Читать книгу Щасливі не плачуть - Зоряна Лешко - Страница 7
За вісім років до того
Оглавление– Романе, ти зовсім з глузду з’їхав? – Яніна Ігорівна говорила м’яким тихим голосом, з легким усміхом киваючи знайомим. – Ти свої очі бачив?
Роман почекав, поки їх мине гурт людей. У коридорі кіностудії було надто гамірно, хлопець волів би зразу ж піти в кімнату для прослуховувань, але Яніна Ігорівна загородила собою дорогу.
– А що не так з моїми очима?
– Негайно одягни назад окуляри… привіт, Ларочко, я зайду за пів години… – Жінка потисла руку знайомій і знов обернулась до Романа. – Ти що, припхався на проби під кайфом?
– Але я не…
– Будь добрий, стули писок і не перебивай мене.
– Як ви?..
– Романе, не змушуй мене… привіт, Олеже… Не змушуй мене підвищувати голос, інакше на твоїй кар’єрі можна буде поставити грубезну крапку.
Роман запхав стиснуті кулаки в кишені штанів й обіперся боком об стіну, сподіваючись, що крізь темні скельця його окулярів Яніна Ігорівна не побачить усю глибину ледь стримуваного гніву.
