Читать книгу Тріснуло дзеркало - Агата Кристи - Страница 8

– Доктор Гейдок телефонував, – сказала міс Найт докірливим голосом. – Я сказала йому, що ви пішли на чай до місіс Бентрі. Він пообіцяв зателефонувати завтра.

Вона допомогла міс Марпл скинути верхній одяг.

– А тепер, сподіваюся, ми нарешті стомилися, – висварила її вона.

– Ви, можливо, і стомилися, – відповіла їй міс Марпл. – А я – ні.

– Проходьте й сідайте біля вогню, – сказала міс Найт, як зазвичай, пустивши репліку міс Марпл повз вуха. («Не слід особливо дослухатися, що там базікають ці милі старушенції. Головне – догоджати їм».) А як нам сподобається чашечка овалтіну? Або горлікс для різноманіття?

Міс Марпл подякувала і сказала, що вона вип’є склянку сухого хересу. Міс Найт подивилася на неї несхвальним поглядом.

– Я не певна, що лікар схвально поставиться до такого вашого бажання, – сказала вона, повернувшись із повною склянкою.

– А ми неодмінно запитаємо його завтра, – сказала міс Марпл.

Наступного ранку міс Найт зустріла доктора Гейдока в холі й щось збуджено зашепотіла йому на вухо.

Літній доктор увійшов до кімнати, потираючи руки, бо ранок був холодний.

– А ось і наш лікар прийшов побачитися з нами, – весело сказала міс Найт. – Можна ваші рукавички, докторе?

– Їм буде добре й тут, – сказав Гейдок, недбало кинувши їх на стіл. – Який морозний ранок!

– Невеличку склянку хересу, можливо? – запропонувала міс Марпл.

– Мені сказали, що ви призвичаїлися пити. Проте ніколи не пийте сама-одна.

Карафа і склянки вже стояли на столику біля міс Марпл. Міс Найт покинула кімнату.

Доктор Гейдок був старим і вірним другом. Він уже покинув практикувати, проте навідував декого зі своїх давніх пацієнтів.

– Мені сказано, що ви впали, – сказав він, допиваючи свою склянку. – У вашому віці падати не годиться. Попереджаю вас. І мені сказали, що ви не хочете викликати Сенфорда.

Сенфорд був партнером Гейдока.

– Проте ваша міс Найт викликала його, і вона мала цілковиту рацію.

– Я лише вдарилася й набила собі синець. Так сказав мені й доктор Сенфорд. Я могла б почекати, поки прийдете ви.

– Не забувайте, моя люба, я не вічний. А Сенфорд, дозвольте вам сказати, має вищу кваліфікацію, аніж я. Він першокласний лікар.

– Молоді лікарі всі однакові, – сказала міс Марпл. – Вони міряють тобі кров’яний тиск, і хоч би що з тобою було, приписують тобі якісь пігулки масового виробництва. Рожеві, жовті, коричневі. Сьогоднішня медицина схожа на супермаркет – усе запаковане.

– А вам би хотілося, щоб я приписав вам п’явки, проносне та натирання грудей камфорною олією?

– Я й сама лікуюся в такий спосіб, коли в мене кашель, – бадьорим голосом відповіла міс Марпл. – І це мені дуже допомагає.

– Нам не подобається старість, ось у чому проблема, – лагідно сказав Гейдок. – Я ненавиджу її.

– Ви молода людина супроти мене, – сказала міс Марпл. – І я, власне, не проти старості. Я проти принижень, які вона приносить із собою.

– Мабуть, я розумію, що ви маєте на увазі.

– Тебе ніколи не залишають саму-одну! Тобі надзвичайно складно викроїти кілька хвилин для себе. І навіть моє плетіння не приносить мені стільки втіхи, як раніше, а я справді вмію плести. Та тепер я весь час пропускаю петлі – і часто навіть не помічаю, що пропустила їх.

Гейдок подивився на неї замисленим поглядом.

Потім його очі зблиснули.

– Завжди можна вдатися до протилежного.

– Що ви маєте на увазі?

– Якщо ви не можете плести, то чом би вам для різноманіття не порозплітати вже сплетене? Пенелопа так робила.

– Навряд чи я перебуваю в її становищі.

– Але ж ви майстер розплітання складних вузлів?

Він підвівся.

– Мені треба йти. Що я вам приписав би – то це привабливе й заплутане вбивство.

– Як ви можете таке казати?

– А втім, ви могли б і не занурюватися в нього по шию. Я завжди думаю про методи, до яких удавався друзяка Холмс. Схоже, його методи вже застаріли. Але про нього ніколи не забудуть.

Міс Найт забігла до кімнати після того, як пішов лікар.

– Бачу, ви значно повеселішали. Доктор приписав вам якийсь тонік?

– Він рекомендував мені розважитися вбивством.

– Цікавим детективним романом?

– Ні, – сказала міс Марпл. – Убивством у реальному житті.

– Отакої! – вигукнула міс Найт. – Але звідки взяти вбивство в цьому тихому закутні?

– Убивство може бути скоєне де завгодно, – сказала міс Марпл. – І так воно є.

– Можливо, у Новому Кварталі? – припустила міс Найт. – Багато з тих піжонів носять ножі.

Та коли вбивство було скоєне, це трапилося не в Новому Кварталі.