Читать книгу Сніданок на снігу (збірник) - Анатолій Дністровий - Страница 11

Зарецький згадав, як одного ранку сонна Віолетта, наминаючи на кухні омлет, ненароком кинула, що ніби його підмінили, вона потім довго жувала, поглядаючи на мовчазного і зацікавленого Богдана, але, не дочекавшись його реакції, сказала, що в чоловіків таке часто трапляється, особливо під час кризи середнього віку, що їм здається, ніби все життя пішло котові під хвіст, що вони жили не так і не на ті справи себе витрачали, їм здається, що не пізно все змінити, і вони готові на рішучі та непрогнозовані дії.

Так – зізнався тоді він собі і здригнувся, але моментально опанував себе.

Віолетта сказала:

– Нас обох кумарить те, що сталося тепер.

– Це правда, але я не знаю, що саме сталося, – глухо відповів Зарецький.

Віолетта його не почула й додала:

– Це неприйнятно.

Зарецький погодився і сказав:

– Коли повернуся з Прикарпаття, тоді можна буде серйозно все обговорити.

– Давно пора, бо ми ж марнуємо свій час…

Зарецький тоді подумав: і справді – вона даремно марнує свій час на мене, а я – на неї.