як перелякано дівчина дивиться на нього, Адам відступив від неї якнайдалі.

– Я тебе налякав? Вибач… Ти дуже гарна.

Він знов глянув на неї. Цікаво, відколи його приваблюють невинні дівчатка? Ніколи за собою такого не помічав. Це ж саме той випадок, коли будь-яка фривольна дія неприйнятна. Надто молода ця панна. А шкода, бо, коли вона виросте, його вже не буде у Жовкві.

Кинувши на Адама ще один розгублений погляд, Анна зніяковіла. Здається, мимоволі забруднила його сюртук борошном.

– Перепрошую. Я не хотіла… Направду, – вона підійшла до миски з водою і заходилася мити руки. – Я забула про брудні руки… Я все повитираю.

Провівши Анну здивованим поглядом, Адам мимоволі ще раз озирнув її з голови до п’ят. Гарненька і зграбна, ніби намальована. Аж дивно, що ніколи її тут не бачив.

Не цілком розуміючи, що робить, Анна знов підійшла до Адама і мокрою рукою спробувала стерти плями з його сюртука, проте лише сильніше розмазала їх по темній тканині й від того ще дужче зніяковіла.

– Я направду не навмисно… Я…

Він перейняв її руку. Затримав у своїй. Її рука ледь тремтіла, а сама дівчина виглядала як не при пам’яті. Здається, він налякав її до півсмерті. Навіщо він взагалі чіпав її? Відразу ж зрозуміло, що вона ще дитина.

Мимоволі відчувши докір сумління, Адам спохмурнів. Не мав би її торкатися. Вона не якась там дівка з його фільварку, яка давно все бачила, все знає і з якою можна не церемонитися. Тут інакша ситуація. На таку дівчинку можна хіба дивитися, а він як останній дурень вчепився до дитини.

– Не бійся, я не зроблю тобі кривди.

Анна обережно забрала долоню з його руки.

– Я знаю, але… Але…

Якось зовсім недоречно їй раптом пригадалося, які понищені у неї від роботи руки, і вона заховала їх у складках сукні.

– Я не злякалась. Просто я не звикла до такого.

– Я вже це зрозумів. Як ти називаєшся? – раптом запитав Адам. – Я тебе ніколи тут не бачив.

Вона скоса глянула на нього.

– Анна. А ви мене не пам’ятаєте?

– Я б запам’ятав таку гарну панну. Напевно, коли я сюди приходив, ти навмисно десь переховувалась.

Почервонівши, Анна потупилася. Якби Адам знав, якими близькими до істини є його слова, вмерла б із сорому.

– Вуйко десь затримується, але я йому скажу, що ви приходили…

Роздивляючись її, Адам не дослухав.

– Ти не спитала, хто я і навіщо сюди прийшов.

– Не мусила питати. Я знаю пана… Вже давно… Ще зі Львова.

Опустивши очі, вона не зауважила, яким здивованим поглядом озирнув її Адам.

– Аж таку добру пам’ять маєш? Скільки тобі років? Знаєш, я зачекаю на твого вуйка тут. Розкажи щось про себе.

Анна злякано підвела голову і знов зазирнула Адаму в очі.

– Пан не може чекати на мого вуйка тут. Я тут сама. Ви мусите піти.

Підійшовши до дверей, вона розчинила їх навстіж.

Прослідкувавши за нею поглядом, Адам усміхнувся. Здається, ця дівчинка виганяє його. Кумедно. Жодна панна її становища та віку не дозволяла собі такого. А вона з характером. Хто б подумав. Не виглядала здатною на таку рішучість.

– Виганяєш мене? Аж так сильно тобі допік?

Анна трохи розгублено глянула на нього.

– Я пана не виганяю, я тільки дуже прошу піти.

Не втримавшись, Адам розсміявся.

– Справді – величезна різниця. Не до порівняння.

Прощаючись, він знов усміхнувся. Цю дівчинку теж можна зрозуміти. Якщо він залишатиметься з нею наодинці, то зіпсує їй репутацію, а вона на таке не заслужила. Знаючи її родину, не мав особливих ілюзій щодо того, як їй тут ведеться. Зрештою, навряд чи цій дівчині світить щось особливе і в майбутньому. Але менше з тим, її майбутнє – не його клопіт.

Уже за чверть години по тому, як Адам вийшов із будинку, він і думати облишив про Анну. Натомість її його візит приголомшив настільки, що вона майже перестала розуміти, що діється. Спочатку – несподівана поява Адама в їхньому будинку, потім – увага, погляд, доторк. Логічно пояснити все це вона не могла, а тому губилась у здогадах. Цікаво, чому Адам дозволив собі таке? Вона так сподобалася йому чи це у нього таке специфічне ставлення до всіх жінок та дівчат? Ніколи чогось такого про нього не чула.

Цілий день Анна згадувала, як Адам дивився на неї, як обережно торкнувся її губ, і серце млосно завмирало на той спогад. Майже не чула, що говорили довкола, не помічала, що діється вдома, не розуміла, що робить сама, а коли випустила з рук тарілку, не второпала, чому та розбилася.

Наступного дня вдягнула найліпшу зі своїх буденних суконь і старанніше, аніж звичайно, заплела волосся у дві коси. Вчора Адам приходив до них додому, але нікого не застав, отже, нині знов прийде. Цікаво, як він дивитиметься на неї сьогодні? Теж захоплено?

А якщо байдуже? Анна взялася до звичної роботи, проте була така незібрана та неуважна, що робота майже не посувалася. Зачувши чиїсь кроки, насторожено завмирала, постійно прислухалася до звуків на вулиці, кидала погляд у вікно, а коли Адам з’явився на порозі, облишила все і втекла геть. Навіщо втекла? І сама не зрозуміла. Забігши до себе в кімнату, обперлася плечима на стіну і прислухалася до того, як скажено калатає у грудях серце. Тепер Адам думатиме, що вона взяла собі близько до голови його вчорашню поведінку, а вона навіть пам’ятати такого не повинна. Вийти б до нього, стримано привітатися, холодно глянути, а тоді розвернутися і піти геть. І нехай знає, що їй байдуже.

Побачивши, що дівчина втекла від нього, Адам усміхнувся. Все ж таки Анна ще дитина. Вчора він налякав її, і тепер вона уникатиме зустрічей з ним. А шкода, бо іноді було б приємно побачити її. Хоча… За чим тут шкодувати? За проблемами на свою голову? З нею все одно не можна нічого собі дозволити. Враховуючи всі обставини минулого, вік дівчини, її невинність та гарну репутацію – це саме той випадок, коли до неї не варто наближатися на віддаль ближчу, аніж п’ять кроків.

Як зайвий баласт, Адам відразу викинув з голови всі думки про Анну, та незабаром із подивом зрозумів, що йому хочеться побачити її ще раз. Особливого значення цьому бажанню не надав. Воно було настільки миттєвим та невиразним, навіть смішно його аналізувати. Така невинна дівчинка у його спосіб життя не вписувалася. Вплутав би її у щось надто скандальне, а робити їй кривду не хотілося. Зрештою, у нього і без цієї панни проблем не бракує. Не надто легка та спокійна зима минула,[12] не особливо зачепивши його та родину, проте він мусив виїхати з ними на декілька місяців до Львова, і тепер серйозно замислився над тим, щоб невдовзі побудувати будинок ще й там. За сприятливих умов можна розпочати будівництво вже цього року, наступного завершити якусь частину робіт, потім вивершити зовнішнє оздоблення, взятися за внутрішнє… Добре, що тепер у нього є цей будинок у Жовкві. Від його продажу можна отримати непогані гроші.

12

Натяк на польське повстання шляхти проти уряду в лютому 1846 року. Селяни-мазури пішли проти повстанців-шляхтичів, нападали на маєтки, грабували та вбивали. Загинули сотні шляхтичів.

Мелодія кави у тональності кардамону

Подняться наверх