Читать книгу І не лишилось жодного - Агата Кристи - Страница 2

У кутку вагона першого класу для курців сидів суддя Ворґрейв, який недавно вийшов у відставку. Він курив сигару й зацікавлено проглядав політичні новини в «Таймс».

Через якийсь час він відклав газету й визирнув у вікно. Поїзд саме проїжджав повз Сомерсет. Суддя подивився на годинник: їхати залишалося ще дві години.

Він укотре пригадав усе, що писали про Солдатський острів у газетах. Спершу його купив американський мільйонер, великий шанувальник парусного спорту – було повідомлення про розкішний сучасний будинок, який він побудував на цьому острівці, що розташований неподалік девонського узбережжя. Прикрий факт, що третя, остання, дружина американця-мільйонера, страждала на морську хворобу, став причиною, чому і будинок, і острів вирішили виставити на продаж. У пресі замиготіли різноманітні оголошення про це. А тоді з’явилося перше лаконічне повідомлення, що острів придбав містер Оуен. Опісля репортери світської хроніки почали розпускати чутки. Солдатський острів насправді, мовляв, належить міс Ґабріеллі Терл, голлівудській кінозірці. Вона прагнула провести кілька місяців подалі від публіки. «Працьовита бджілка» делікатно натякнула, що тепер це пристановище члена королівської сім’ї (??!) «Містеру Погідному» нашептали, що острів придбав для медового місяця молодий лорд Л. – нарешті він потрапив у тенета Купідона. «Йона» достеменно знав, що власником острова стало Адміралтейство, яке проводитиме там деякі секретні експерименти.

Безперечно, Солдатський острів не сходив зі стрічок новин.

Суддя Ворґрейв витягнув із кишені листа. Почерк був майже нечитабельний, але то тут, то там несподівано чітко виділялися слова. Дорогий Ловренсе… стільки років не отримувала жодної звістки від вас… повинні приїхати на Солдатський острів… найчарівніше місце… так багато про що поговорити… старі часи… єднання з природою… ніжитися на сонці… 12:40 на Педдінґтонському вокзалі… зустрінемося в Оукбриджі… Лист було підписано розмашистим підписом: завжди ваша Констанс Калмінґтон.

Ворґрейв занурився у спогади, намагаючись пригадати, коли востаннє бачив леді Констанс Калмінґтон. Певно, то було сім… ні, вісім років тому. Потому вона відправилася до Італії погрітися на сонечку та жити в злагоді з природою та contadini1. Опісля він чув, що вона перебралася у Сирію, де планувала засмагати на палкішому сонці й жити в єднанні з природою та бедуїнами. Так, Констанс Калмінґтон, подумав собі суддя, належала до тих жінок, що купили б острів і оповили себе таємницю. Злегка киваючи головою, задоволений логікою своїх роздумів, суддя Ворґрейв схилив голову…

Він спав…