Читать книгу І не лишилось жодного - Агата Кристи - Страница 6

Генерал Макартур визирнув у вікно вагона. Потяг саме в’їхав у Ексетер, де генерал мав пересідати. Скільки часу змарновано на тих потягах на бічних залізничних лініях! Навпростець до того місця, Солдатського острова, рукою подати.

Він не міг згадати, що то за чоловік, той Оуен. Мабуть, друг Спуфа Леґґарда й Джонні Дайєра.

«Приїдуть кілька старих друзяк… згадаємо давні часи».

Так, він би з радістю побалакав про колишні дні. Останнім часом йому здавалося, що товариші намагалися уникати його. Усе через ці чортові чутки! Клянуся Богом, важко було, та відтоді минуло майже тридцять років! Видно, Армітейдж розляпав. Кляте щеня! Та що він про все це знав? Краще про це не думати! Багато чого можна собі нафантазувати, якщо друзі дивно на тебе поглядають.

Солдатський острів! Цікаво його побачити. Про нього чимало пліткували. Навіть казали, що то Адміралтейство чи міністерство оборони, чи то військово-повітряні сили придбали його…

Будинок побудував молодий Елмер Робсон, американський мільйонер. Казали, що вклав туди тисячі доларів. Небачена розкіш…

Ексетер! І ще годину чекати! А він не хотів чекати. Він хотів їхати…