Читать книгу Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельйо - Страница 12

Чайка літала над пляжем затоки і раптом побачила внизу мишу. Вона спустилася з неба й запитала в малого гризуна:

– А де твої крила?

Кожна тварина розмовляє своєю мовою, і миша не зрозуміла, про що її запитує чайка; але вона звернула увагу на те, що істота, яка сидить перед нею, має дві дивні й великі штуковини, що стримлять із її тіла.

«Певно, у неї якась хвороба», – подумала миша.

Чайка помітила, що миша невідривно дивиться на її крила:

– Бідолашна. Певно, на неї напали страховиська, які зробили її глухою й відірвали їй крила.

Пожалівши бідолашне звірятко, вона підчепила його дзьобом і понесла у височінь. «Нехай принаймні втихне його туга за рідним небом», – подумала вона. Потім, після того як вони довго літали, вона з великою обережністю опустила мишу на землю.

Протягом кількох місяців миша почувалася найнещаснішим створінням на землі. Адже вона пізнала небо, пізнала височінь, пізнала світ прекрасний і широкий.

Але з плином часу вона знову звикла до свого мишачого існування й дійшла висновку, що чудо, яке сталося в її житті, було лише сном.

Таку історію розповідали йому в дитинстві. Але в цю мить він і сам у небі: може бачити згори неозору бірюзову широчінь моря, розкішні яхти, людей, що здаються там, унизу, мурахами, натягнуті на пляжі тенти, пагорби, а ліворуч – обрій, за яким лежить Африка з усіма її проблемами.

Земля швидко наближається. «Завжди, коли є змога, треба дивитися на людей згори, – подумав він. – Лише тоді ми зможемо оцінити їхній справжній вимір і зрозуміти, які вони малі».

Єва здається знудженою або роздратованою. Хамід ніколи точно не знає, щó відбувається в голові дружини, хоч вони й живуть разом уже більш як два роки. Хоч Канн – це справжнє випробування для них усіх, він не може покинути місто раніше від запланованого терміну; Єва повинна вже звикнути, що життя її теперішнього чоловіка мало відрізняється від життя колишнього – вечірки, на яких він неодмінно має бути присутній, заходи, що їх він повинен організовувати, постійні переїзди та перельоти з країни в країну, нові мови, нові континенти.

«Чи вона завжди так поводилася, чи причина в тому, що вона вже не кохає мене, як раніше?»

Та ліпше про це не думати. Будь ласка, зосередься на інших своїх проблемах.

Гуркіт мотора дозволяє розмовляти лише через спеціальний переговорний пристрій. Але Єва навіть не взяла навушники з приладнаним до них мікрофоном, що були закріплені на підставці збоку від її сидіння. Навіть якби він у цей момент попросив, щоб вона взяла їх і щоб він міг сказати їй у тисячний раз, що в його житті немає жінки, важливішої і дорожчої, ніж вона, що він зробить усе можливе, аби вона провела чудовий тиждень на своєму першому кінофестивалі. Система переговорів на борту була змонтована так, що пілот чув усі розмови, а Єва терпіти не може, коли хтось говорить про свої почуття прилюдно.

Скляна крапля, в якій вони тепер сидять, скоро опуститься на пірс. Вони вже бачать величезний білий лімузин марки «майбах», найдорожчої і найрозкішнішої моделі концерну «МерседесБенц». Незабаром вони вже сидітимуть у його салоні, де лунає заспокійлива музика, а якщо натиснути кнопку, то висунеться поличка бару з охолодженим шампанським і найкращою у світі мінеральною водою.

Він подивився на свого платинового годинника, сертифіковану копію однієї з перших моделей, виготовлених на маленькій фабриці в місті Шафгаузен. На відміну від жінок, спроможних витратити цілий статок на діаманти, годинник – єдина дорогоцінність, дозволена чоловікові з добрим смаком, і лише справжні знавці спроможні зрозуміти високу цінність цієї моделі, що рідко з’являється в рекламі журналівлюкс.

Зрештою, саме в цьому полягає справжня вишуканість: знати, що ти є найкращим, хоча інші про таке ніколи не чули. І робити тільки найкраще, навіть у тому випадку, коли інші приділяють свій головний час тому, щоб критикувати твою роботу.

Була майже друга година дня, і йому треба було поговорити зі своїм дилером у Нью-Йорку до того, як відкриється біржа. Як тільки вони сядуть, він туди зателефонує – тільки зателефонує, щоб дати інструкції на сьогоднішній день. Він не дуже полюбляв заробляти гроші в «казино» – так він називав свої інвестиції, – проте мусив удавати, що пильно стежить за тим, щó роблять його фінансові управителі та брокери. Вони були під протекцією та постійним спостереженням самого шейха, проте й для нього було важливо показувати, що він завжди в курсі того, щó там відбувається. Він зробить два телефонні дзвінки, проте не даватиме жодних інструкцій, які акції продавати, а які купувати. Бо вся його енергія спрямована на інше: сьогодні ввечері принаймні дві актриси – одна знаменита й друга зовсім невідома – вийдуть на червоний килим у сукнях його марки. Звісно, він має асистентів, які можуть узяти всі турботи на себе, проте йому подобається до всього докладати руки самому, хай навіть лише для того, аби постійно нагадувати собі про те, що кожна дрібничка важлива, що він не втратив контакту з тією основою, на якій побудував свою імперію. А поза цим він має намір проводити якомога більше свого часу тут, у Франції, з Євою, знайомлячи її з цікавими людьми, гуляючи з нею по пляжу, вони також обідатимуть удвох у тому або в тому нікому не відомому ресторанчику в навколишніх містечках, ходитимуть, узявшись за руки по виноградниках – он-де вони видніють унизу на обрії. Він завжди вважав себе неспроможним відчувати пристрасть до чогось іншого, крім своєї праці, хоч у списку своїх перемог міг нарахувати чимало жінок, що були жаданими для всіх. Та коли в його житті з’явилася Єва, він почув себе зовсім іншим чоловіком: вони вже два роки разом, а його кохання стає з кожним днем дедалі міцнішим і дедалі палкішим.

Він перебуває в полоні пристрасті.

Він Хамід Хусейн, один з найуславленіших модельєрів планети, він – обличчя величезної міжнародної корпорації, що спеціалізується на розкоші й гламурі. Він, який воював проти всього і проти всіх, зумів подолати упередження проти чоловіка, що прийшов із Близького Сходу й має іншу релігію, він – який зміг застосувати стародавню мудрість свого племені для того, щоб вижити, вивчитися й піднятися на вершину. Проте, всупереч загальним уявленням про нього, він походить не з багатої родини, яка купається в нафті. Його батько був торговець тканинами, який одного дня потрапив у ласку до шейха лише з тієї простої причини, що відмовився підкоритись його наказу.

Коли йому доводилося сумніватися перед тим, як ухвалити те або те рішення, він полюбляв згадувати приклад зі своєї молодості, який подав йому батько: казати «ні» можновладцям, навіть коли така поведінка наражає тебе на великий ризик. Здебільшого цей спогад допомагав йому зробити правильний вибір. А в тій невеликій кількості випадків, коли він робив хибний крок, наслідки були не такими тяжкими, яких можна було б сподіватися.

Його батько… Він так і не побачив, яких висот досяг його син. Той самий батько, який, коли шейх почав скуповувати землі в тому закутні пустелі, щоб побудувати там одне з найсучасніших міст у світі, знайшов у собі мужність сказати одному з посланців тамтешнього володаря:

– Ні, свою землю я не продам. Моя родина живе тут уже сотні років. Тут поховані наші мерці. Тут ми навчилися переживати лихоліття й відбиватися від загарбників. Я не можу продати те місце, яким Бог доручив нам опікуватися на цьому світі.

Та історія оживає в пам’яті Хусейна Хаміда.

Посланці шейха стали підвищувати ціну. Нічого не домігшись, вони розлютилися і стали шукати способу прогнати того чоловіка з тієї землі. Шейх почав виявляти нетерпіння – він хотів негайно почати здійснювати свій проект, бо плани в нього були великі, ціна на нафту постійно зростала на міжнародному ринку, гроші треба було використати, перш ніж її запаси вичерпаються й він утратить можливість створити інфраструктуру, яка була б привабливою для іноземних капіталовкладень.

Але старий Хусейн відмовлявся продати свою власність, хоч би які гроші йому пропонували за неї. Й одного дня шейх вирішив особисто прийти до нього й поговорити з ним.

– Я готовий виконати будь-яке твоє прохання, – сказав він торговцю тканинами.

– У такому разі допоможи здобути освіту моєму синові. Йому вже шістнадцять років, і тут для нього нема ніякої перспективи.

– А ти натомість продаси мені твій дім.

Запанувала тривала мовчанка, а тоді Хамід почув, як його батько, дивлячись у вічі шейхові, сказав йому те, чого він ніяк не сподівався від нього почути.

– Давати освіту підданим – ваш обов’язок, володарю. І я не можу поміняти майбутнє своєї родини на її минуле.