Читать книгу Вбивство у «Східному експресі» - Аґата Крісті - Страница 4

У «Токатліані» Еркюль Пуаро попросив номер з окремою ванною кімнатою. Тоді підійшов до портьє і запитав, чи немає для нього листів.

На нього чекали три листи і телеграма. Брови Пуаро злегка піднялися, коли він побачив телеграму. Він не очікував її.

Як завжди, акуратно і неквапливо він відкрив телеграму. На папері виділялися надруковані слова: «Події у справі Касснера розвиваються саме так, як ви й передбачили. Будь ласка, негайно повертайтеся».

– Voilà ce qui est embêtant[12], – роздратовано пробурмотів Пуаро. Він зиркнув на годинник. – Маю сьогодні виїхати, – пояснив він портьє. – О котрій годині вирушає експрес «Симплон-Схід»?

– О дев’ятій годині, мсьє.

– Можете замовити мені спальний вагон?

– Звичайно, мсьє. У цю пору року з цим немає жодних труднощів. Потяги ходять майже порожні. Перший чи другий клас?

– Перший.

– Très bien[13], мсьє. Куди ви їдете?

– До Лондона.

– Bien, мсьє. Я куплю вам квиток до Лондона і зарезервую купе в спальному вагоні Стамбул – Кале.

Пуаро знову подивився на годинник. За десять восьма.

– У мене є час повечеряти?

– Авжеж, мсьє.

Маленький бельгієць кивнув. Він поспішив скасувати замовлення номеру, а потім пішов коридором до ресторану.

Коли він робив замовлення офіціанту, відчув на своєму плечі руку.

– О! Mon vieux![14] Який несподіваний сюрприз! – сказав голос позаду нього.

Власником голосу був низенький, кремезний, підстаркуватий чоловік із коротко стриженим волоссям. Він задоволено всміхався.

Пуаро підхопився.

– Мсьє Бук.

– Мсьє Пуаро.

Мсьє Бук, бельгієць, був директором міжнародної компанії спальних вагонів, і його знайомство з колишньою зіркою бельгійської поліції відбулося ще багато років тому.

– Ви забралися далеченько від дому, mon cher, – зауважив мсьє Бук.

– Невеличка справа в Сирії.

– Ага! А тепер повертаєтесь додому. І коли ж?

– Сьогодні ввечері.

– Чудово! Я також. Тобто я їду в Лозанну, де маю деякі справи. Гадаю, ви вибрали «Симплон-Схід»?

– Так. Щойно попросив замовити мені купе в спальному вагоні. Я планував залишитися тут на кілька днів, але отримав телеграму, що змусила мене повернутися до Англії у терміновій справі.

– О! – зітхнув мсьє Бук. – Les affaires – les affaires![15] Але ви зараз на вершині кар’єри, mon vieux!

– Ну, можливо, чогось я і досягнув, – Еркюль Пуаро намагався здаватися скромним, але йому це явно не вдалося.

Бук засміявся.

– Побачимося пізніше, – сказав він.

Еркюль Пуаро зосередився на тому, щоб не намочити в супі свої вуса.

Виконавши це складне завдання й очікуючи наступну страву, він роззирнувся. У ресторані сиділо шестеро осіб, та з них тільки дві привернули до себе увагу Еркюля Пуаро.

Ті двоє сиділи за столиком неподалік. Молодший був приємним чоловіком років тридцяти, безсумнівно, американцем. Власне, то його компаньйон привернув увагу маленького детектива.

Чоловіку було років шістдесят-сімдесят. Віддалік він скидався на доброзичливого філантропа. Трохи лисувата голова, опукле чоло, рот, що, усміхаючись, оголював дуже білі вставні зуби – усе, здавалося, промовляло на користь душевної людини. Лише очі заперечували це припущення: маленькі, глибоко посаджені й хитрі. І ще дещо. Коли той чоловік, щось зауважуючи своєму молодому компаньйону, оглянув кімнату, його очі на хвильку зупинилися на Пуаро, і в них промайнули дивна ворожість і неприродна напруженість.

Тоді він підвівся.

– Сплати рахунок, Гекторе, – сказав він.

Його голос був трохи хрипкий. Тембр дивний, м’який, загрозливий.

Коли Пуаро в барі приєднався до свого друга Бука, ті двійко чоловіків якраз покидали готель. Їм знесли багаж. Молодший наглядав за процесом. У той момент він відчинив скляні двері та сказав:

– Усе готове, містере Ретчетт.

Літній чоловік щось схвально буркнув і вийшов.

– Eh bien, – сказав Пуаро. – Ну, що ви думаєте про цих двох?

– Американці, – сказав мсьє Бук.

– Безсумнівно, американці. Але я запитую про їхні особисті якості.

– Молодший, здається, досить приємний.

– А інший?

– Чесно кажучи, мій любий друже, я б ним не переймався. Він справив на мене неприємне враження. А на вас?

Еркюль Пуаро на мить задумався, перш ніж відповів:

– Коли він проходив повз мене в ресторані, – сказав він нарешті, – у мене склалося дивне враження. Начебто дикий звір, хижак, – так, саме хижак, – пройшов повз мене!

– І все ж, поза всяким сумнівом, вигляд у нього респектабельний.

– Prècisèment![16] Його тіло – клітка – начебто респектабельне, але з-за ґрат проглядає дикий звір.

– У вас яскрава уява, mon vieux, – заявив мсьє Бук.

– Цілком можливо. Але я не можу позбутися відчуття, що саме зло пройшло поруч зі мною.

– Ви про того достойного джентльмена з Америки?

– Про того достойного джентльмена з Америки.

– Гаразд, – бадьоро сказав мсьє Бук. – Цілком можливо. У світі стільки зла.

У цей момент відчинилися двері, увійшов портьє та попрямував до двох друзів. Вигляд у нього був збентежений і винуватий.

– Трапилося щось нечуване, мсьє, – звернувся він до Пуаро. – У потягу немає жодного вільного місця у вагоні першого класу.

– Comment?[17] – викрикнув мсьє Бук. – У цю пору року? Ах, безсумнівно, то їде компанія журналістів… чи політиків?

– Не знаю, сер, – сказав портьє, звертаючись до нього з повагою. – Але такі справи.

– Ну, – звернувся до Пуаро мсьє Бук. – Друже, не хвилюйтеся. Якось владнаємо. Одне купе, номер 16 завжди залишається вільним. Провідник має простежити за цим. – Він усміхнувся, тоді глянув на годинник. – Ходімо, – сказав він. – Час рушати.

На станції мсьє Бука підкреслено люб’язно й шанобливо привітав провідник спального вагона, одягнений у коричневу уніформу.

– Добрий вечір, мсьє. Ваше купе номер 1.

Він гукнув носіїв, і ті повезли багаж уздовж вагона, на якому висіла мідна пластинка з написом місця призначення:

СТАМБУЛ – ТРІЄСТ – КАЛЕ

– Я чув, що у вас сьогодні заповнено?

– Це неймовірно, мсьє. Сьогодні ввечері увесь світ вирішив подорожувати!

– Тим не менш ви маєте знайти вільне місце для цього джентльмена. Це мій друг. Він може взяти номер 16.

– Там зайнято, мсьє.

– Що?! Номер 16?

Вони обмінялися поглядами, що зрозуміли один одного, і провідник усміхнувся. То був високий чоловік середніх років із обличчям землястого кольору.

– Але, мсьє. Як я вже казав вам: у нас усе заповнено. Усе-усе.

– Ну, що ж це відбувається? – роздратовано бурчав мсьє Бук. – Десь проходить конференція? Конгрес?

– Ні, мсьє. Просто збіг. Так трапилося, що багато людей вибрали собі для поїздки саме сьогоднішню дату.

Мсьє Бук знервовано клацнув язиком.

– У Белграді, – сказав він, – приєднають додатковий спальний вагон з Афін. Крім того, буде вагон Бухарест – Париж. Але до Белграда ми приїдемо не раніше, ніж завтра ввечері. Проблема лише в сьогоднішньому дні. Що, і в другому класі немає вільних місць?

– У другому класі є місце, мсьє.

– Ну і…

– Але для жінки. Там уже їде одна німкеня, покоївка леді.

– Là, là?![18] Яка прикра ситуація, – сказав мсьє Бук.

– Не турбуйтеся, друже, – сказав Пуаро. – Поїду сидячи в звичайному вагоні.

– Ні, що ви, нізащо. – Бук знову звернувся до провідника: – Усі вже прибули?

– Правду кажучи, – сказав провідник, – один пасажир і досі не прибув.

Він говорив повільно, зважуючи слова.

– Продовжуйте!

– Місце номер 7, другий клас. Цей джентльмен ще не прийшов, а вже за чотири дев’ята.

– Хто він?

– Англієць, – провідник перевірив список. – Мсьє Гарріс.

– Це ім’я – хороший знак, – сказав Пуаро. – Я читав Діккенса. Мсьє Гарріс, він не прийде.

– Будь ласка, занесіть багаж мсьє на сьоме місце, – доручив Бук. – Якщо той мсьє Гарріс з’явиться, скажемо йому, що надто пізно. Ми не можемо тримати місце так довго. Так чи так, а справу ми владнаємо. Чому я маю хвилюватися через якогось там мсьє Гарріса?

– Як мсьє забажає, – погодився провідник.

Він пояснив носієві, куди віднести багаж Пуаро.

Опісля він відійшов убік, впускаючи Пуаро в потяг.

– Tout à fait au bout, Monsieur![19] – гукнув він. – Передостаннє купе.

Пуаро повільно рухався коридором, оскільки більшість пасажирів стояли перед своїми купе.

Він ввічливо вибачався, як за годинником. Нарешті він дістався до призначеного купе. Усередині тягнувся за своєю валізою високий молодий американець з готелю «Токатліан».

Побачивши Пуаро, він насупився.

– Вибачте, – сказав він, – мені здається, що ви помилилися. – Тоді старанно вимовив французькою: – Je crois que vous avez un erreur.[20]

Пуаро відповів англійською мовою.

– Ви містер Гарріс?

– Ні, мене звати Макквін, я…

Але в той момент за плечем Пуаро почувся голос провідника. Голос був винуватий, трохи напружений.

– Це єдине вільне місце в потягу. Тому цей джентльмен має їхати тут.

Говорячи це, він підняв вікно в коридорі та почав заносити багаж Пуаро.

Пуаро зі здивуванням звернув увагу на відтінок вини в його голосі. Без сумніву, провіднику пообіцяли хороші чайові, якщо він притримає купе винятково для того пасажира. Проте навіть дуже щедрі чайові втрачають свою силу, якщо директор компанії їде потягом і віддає розпорядження.

Виклавши валізи на полиці, провідник вийшов із купе.

– Voilà Monsieur, – сказав він. – Усе готово. Ваше місце верхнє, номер 7. Рушаємо за хвилину.

Він швидко пішов коридором. Пуаро повернувся у купе.

– Надзвичайно рідкісне явище, – зауважив він жартома. – Провідник особисто заносить багаж! Нечувано!

Його супутник усміхнувся. Очевидно, він уже переборов своє роздратування. Напевно, подумав, що до цього питання варто поставитися по-філософськи.

– Потяг переповнений, – сказав він.

Почувся свисток, потім протяжний тужливий гул двигуна локомотива. Обоє чоловіків вийшли в коридор.

На платформі хтось гукнув:

– En Voiture!

– Рушаємо, – сказав Макквін.

Але вони ще не рушили. Знову пролунав свисток.

– Слухайте, сер, – несподівано сказав молодий чоловік, – якщо ви хочете нижнє ліжко – зручніше і все таке – тоді без проблем.

– Ні, ні… – заперечив Пуаро. – Я б не посмів зайняти ваше…

– Та все гаразд…

– Ви дуже люб’язні…

Увічливі заперечення полилися з обох боків.

– Це тільки на одну ніч, – сказав Пуаро. – У Белграді…

– О, розумію. Ви виходите в Белграді…

– Не зовсім так. Бачите…

Раптовий поштовх. Обидва чоловіки повернулися до вікна і стали дивитися на довгу освітлену платформу, що повільно рухалась повз них.

Східний експрес розпочав свою триденну подорож Європою.