Читать книгу Просто гра - Светлана Талан - Страница 12

Наталія зустрілася з Ірою, і подруги надвечір пішли погуляти в парк. Сонце неквапливо котилося за обрій, поступаючись місцем теплому безвітряному вечору. Денна спека відступала, даючи змогу людям бодай трохи від неї відпочити.

Наталія купила дві пачки пломбіру, і подруги знайшли вільне місце на лавці, щоб спокійно посмакувати морозивом.

– Ледь відпрацювала сьогодні, – пожалілася Ірина. – Спека, на ринку людей мало. Як хто йде, то за купальником чи продуктами, а я стою зі своїми трусами, хай би їм грець, як телепень! Заробітків нуль!

– То візьми вихідні, якщо торгівлі немає, – порадила Наталія, лизнувши верхівку морозива, схожу на сніжну маківку гори.

– Ти що?! Так хоча б за вихід заплатили. На хліб та пів кіло макаронів вистачило, – пояснила дівчина. – Дорогою купила пару помідорів, тож є що поїсти. А ти чого така кисла? Ніби ж є що на стіл поставити.

– Щастя не тільки в їжі, і навіть не в грошах, – зітхнула Наталія і розповіла про останню розмову з Іллею. – Відчуваю, що він щось задумав, а на серці тривога. Боюсь, щоб кудись мій Ілько не вляпався.

– Він не мала дитина, дасть собі раду.

– Іринко, мені так тривожно! – зізналася Наталія. – Учора ввечері випадково почула розмову батьків. Мені було погано чути, але з уривків я зрозуміла, що вони хочуть завадити нашому з Ільком весіллю.

– Батько в курсі, що ти при надії?

– Так, мама йому розповіла, але він чомусь мені нічого не каже. Його мовчання так дратує! Краще б уже вилаяв чи що! А ще чекають на приїзд Вовчика Михайлівського, готуються до прийому. Я, звичайно, скучила за Вовкою, але не до нього зараз.

– Ви з дитинства товаришуєте, а дитяча дружба – то на все життя.

Наталія нічого не промовила на те. Вона згадала, як у дитинстві Вовчик її опікав, захищав від старших хлопчиків. Одного разу, коли вони гуляли у дворі, у Наталії один із хлопчаків відібрав відерце й розвалив усі її «пасочки» в пісочниці. Вона розплакалася, а нахаба сів на велосипеда, розсміявся і поїхав. Тоді Вовчик побіг за ним і наздогнав десь у сусідньому дворі. Наталія не знала, що там між хлопцями відбулося. Проте увечері до них додому прийшла незнайома жінка із сином, у якого була перебинтована голова, і почала голосно звинувачувати Наталію, що та обзивала її хлопчика поганими словами й нажалілася старшому другу, який відерцем розбив дитині голову.

– Дівчинко, ти маєш вибачитися! – волала тітка, тримаючи своє чадо за руку. – Інакше я напишу заяву до міліції і тебе, і твоїх батьків посадять до тюрми!

Наталя й досі пам’ятає ту злу тітку з рудим волоссям і величезними грудьми. Дівчинці вона здавалася страшною і грізною настільки, що Наталія розревілася від страху.

– Я його не била! – розплакалася вона. – Це він мої «пасочки» розвалив!

– Звісно, не била, але намовила іншого хлопчика. Я ще й до нього доберуся, але ти маєш вибачитися, бо підеш до в’язниці! – Зла тітка сварилася товстим пальцем перед носом дівчинки.

– Я не хочу до в’язниці! – ридала налякана Наталія, розмазуючи сльози по обличчю.

Мама намагалася заспокоїти розлючену жінку, але марно. На щастя, повернувся додому тато. Він відіслав маму та Наталію до кімнати, а сам швидко утихомирив скандалістку, сунувши їй трохи грошей.

З роками дружба з Володею у Наталії міцніла. З ним було завжди цікаво, і вони завжди знаходили спільну мову. Зараз Наталя вперше задумалася, намагаючись згадати хоча б один випадок, коли вони сварилися, і не змогла. Він завжди був поступливим і врівноваженим, а ще розумним і цікавим. Останні роки вони бачилися рідко, зустрічалися, тільки коли Володя приїжджав влітку із-за кордону, де навчався. Після навчання він лишився там на рік на стажування, а тепер мав повернутися до міста і, як зрозуміла Наталія з підслуханої розмови батьків, хоче розпочати власну справу.

– Альо, гараж! – Ірина жартома штовхнула ліктем подругу. – Ти де? Я тут! У тебе морозиво попливло!

Наталія здригнулася, повернувшись у реальність, доїла морозиво й витерла руки хустинкою.

– Ходімо прогуляймося, – запропонувала вона подрузі.

Вони ходили алеями парку, де було багато відпочивальників, але Наталія нікого не помічала – її думки були далеко, поряд з коханим.