Читать книгу Просто гра - Светлана Талан - Страница 17

Наталія не могла зрозуміти поведінку своїх батьків. Ані мати, ні батько за останні дні й словом не обмовилися про її одруження. Вони не згадували Іллю, не поверталися до розмови про нього, не згадували про вагітність доньки і поводилися, як раніше. Іноді Наталія припускала, що вони вже бачилися з Іллею, мали з ним розмову і через це її коханий зник.

Зранку батьки поспішили в справах, знову не згадавши про те, що Наталія має незабаром вийти заміж. Потинявшись із кутка в куток, дівчина вирішила діяти.

Наталія розуміла, що спершу потрібно з’їздити на роботу до Іллі й поговорити з ним. Проте сумніви не полишали її, і, трясучись у переповненому тролейбусі, дівчина знов взялася прокручувати ситуацію, що буде з нею, якщо Ілля від неї відмовиться.

«Я не переживу цього! – стугоніло в скронях від самої лише думки. – Мені не буде життя без нього!»

На її подив, Іллі на роботі не було.

– У нього вихідний? – запитала вона в напарника Іллі.

– Який там вихідний?! – невдоволено промовив чоловік. – Роботи по горло, а його вже третій день нема!

– Може, він захворів?

– То чи важко попередити? Господар сказав, якщо завтра не з’явиться, то вже може не виходити на роботу.

– Може, щось трапилося, – рознервувалася Наталія. – Може, мати захворіла?

– Малого міг би прислати, а не зникати безслідно!

Чоловік взяв інструмент і поліз до ями під автівку – часу на порожні балачки в нього не було. Наталі пішла з автомайстерні, так нічого нового про Іллю не дізнавшись. Вона могла б сходити додому до Іллі і поговорити з його матір’ю, але дівчина вагалася, побоюючись, що хлопець її покинув. Вона зовсім не хотіла осоромитися перед жінкою, а ще більше боялася почути від коханого неприємну звістку.

«Піду до Іринки», – вирішила вона.

Наталія розуміла, що своїм ниттям та стражданнями вже набридла подрузі, але їй потрібно було з кимось поспілкуватися.

– Знову киснеш? – побачивши сумну подругу, спитала Ірина. – Бачу по тобі, що Ілля не з’являвся.

– Ні, – похитала головою Наталія. – Я й досі не знаю, де він подівся.

– Уже давно б сходила до нього додому й не морочила собі голову.

– Сходжу, але не зараз, – зітхнула Наталія.

Вона повернула голову й завмерла, остовпівши від здивування.

– Вовчику?! Невже це ти?! – радісно вигукнула вона, побачивши давнього знайомого.

– Наточко! – юнак, що зрадів не менше, побачивши Наталію, кинувся обнімати подругу. – Як ти змінилася! Така доросла дівчинка стала!

– Вовчику, ти взагалі красень! Справжній чоловік, а не той хлопчик, якого я бачила кілька років тому!

Володимир справді змужнів, але щира усмішка була така сама. І так само, як колись, він звично поправляв окуляри на носі.

– Іро, вітаю! – звернувся він до дівчини, помітивши її лише зараз. – Ти стала справжньою красунею!

– Доброго дня, Володю! – привіталася Ірина. – Думала, що закордон тебе так змінив, що не помічаєш стару знайому. Чи я, продавчиня, тобі не рівня?

– Ти що, Іринко! Просто побачив Наталю і так зрадів, що не одразу тебе помітив. Вибач! З мене шоколадка!

– Дві! – посміхнулася дівчина.

– Дівчатка, ходімо десь посидимо, поговоримо, – запропонував Володимир. – Я пригощаю!

– Я не можу покинути робоче місце, – зітхнула Іра. – А ви ідіть, відпочиньте!

– Я зараз! – сказав Володимир і кудись поспішив.

Він швидко повернувся, принісши Ірині морозиво та дві шоколадки. А потім забрав Наталію, і вони рушили на прогулянку, яку завершили на літній терасі невеличкого ресторану.

– Ти надовго повернувся? – поцікавилася Наталія.

– Гадаю, що назавжди. За кордоном добре, а вдома краще! Хочу відкрити свій власний спа-салон, – розмріявся Володимир. – Зараз у країні починає користуватися популярністю косметична хірургія, тож хочу спробувати. Досвіду в колег за кордоном, гадаю, дістав достатньо. Батьки відкриють клініку, а я буду в ній працювати хірургом. Ну і паралельно вестиму салон краси, де буде спа-салон, масаж, маски різні.

– Тобто мені можна буде, наприклад, збільшити груди, підкачати губи і тіло вкрити морським загаром? – посміхнулася Наталія.

– Тобі нічого не потрібно робити зі своєю зовнішністю, – ніжно промовив Володимир. – Ти гарна, як весна!

– Це значить, що ти відмовляєшся надати мені безкоштовні послуги? – засміялася Наталія. – Ось і май таких знайомих!

Вони просиділи майже до вечора. Наталії було з Володимиром просто і приємно. Вони говорили про все на світі, лише Наталія не згадала про Іллю та не обмовилася, звісно, про свою вагітність. Надвечір вона в гарному гуморі повернулася додому.

– Я сьогодні зустрічалася з Володею, – повідомила вона батькам за вечерею. – Ми добре провели час разом.

– Я рада за вас, – сказала мати. – Ти не забула, що на вихідних ми приймаємо родину Михайлівських?

– І Володя буде?

– Звичайно!

– Як добре! А то я б заснула, слухаючи ваші нудні розмови про політику та економіку країни, – посміхнулась Наталія.

– З Володею не може бути скучно, – зауважила мати дівчини. – Він людина розумна, цікава. Справжній інтелігент!